Читати книгу - "Сестри крові"

— Звичайно, панове, — відповіли обоє майже хором.

Незабаром стіл було заставлено винами та розмаїтою закускою.

— Маю деякі свіжі звістки, — сказав Кушевич. — Шпигун, який розвідав у козацькому таборі наміри гетьмана, повідомив про воєнну нараду, що відбулася у Старокостянтинові в суботу 26 вересня. Кривоніс та інші полковники вважали, що йти далі на захід непотрібно, а натомість укріпити переправи через Случ. Проти цього виступив Тугай-бей, він радив скористатися з перемоги й квапитися далі, заки наші зможуть зібратися на силах, та піймати їх у пастку у Львові. Хмельницький вислухав усіх, але підтримав думку Тугай-бея, бо якраз до козаків долучилися свіжі сили татар, які ще не здобули собі жодного скарбу. Тому Тугай-бей і домагався продовжити наступ, щоб його люди не верталися додому з порожніми руками. В понеділок зранку козацька армія пішла на захід.

Всім тепер стало ясно, що чекає на них важка облога, до якої, на жаль, погано готувалися, маючи надію, що вона омине Львів.

— Все ж за спиною гетьмана залишилася величезна територія, позбавлена адміністрації, а нову так швидко не створиш, — зауважив Лукаш. — Регулярного війська, здатного протистояти іншому регулярному війську, у нього не більше тридцяти тисяч. Решта охочих козакувати — звичайні селяни з косами й вилами. Їх найбільше гине під час кожної битви чи штурму, вони не навчені слухати наказів та коритися, користі з них мало, а більше шкоди — вони лише об’їдають армію. Тому я надіявся, що гетьман зупиниться, бо ж не має таких сил, аби втримати ще й територію аж по Сян.

— Це ще не все, — продовжив Кушевич. — Хмельницький, щоб викликати у татар ще більшу симпатію до себе, послав частину війська під Броди, але не штурмував замку, де сховалося біля півтисячі військових, багато шляхти, жидів та озброєних міщан. Козаки з татарами прибули до Бродів і передали в замок листа від Хмельницького, вимагаючи видати татар, яких кілька років тому полонив батько коронного хорунжого Станіслав Конецьпольський та змусив їх працювати біля замку. За це було обіцяно, що місто й замок залишать у спокою. Вимогу було охоче виконано, бо ті татари й так були в літах, і користі з них мало. Але для татарського війська цей жест гетьмана важив чимало. Невільників спустили через замковий мур, і військо рушило далі.

— Отже, він йде сюди, — зітхнув Геліас. — Боже, рятуй наш Львів!

— Сподіваюся, — сказав Кушевич, — король не полишить нас на поталу. Львів надто коштовний камінь у короні Речі Посполитої.

Він мав рацію. Аж п’ять головних торгівельних артерій розходилося зі Львова на всі боки: глинянський шлях — на наддніпрянську Україну, галицький — на Покуття, Молдавію і нижній Дунай, стрийський — на Угорщину, краківський — на Шлезьк, жовківський — на Замостя, Варшаву й Ґданськ. І це не рахуючи судноплавної Полтви.

— Сьогодні лавники ухвалили воднодуш, щоби ніхто не важився покидати місто під карою інфамії[30] і конфіскати майна, — продовжив Кушевич. — Правда, ця заборона не стосується торгівлі. Але в усіх таке відчуття, що Хмельницький може стати під мурами Львова вже завтра.

— На жаль, львівський арсенал зазнав відчутних втрат, коли військо збиралося під Пилявці, — промовив Лукаш. — А найгірше, що нема в нас фахового найманого війська. Міщани й ті недобитки при тривалій облозі небагато вартують.

— Не чекав я такого від Вишневецького, — хитав головою доктор Геліас. — Так нас зрадити!

— Може, таким чином він хотів рятувати військо. Не думаю, що в мурах міста була б з нього більша користь, — сказав Кушевич. — Вчора ввечері прибула хоругва німецьких драгунів під проводом Андрія Ціховського, якого, мов на глум, призначили з загоном у шістдесят чоловік на оборону міста. Вони розповіли, що Вишневецький зустрів їх недалеко від Львова й наказав їхати сюди.

— То це він за мільйон золотих найняв нам тих драгунів? — Геліас стукнув по столу кулаком. — Добре, що не встиг оголити місто з гармат, бо підвод забракло. Чи знаєте, що він, не довіряючи руським селянам, послав гінця під Ярослав, аби там найняти вози й таки забрати гармати. Але той не встиг дістатися туди.

Далі мова зайшла про генерала коронної артилерії і начальника львівського королівського арсеналу Кшиштофа Арцішевського, що мав світову славу визначного вояка й полководця, бо воював не тільки в Європі, але й в Америці на службі у голландців. Влітку він займався укріпленням міста, зокрема розробив план спалення передмість під час козацького штурму, пізніше брав участь у поході під Пилявці, а відтак разом із іншими панами опинився знову у Львові. Після виборів гетьманів мусив слухати їхніх наказів, хоч і мав власну думку, та коли йому доручили знайти підводи для вивезення гармат, Арцішевський зробив усе, аби цього не сталося, і не покинув міста разом з іншими панами, хоч Вишневецький і кликав його з собою. Тепер всі очі були звернені на нього. Як боронити місто? Відповідь старого, бувалого вояка ошелешила: ніяк. Він не міг брехати, бачачи, в якому стані укріплення міста. На перший погляд, начебто все є — вали, рови, мури, але з огляду на фортифікаційний талант козаків, усе це не убезпечувало, надто, що військо покинуло місто. Тому Арцішевський вважав, що оборона безнадійна, й краще здатися. Він у цій думці не був самотнім, бо й інші міщани його підтримали. Якщо козаки здобули такий міцний горішок, як Полонне й цілий ряд інших твердинь, то не зможе вистояти й Львів. Краще відчинити брами й домовлятися про помилування для міста, аніж нищити його штурмом.

— Чого варта та жалюгідна купка оборонців? — казав Йоган, підтримуючи погляд Арцішевського. — Та вони на сам вигляд такої великої маси ворога накладуть у штани. Порахуйте, скільки шкоди завдамо місту цією безглуздою обороною. А з гетьманом, який жив у Львові, вчився тут, ми домовимося, щоб не пускав війська на розграбунок татарами й черню. Це справді безглуздя боронитися, відбити таку велику армію немислимо.

— Однак ці тверезі заклики не сприйняла більшість райців та лавників, як і духовенство, — зітхнув Кушевич. — Вони вирішили боронитися і просили Арцішевського взяти