read-books.club » Інше » Скандинавська міфологія 📚 - Українською

Читати книгу - "Скандинавська міфологія"

174
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Скандинавська міфологія" автора Ніл Гейман. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 47
Перейти на сторінку:
— просто вищий клас. Гадаю, всі ми сьогодні чогось навчились.

— Я розповім сестрі, що змагався у швидкості з думкою, — сказав Тьяльві. — Я скажу Рьоскві, що гарно пробіг.

І тільки Тор мовчав. Він думав про минулий вечір, про те, як боровся зі старістю, про те, як пив море. Думав про змія Мідґарда.

Яблука безсмертя

I

І знову трійця мандрівників блукала гірськими просторами поблизу Йотунхейма, домівки велетнів. Цього разу це були Тор, Локі та Хьонір. (Хьонір був богом-старожилом. Саме він подарував людям розум.)

В тутешніх горах бракувало їжі, тож три боги були голодними і з кожним днем ставали ще голоднішими.

Вони почули якийсь шум — десь далеко мукала худоба — і поглянули один на одного, обмінявшись голодними посмішками: сьогодні в них буде вечеря. Чоловіки спустилися в зелену долину, у вир життя, де величезні дуби і високі сосни облямували луги та струмки, й там, на траві, побачили стадо великої, гладкої худоби.

Вони вирили яму і розвели у ній багаття з гілля, потім забили вола, зарили його в купу гарячих вуглин і сіли чекати, поки їжа буде готова.

Та коли боги заглянули до ями, м’ясо досі було сире та з кров’ю.

Вони знову розвели багаття. Знову сіли чекати. І знову м’ясо навіть не нагрілось від тепла вогню.

— Ви це чули? — запитав Тор.

— Що саме? — здивувався Хьонір. — Я нічого не чув.

— А я чув, — відповів Локі. — Прислухайтесь.

Вони прислухались — цей звук не можна було ні з чим не сплутати. Хтось десь сміявся над ними — хтось величезний і вкрай потішений.

Троє богів роззирнулися навколо, але в долині не було нікого, крім них самих і худоби.

Тоді Локі поглянув угору.

На верхній гілці найвищого дерева сидів орел. Це був найбільший орел, якого вони бачили в житті — велетенський орлисько, — і саме він з них насміхався.

— Ти знаєш, чому наше багаття не готує їжу? — запитав Тор.

— Може, й знаю, — відповів орел. — Боже, ви дійсно голодні. Чого ж не їсте м’ясо сирим? Орли їдять. Ми шматуємо його дзьобом. Але у вас немає дзьобів, еге ж?

— Ми зголодніли, — сказав Хьонір. — Ти можеш допомогти нам приготувати вечерю?

— Я думаю, — мовив орел, — що на ваше багаття, мабуть, накладено якусь магію, яка висмоктує з нього тепло і силу. Якщо ви пообіцяєте віддати мені трохи свого м’яса, то я поверну силу вашому вогню.

— Ми обіцяємо, — відповів Локі. — Як тільки м’ясо буде готове для всіх нас, ти зможеш взяти собі частину.

Орел раз облетів луг, змахуючи крилами так сильно, що вугілля в ямі запалахкотіло, а боги були змушені триматися один за одного, щоб не звалитися з ніг, потім повернувся на своє сідало високо на дереві.

Цього разу боги зі спокійним серцем опустили м’ясо в яму з вогнищем і стали чекати. Було літо, коли сонце на півночі майже не сідає і день триває безкінечно, отож пізньої, світлої як день ночі вони заглянули до ями, і їх зустрів прекрасний аромат запеченої яловичини, ніжної та готової для їхніх ножів і зубів.

Як тільки яму відкрили, орел пікірував і схопив кігтями дві задні ноги вола разом із лопаткою й почав жадібно рвати їх своїм дзьобом. Коли Локі побачив, що більшу частину його вечері збираються зжерти, він так розлютився, що вдарив орла списом, сподіваючись, що той залишить свою нечесно здобуту поживу.

Орел шалено замахав крилами, здійнявши такий сильний вітер, що боги ледь не попадали, і випустив здобич. Та Локі не зміг насолодитися тріумфом, бо виявив, що спис застряг у боці великого птаха, і, зринувши в небо, той потягнув його за собою.

Локі хотів відпустити спис, але його руки прилипли до ратища. Він ніяк не міг відчепитися від нього.

Птах летів низько, стираючи ноги Локі об каміння та гравій, об гірські схили та дерева. Тут діяла магія — магія, контролювати яку Локі було не під силу.

— Прошу тебе! — змолився він. — Зупинись! Ти повириваєш мені руки. Від мого взуття вже нічого не залишилось. Ти мене вб’єш!

Орел злетів із гірського схилу й повільно закружляв у небі — лише свіже повітря відділяло їх від землі.

— Мабуть, таки вб’ю, — погодився орел.

— Я віддам все що завгодно, аби ти тільки опустив мене на землю, — вирвалося в Локі. — Все, що хочеш. Благаю.

— Я хочу… — протягнув орел, — Ідунн. І ще хочу її яблука. Яблука безсмертя.

Локі висів у повітрі, а до землі було далеко.

Ідунн була одружена із Браґі, богом поезії, і була милою, чуйною та доброю жінкою. Вона носила з собою скриньку, зроблену з ясена, в якій лежали золоті яблука. Коли боги відчували, що до них підкрадається старість — волосся сивіє чи починають боліти суглоби, вони приходили до Ідунн. Вона відкривала свою скриньку і давала богові чи богині з’їсти одне яблуко. Коли вони його з’їдали, до них поверталася молодість і сила. Без яблук Ідунн боги були б не такими вже й богами…

— Ти не відповідаєш. Думаю, — сказав орел, — я потягаю тебе по кількох гірських вершинах та камінні. А ще цього разу можна спробувати занурити тебе у кілька глибоких річок.

— Я дістану тобі яблука, — пообіцяв Локі. — Клянусь. Тільки опусти мене на землю.

Орел не відповів, а лише смикнув крилом і почав спускатись на зелений луг, з якого здіймався дим від багаття. Він пікірував туди, де з відкритими ротами стояли і дивилися в небо Тор і Хьонір. Коли орел пролітав над ямою з вогнищем, Локі відчув, що падає, досі тримаючись за свій спис, а згодом гепнувся на траву. Орел із пронизливим криком замахав крилами, здійнявся в повітря, а вже за мить перетворився на крихітну цятку в небі.

— Цікаво, до чого це все було, — промовив Тор.

— Хотілось би знати, — відповів Локі.

— Ми залишили тобі трохи їжі, — додав Хьонір.

Локі втратив апетит, що його друзі вважали наслідком польоту.

Дорогою додому з ними не сталося більше нічого цікавого чи незвичного.

II

Наступного дня Ідунн походжала Асґардом, вітаючи богів і придивляючись до їхніх облич, щоб вчасно виявити, якщо хто-небудь почав старіти. Вона наблизилась до Локі. Зазвичай він не звертав на жінку уваги, але цього ранку всміхнувся і привітався.

— Ідунн! Дуже радий тебе бачити! Я відчуваю, як до мене наближається старість. Мені треба скуштувати одне з твоїх яблук.

— Щось не схоже, щоб

1 ... 27 28 29 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скандинавська міфологія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скандинавська міфологія"