Читати книгу - "Втікач із Бригідок"

– І це — в той час, коли ми нарешті можемо претендувати на автономію, вважайте — давно бажану державність, під австрійським крилом! — не стримався Громнишин. — Пане Кошовий, ляхи за подібне подякують таким, як Ладний! А кацапи нагородять орденом!

— Гаразд, — погодився Клим. — До походження тих агітаційних матеріалів далі маю питання. Але чому, знайшовши їх, ви не вжили заходів відразу?

— Заходів — до Ладного? — перепитав Снігур. — До правдивого героя війни? Отак узяти й рубонути? Хто б не розколював нас із середини, ці особи чудово знають, куди бити. Ладного міцно захищав власний статус. Навіть пиятики йому пробачали. Через те вирішили трошки почекати, придивитися. Можливо — ще й зловити за руку ворожого агітатора.

— Я б назвав таких шпигунами, — додав Громнишин.

— Отож, — погодився підхорунжий. — Раптом сталося, що сталося. Ось чому, пане Кошовий, справу Ладного варто повністю віддати тим, кому належить — кримінальній поліції. І не лізти туди, навіть поруч не стояти. Карту з його зрадою…

— Можливою, — вставив Клим.

— Нехай так — можливою зрадою. Карту рано чи пізно розіграють. До того часу наша політична спільнота має бути відгороджена від Ладного. Чим далі, тим краще. Робота вже починається, і в разі чого ворожий постріл буде холостим.

— Забагато політики.

— Політика, пане Кошовий, є продовженням війни. Тому правильно буде зважати на війну, а не на політику як щось окреме. Думаю, ви все зрозуміли. І знову питання: Ладний у тюрмі казав вам щось, на що варто було б звернути увагу? За обставин, які там у вас склалися, припускаю його певну емоційну поведінку. Він міг виговоритися чи проговоритися, сам того не знаючи.

— На предмет?

— Ви все почули, — Снігур вдягнув капелюха. — Вчора ви нічого з цього не знали. Чи не виглядають якісь його слова цікавими у відомому вам віднині контексті?

Звичайно, дуже багато цікавого.

— Ні, — відрубав Клим, теж одягаючи капелюха. — На цьому не бачу подальшого смислу в нашій розмові.

— Вас попередили.

— А якщо не послухаюся?

Відповіді не було. Снігур виставив загострене підборіддя, повернувся й залишив контору. Василь Громнишин хотів щось сказати й вже приготував довгу тираду, та, немов прочитавши щось на Климовому обличчі, обмежився коротким:

— Даремно. Серйозна справа, пане Кошовий.

— Як і вся ваша політика, — в тон йому відповів Клим.

Громнишин теж забрався геть.

Кошовий ще трохи почекав, намагаючись відкинути від почутого зайве та зрозуміти, нарешті, що ж це було. Відчувши — заплутується ще більше й голова паморочиться, махнув рукою й так само вийшов.

Шацький уже напевне виконав його просте доручення й тепер нудиться.

З Гірняком нині зірвалося, то, може, хоч «Під вошею» пощастить.

Розділ дев’ятий

Король помер

Ранній жовтневий вечір заволодів містом непомітно.

Кошовий давно не переживав такого довгого насиченого дня. Він ішов пішки на Верхній Личаків. За звичкою, думав на ходу, складав усе, почуте вчора й сьогодні, і чи не вперше зловив себе на тому, що купи воно не тримається. Надто суперечливо звучало й виглядало, а мозок закипав. Довкола одного січового стрільця сплівся величезний клубок, котрий тягне замалим не на світову змову. І перш ніж пояснювати щось іншим, хоча б Магді, яка неодмінно спитає ввечері, коли б не повернувся, Клим мав розтлумачити дивну історію для себе.

Навіть у воєнний час, коли люди надміру пильні й чекають капості будь-звідки, він не втрачав поганої звички штовхати перехожих на вулицях. Так траплялося, коли замислювався й забував про все та всіх на світі. Та раніше цілком вистачало взаємних перепрошень. Тепер же чоловіки лаялися у відповідь на чемно піднятий капелюх, а жінки обзивали п’яним. Повсякчас ці дрібні пригоди збивали, та вибравшись з переплетення центральних вулиць, Кошовий міг іти спокійно. Пішоходів тут стало менше, й під фаетон чи, чого доброго, автомобіль уже небагато ризиків потрапити. Тож на останньому відрізку шляху Клим нарешті посортував отримані знання.

— Розділимо на шухляди.

Мовив голосно, хоча хотів про себе. Не здивувався, коли на нього озирнулася немолода пара, а потім прискорила кроки. Звісно, темною вулицею йде чоловік і щось до когось вигукує. Божевільні траплялися тепер частіше, не хворі, але з помітно порушеною фронтом психікою. У багатьох при собі напевне є зброя. Тому краще йти швидше, бо не такий погляд — і все, завелося.

Отже, шухляди.

У першій — герой війни, вояк австрійської армії, стрілець українського легіону Захар Ладний. Його звитяга стала символом національного героїзму, на нього рівняються, його добре ім’я згадують всує. Все таке, хоч до ран прикладай.

Друга шухляда — для кримінальної справи. Героя зрадила кохана, він напився й застрелив суперника. Перед цим написав щось подібне до зізнання. Добре ім’я виваляно в багнюці. Оскільки Ладний — один із національних та навіть політичних символів, заразом лайном закидано всю активну українську людність. А за великим рахунком — всю нашу справу.

Шухляда третя. Її Клим визначив адвокатською. Бо помістив у неї всі свої сумніви, які підкріплені розмовою зі стрільцем. Усе, що відбулося з ним та довкола нього за короткий час, справді нагадувало велику змову, хоч Кошовому найменше хотілося розглядати таке припущення. Зізнання виявилося записаними на папері думками. А тіло інженера Косацького виявлене за дуже дивних обставин, і є підстави вважати: все було так, як розповів Ладний.

Проте вміст четвертої шухляди почасти заперечував те, що зібралося в третій. Передусім уперто переконував: нехай не масштабна, проте — змова таки має місце. Невідомий свідок направляє патруль до місця вбивства інженера й зникає. Хтось забезпечує Захара револьвером і переконує тікати, для цього нарадивши викликати в камеру потенційного заручника. Швидше за все, потягнули за потрібну струну: тільки зухвалою втечею Ладний доведе свою невинуватість. Нарешті, вбивство самого стрільця там, куди він приїхав, виконуючи вказівки. Складалося враження, Захар, свідомо чи мимоволі, дізнався про щось таке, в обмін на що міг виторгувати собі волю. Ось чому ті, хто ним керував, діяли так швидко — впоралися менше, ніж за добу після його арешту. І, схоже, звинувачення стрільця не входило до чиїхось планів, коли