read-books.club » Сучасна проза » Ловець повітряних зміїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець повітряних зміїв"

248
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ловець повітряних зміїв" автора Халед Хоссейні. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 98
Перейти на сторінку:
там увесь ранок — телефонував у справах. Батько й зараз розмовляв із кимось про доставку килимів, що мала відбутися наступного тижня. Я спустився сходами, перетнув подвір’я і ввійшов у помешкання Алі та Гассана під шовковицею. Підняв Гассанів матрац і запхав під нього свій новий годинник і жменю афганських купюр.

Почекав іще з півгодини. Потім постукав у двері до баби і сказав те, що мусило стати останньою краплею в бездонному морі підлої брехні.

Крізь вікно спальні я спостерігав, як Алі та Гассан штовхають угору під’їзною доріжкою візки, навантажені м’ясом, нааном, фруктами й овочами. Побачив, як баба виходить з будинку та прямує до Алі. Їхні губи рухалися, вимовляючи слова, яких я не чув. Баба вказав на будинок, і Алі кивнув. Вони розійшлися. Баба повернувся в дім, Алі подався слідом за Гассаном у їхню хижку.

За кілька хвилин баба постукав у мої двері.

— Іди до мене в кабінет, — сказав. — Владнаємо ситуацію всі разом.

Я ввійшов у кабінет і сів на один зі шкіряних диванів. Гассан і Алі долучилися до нас аж за півгодини або й більше.

Вони обидва перед тим плакали — про це свідчили їхні червоні підпухлі очі. Стояли перед бабою, тримаючись за руки. І раптом я задумався: коли і як я встигнув змінився аж настільки, що можу тепер завдавати такого болю.

Баба одразу ж запитав:

— Це ти вкрав гроші? Гассане, це ти вкрав у Аміра годинник?

Гассан відповів одним-єдиним словом і вимовив його тонким надламаним голосом:

— Так.

Я сіпнувся, ніби дістав ляпас. Серце моє впало, і я мало не виблював правду. А тоді зрозумів: то була остання жертва Гассана заради мене. Якби він сказав «ні», баба повірив би йому, тому що всі знали, що Гассан ніколи не бреше. А якби баба повірив йому, то провина впала б на мене — мені довелося б усе пояснювати, і викрилася б моя справжня подоба. Баба ніколи й нізащо не пробачив би мені. І так постало ще одне відкриття: Гассан знав. Він чудово знав, що я бачив усе в тому завулку, що я стояв там і нічогісінько не зробив. Знав, що я зрадив його, та все-таки знову мене рятував — можливо, востаннє. Тієї миті я так його любив, любив дужче, ніж будь-кого у своєму житті, і так хотів розказати їм усім, що то я був змією в траві, чудовиськом в озері. Я не гідний цієї жертви — я брехун, обманник і злодій. І я розповів би, але якась частина мене раділа. Раділа, що все невдовзі завершиться. Баба звільнить їх, буде трохи боляче, але життя триватиме. А саме цього я й хотів: рухатися далі, забути минуле, почати все з нової сторінки. Хотів знову вільно дихати.

Проте баба приголомшив мене, сказавши:

— Я прощаю тобі.

Прощаю? Але ж крадіжка була єдиним непрощенним гріхом, спільним знаменником усіх інших гріхів. «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя. Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість. Немає нічого гіршого за крадіжку». Хіба ж батько не казав цих слів, всадовивши мене на коліна? Як же він міг просто взяти та пробачити Гассанові? І якщо баба зміг пробачити йому таке, то чому не може простити мені того, що я не став сином його мрії? Чому?..

— Ми їдемо звідси, ага-сагіб, — сказав Алі.

— Що?! — баба зблід.

— Ми більше не можемо тут жити, — промовив Алі.

— Але ж я пробачив, Алі, чи ти не почув?

— Ага-сагіб, життя тут стало для нас нестерпним. Ми їдемо.

Алі притягнув до себе Гассана, обхопивши сина рукою за плечі. То був захисний жест, і я зрозумів, від кого Алі його захищає. Алі зиркнув у мій бік так холодно і непрощенно, що стало очевидно — Гассан йому розповів. Розповів про все: про те, що заподіяв йому Ассеф із приятелями, про повітряного змія, про мене. Дивно, та я тішився, що хоч хтось тепер знає, який я насправді, — прикидатися було надто виснажливо.

— Та начхати на ті гроші й годинник, — сказав баба, розкривши руки долонями вгору. — Не розумію, чому ви так... і що значить «нестерпним»?

— Вибач, ага-сагіб, але ми вже спакували сумки. Таке наше рішення.

Баба підвівся, і на його обличчі майнула тінь горя.

— Алі, невже я погано про вас дбав? Невже погано ставився до тебе чи до Гассана? Ти — брат, якого в мене ніколи не було, Алі, сам же знаєш. Будь ласка, не їдьте.

— Нам і без того складно, ага-сагіб, не ускладнюй ще більше, — мовив Алі.

Його рот смикнувся, обличчя на мить скривилося гримасою. Саме тоді я збагнув глибину болю, до якого спричинився, чорноту горя, яке на всіх накликав, — навіть паралізоване обличчя Алі не могло приховати його страждання. Я примусив себе подивитися на Гассана, але він похилив голову, зіщулив плечі й крутив пальцем мотузок від сорочки.

А батько благав:

— То хоч скажи мені чому. Я мушу знати!

Алі нічого не сказав бабі — був такий самий незворушний, як і тоді, коли Гассан зізнався в крадіжці. Мені не судилося дізнатися, чому він так вчинив, але я добре уявляв, як вони вдвох плачуть у тій своїй тьмяній хижці й Гассан вмовляє Алі не виказувати мене. Та яка ж сила волі була в Алі, якщо він зумів дотриматися обіцянки!

— Підвезеш нас до автостанції?

— Я забороняю вам їхати! — заволав баба. — Чуєш мене?! Забороняю!

— З усією повагою, ага-сагіб, та ти не можеш мені нічого заборонити, — відповів Алі. — Ми вже не працюємо на тебе.

— Куди ти поїдеш? — запитав баба. Його голос зламався.

— У Хазараджат.

— До свого двоюрідного брата?

— Так. Ти підвезеш нас до автостанції, ага-сагіб?

І тоді я побачив те, чого ще ніколи не бачив: баба заплакав. Було трохи лячно дивитись, як схлипує дорослий чоловік. Батьки ж бо не повинні плакати.

— Будь ласка, — просив баба, однак Алі вже рушив до дверей, а Гассан попростував за ним.

Ніколи не забуду, як баба вимови це «будь ласка» — з болем і благанням у голосі, ба навіть зі страхом.

У Кабулі влітку дощило нечасто. Блакитне небо було

1 ... 27 28 29 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець повітряних зміїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловець повітряних зміїв"