Читати книгу - "Бійцівський клуб"

Коли Тайлер вигадав проект «Руїна», він сказав, що мета проекту не має нічого до сторонніх людей. Тайлерові байдуже, чи постраждають сторонні. Мета — пояснити кожному учасникові проекту, що він має силу контролювати історію. Що ми, кожен із нас, можемо контролювати світ.

Тайлер вигадав проект «Руїна» в бійцівському клубі.

Одного вечора в бійцівському клубі я бився з новачком. Тої суботи до клубу вперше прийшов юнак із ангельським личком, і я викликав його до бою. Таке правило. Якщо ти вперше в бійцівському клубі, ти мусиш битися. Я знав це і вибрав його, тому що моє безсоння повернулось і мені кортіло знищити щось гарне.

Оскільки більшій частині мого обличчя вже не загоїтись, то втрачати мені в тому, що стосується краси, вже нíчого. На роботі начальник питає мене, що я роблю таке, від чого дірка в моїй щоці не гоїться. Коли я п’ю каву, відповів я йому, я затуляю дірку двома пальцями, щоб кава не витікала.

Є такий задушний захвáт іззаду, коли повітря твоєму суперникові лишається рівно стільки, щоб він не знепритомнів. Того вечора в бійцівському клубі я бив нашого новачка, молотив по його гарненькому ангельському личку спочатку кісточками кулака, що дробили його плоть, наче кутній зуб їжу, а потім верхнім боком кулака, коли кісточки обдерлись об його вистромлені з розбитих губ зуби. Зрештою хлопчина крізь мій захват мішком повалився додолу.

Потім Тайлер сказав мені, що ніколи раніше не бачив, щоб я так дощенту руйнував щось. Того вечора Тайлер усвідомив, що бійцівський клуб треба піднімати на щабель вище або закривати.

Наступного ранку за сніданком Тайлер сказав:

— Ти скидався на маніяка, на справжнього психопата. Куди тебе занесло?

Я відповів, що почуваюся, як лайно, й анітрохи не розслабився. Я не зловив жодного кайфу. Може, у мене виробилася звичка, як до наркотиків, і бійка мені більше не вставляє. Може, мені треба щось сильніше.

Саме того ранку Тайлер вигадав проект «Руїна».

Тайлер запитав мене, з чим же я бився.

Тайлер каже, що ми лайно і раби історії, саме так я й почувався. Мені хотілося знищити всю красу, якої в мене ніколи не було. Спалити амазонську сельву. Накачати в атмосферу хлорфторвуглецю, щоб той пожер увесь озоновий шар. Повідтуляти всі зливні клапани на всіх супертанкерах і порозкорковувати всі нафтові свердловини у відкритому морі. Я хотів винищити всю рибу, яку мені не їсти, і запоганити всі французькі пляжі, яких мені ніколи не бачити.

Я хотів, щоб увесь світ дійшов до краю.

Коли я гамселив того хлопчину, мені справді кортіло ввігнати кулю межи очі кожній панді, якій загрожує вимирання через те, що їй ліньки трахатися, кожному киту й дельфіну, який відмовився від боротьби й викинувся на берег.

Не думайте про це як про вимирання. Вважайте це скороченням штату.

Протягом тисяч років людські істоти загиджували й засирали цю планету, а тепер історія хоче, щоб я за всіма прибирав. Мені треба вимивати бляшанки з-під супу й здавати їх на переробку. І рахувати кожну краплю моторного мастила, яке я заливаю у двигун своєї машини.

Я повинен оплачувати рахунок за ядерні відходи, закопані цистерни з пальним, захоронення токсичних нечистот, нагромаджених одним з попередніх поколінь до мого народження.

Наче немовля або футбольний м’яч, я притискав рукою до грудей голівку цього Ангеликого й гатив по ньому своїми кісточками, гатив, доки зуби не повистромлялися йому з губ. Гатив його ліктем, доки він не провалився крізь мої руки й мішком не впав мені до ніг. Доки шкіра на вилицях йому не розтяглася й не почорніла.

Я хотів дихати димом.

Пташки, олені — непотрібна розкіш, а вся риба має плавати черевом догори.

Мені хотілося спалити Лувр. Узяти молот і піти трощити мармури Елґіна, підтертися «Моною Лізою». Тепер це мій світ.

Це мій світ, мій, а всі ті стародавні люди мертві.

Того ранку саме за сніданком Тайлер вигадав проект «Руїна».

Ми хотіли змести всю історію й звільнити світ від неї.

Ми снідали в будинку на Паперовій вулиці, і Тайлер сказав:

— Уяви собі, що саджаєш редьку й картоплю в зелену дернину коло п’ятнадцятої лунки занедбаного поля для гольфу.

Полюєш на лося порослими вологим лісом ущелинами навкруги руїн Рокфеллер-центру, збираєш їстівних молюсків коло скелета вежі Спейс-Нідл, що похилилася під кутом сорок п’ять градусів. Ми розмалюємо хмарочоси велетенськими тотемами й потворними лицями язичницьких божків, і щовечора все людство, яке залишиться, зачинятиметься в клітках спорожнілих зоопарків, щоб уберегтися за ґратами від вовків, рисей і ведмедів, які блукатимуть ночами довкола кліток.

— Переробка відходів і обмеження швидкості — це повна дурня, — сказав Тайлер. — Це все — ніби кидати курити на смертному ложі.

Світ порятує проект «Руїна». Культурний льодовиковий період. Дочасно викликані темні віки. Проект «Руїна» змусить людство поринути в сплячку чи послабить його діяльність на певний час, достатній для того, щоб Земля відновилася.

— Анархія виправдана, — каже Тайлер. — Поміркуй над цим.

Те, що бійцівський клуб робить із офісними працівниками й пакувальниками товарів, проект «Руїна» зробить із цілим світом. Він зруйнує всю нашу цивілізацію, щоб ми могли зробити щось краще з цього світу.

— Уяви, — сказав Тайлер, — лося, що гордовито походжає повз вітрини супермаркетів, за якими на вішалках смердючими купами гниють колись гарні сукні й смокінги. Ти вбиратимешся у шкіряний одяг, який не зноситься аж до смерті. Ти дертимешся ліанами завтовшки в руку, що обплетуть хмарочос Сірз-Тауер. Як у казці про Джека й бобове зерня. Ти опинишся над верхівками дерев вологого лісу, а повітря вгорі буде чисте-чисте, і ти побачиш крихітні фігурки внизу, що молотять зерно або розкладають стрічки оленини в’ялитися на розпеченій серпневим сонцем порожній резервній смузі закинутої восьмисмугової автомагістралі, що простяглася вдалину на тисячі миль.

Ось вона, сказав Тайлер, мета проекту «Руїна»: цілковите й невідкладне знищення цивілізації.

Що далі має на меті проект «Руїна» ніхто, крім Тайлера, не знає. Друге правило — не питати нічого.

— Куль не купляйте, — сказав Тайлер Комітету насильства. — І, щоб ви не хвилювалися, повідомляю: так, убивати доведеться.

Підпал. Насильство. Бешкет і Дезінформація.

Жодних запитань. Жодних запитань. Жодних відмовок і жодної брехні.

П’яте правило проекту «Руїна» — довіряти Тайлеру.

17

Начальник приносить мені ще якийсь папірець і кладе його на стіл коло мого ліктя. Я вже навіть не ношу краватки. Мій начальник надів блакитну краватку, отже, сьогодні має бути четвер. Двері до начальникового кабінету тепер завжди зачинені. Ми перекидаємося з ним