Читати книгу - "Азазель"

Фандорін, стараючись тихіше хрустіти, підкрався до крайніх кущів (од них пахло бузком — можливо, це й був який-небудь англійський бузок) і здійснив рекогносцирування. Не просто будинок, а, мабуть, вілла. Біля входу ліхтар. На першому поверсі вікна горять, але там, схоже, розташовані служби. Набагато цікавішим видається засвічене вікно на другому поверсі (тут згадалося, що в англійців чомусь він називається «першим»), але як туди дістатися? На щастя, неподалік ринва, а стіна обросла чимось в'юнким і на вигляд доволі чіпким. Навички недавнього дитинства знову могли стати у пригоді.

Ераст Петрович темною тінню переметнувся до самої стіни і потряс ринву. Нібито міцна й не бряжчить. Оскільки життєво важливим було не гуркотіти, підйом відбувався повільніше, ніж хотілося б. Аж ось нога намацала приступку, що дуже вдало оперізувала увесь другий поверх, і Фандорін, обережно вчепившись за плющ, дикий виноград, ліани — біс його зна, як називалися ці змієподібні стебла, — почав дрібними кроками підкрадатися до заповітного вікна.

Першої миті охопило пекуче розчарування — у кімнаті нікого не було. Лампа під рожевим абажуром освітлювала зграбне бюро з якимись паперами, в кутку, здається, біліла постіль. Незрозуміло — чи то кімната, чи то спальня. Ераст Петрович зачекав хвилин п'ять, але нічого не відбувалося, тільки на лампу сів товстий нічний метелик, тремтячи волохатими крильцями. Невже доведеться лізти назад? Чи ризикнути і пробратися всередину? Він злегка штовхнув раму, й вона прочинилась. Фандорін завагався, картаючи себе за нерішучість і зволікання, та з'ясувалося, що зволікав він правильно — двері відчинилися й до кімнати ввійшли двоє, жінка й чоловік.

Угледівши жінку, Ераст Петрович мало не закричав переможно — це була Біжецька! Із гладенько зачесаним чорним волоссям, перетягнутим червоною стрічкою, в мереживному пеньюарі, на який було накинуто барвисту циганську шаль, вона здалася йому сліпучо прекрасною. О, такій жінці можна вибачити будь-які гріхи!

Обернувшись до чоловіка, — його обличчя лишалося в тіні, та, зважаючи на зріст, це був містер Морбід, — Амалія Казимирівна сказала бездоганною англійською (шпигунка, напевно шпигунка!):

— То це напевно він?

— Так, мем. Жодного сумніву.

— Звідки така впевненість? Ви що, бачили його?

— Ні, мем. Сьогодні там чергував Франц. Він доповів, що хлопчина прибув о сьомій. Опис збігається, ви навіть про вуса вгадали.

Біжецька дзвінко розсміялась.

— Одначе не можна його недооцінювати, Джоне. Хлопчик із породи щасливчиків, а я цей тип людей добре знаю — вони непередбачувані й дуже небезпечні.

У Ераста Петровича тьохнуло під ложечкою. Чи не про нього мова? Та ні, не може бути.

— Дурниці, мем. Варто вам тільки розпорядитися… З'їздимо з Францом і покінчимо враз. Номер п'ятнадцять, другий поверх.

Так і є! Саме в п'ятнадцятому номері, на третьому поверсі (по-англійськи другому), Ераст Петрович і зупинився. Але як довідалися?! Звідки?! Фандорін посмиком, незважаючи на біль, одірвав свої ганебні, непотрібні вуса.

Амалія Казимирівна, чи як там її звали насправді, спохмурніла, в голосі зазвучав метал:

— Не смійте! Сама винна, сама й виправлю свою помилку. Одного разу в житті довірилася чоловікові… Мене дивує тільки, чому з посольства нам не дали знати про його приїзд?

Фандорін увесь перетворився на слух. Так у них свої люди в російському посольстві! От тобі й на! А Іван Францович іще сумнівався! Скажи, хто, скажи!

Однак Біжецька заговорила про інше:

— Листи є?

— Сьогодні аж три, мем. — І дворецький з поклоном передав конверти.

— Добре, Джоне, можете йти спати. Сьогодні ви мені більше не знадобитесь. — Її долали позіхи.

Коли за містером Морбідом зачинилися двері, Амалія Казимирівна недбало кинула листи на бюро, а сама підійшла до вікна. Фандорін одсахнувся за виступ, серце в нього шалено гупало. Невидюще дивлячись величезними очима в темну мряку, Біжецька (якби не скло, до неї можна було б доторкнутися рукою) задумливо пробурмотіла:

— Страшенна нудьга, прости Господи. Сиди тут, кисни…

Потім вона повелася дуже дивно: підійшла до грайливого настінного бра у вигляді Амура й натиснула малолітньому богу кохання пальцем на бронзовий пупок. Гравюра, що висіла поряд (здається, щось мисливське), беззвучно від'їхала вбік, оголивши мідні дверцята з круглою ручкою. Біжецька випростала з прозорого рукава тонку руку, повертіла рукоятку туди-сюди, і дверцята, мелодійно тринькнувши, відчинилися. Ераст Петрович притисся носом до скла, боячись пропустити найважливіше.

Амалія Казимирівна, як ніколи схожа на царицю єгипетську, граціозно потяглася, дістала щось із сейфа і обернулась. У руках у неї був синій оксамитовий портфель.

Вона сіла до бюро, вийняла з портфеля великий жовтий конверт, а звідти якийсь дрібно списаний аркуш. Розрізала ножем отримані листи і щось переписала з них на аркуш. Для цього вистачило двох хвилин. Потім, знову вклавши листи й аркуші в портфель, Біжецька запалила пахітоску і декілька разів глибоко затяглася, задумливо дивлячись кудись у простір.

У Ераста Петровича отерпла рука, якою він тримався за стебла, у бік боляче впиналася рукоятка «кольта», та ще почали нити незручно вивернуті ступні. Довго в такому положенні йому було не простояти.

Нарешті Клеопатра загасила пахітоску, підвелася й попрямувала у віддалений, слабко освітлений кут кімнати, відчинилися якісь невисокі двері, знову зачинилися, й почувся шум води. Певно, там була ванна.

На бюро спокусливо лежав портфель, а жінки, як відомо, вечірнім туалетом займаються подовгу… Фандорін штовхнув стулку вікна, поставив коліно на підвіконня й одним махом опинився в кімнаті. Раз у раз поглядаючи в бік ванної, де, як і раніш, рівно шуміла вода, він заходився потрошити портфель.

Всередині виявилася велика купа листів і знайомий жовтий конверт.

На конверті адреса:

«Mr. Nicholas M. Croog, Poste restante, VHolel des postes, S. — Petersbourg, Russie»[28].

Так, уже непогано. Всередині лежали розграфлені аркуші, списані по-англійськи добре знайомим Ерасту Петровичу навскісним почерком. У першому стовпчику якийсь номер, у другому назва країни, у третьому чин або посада, в четвертому дата, у п'ятому теж дата — різні числа червня у порядку зростання. Приміром, останні три записи, судячи з чорнила, щойно зроблені, мали такий вигляд:

Стоп! Листи, що прийшли сьогодні до готелю на ім'я міс Ольсен, були з Ріо-де-Жанейро, Вашингтона та Штутгарта. Ераст Петрович порився в купі листів, розшукав бразильського. Всередині був аркуш без звертання й підпису, всього один рядок:

30 травня, начальник особистої охорони імператора, № 1053F.

Отже, Біжецька навіщось переписує зміст отримуваних нею листів на аркуші, котрі потім відправляє до Петербурга якомусь мсьє Ніколя Крооґу або, скоріше, містеру Ніколасу Крооґу. Навіщо? Чому до Петербурга? Що це взагалі все означає?

Питання штовхалися ліктями, налізаючи одне на одне, але