Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Пізніше вона побудила дітей, одягла, нагодувала — взагалі цим ранком вона багато віддала їм уваги — і випровадила їх до школи.

Вона робила все це з міцно стиснутими вустами, і тільки коли Радивон узяв уже був теку, щоб іти до установи, її знову охопив розпач. Нерви, що хворобливо бриніли увесь ранок, не витримали напруження, збунтувалися.

Вона упала біля його ніг і простогнала:

— Не треба її!.. Не треба!..

Цей крик із глибини її єства, може, навіть крик давнього часу того, коли вони парувалися, боляче стьобнув Радивона в серце.

Він визволив свої ноги з її рук і, ніби опечений розжареним залізом у тіло, вихопився з кімнати.

Ні вчорашні сльози, ні сварка, ні погрози не вразили його так, як ці кілька слів.

Він біг униз по сходах і ледве встигав хапати губами повітря. У скронях пекло, щоки шарілися; йому здавалося, ніби він ускочив у такий шар повітря, що згнічував йому тіло й заважав дихати, рухатися, думати.

Щоправда, у тому, що трапилося з ним і що сказала йому Олена, не було нічого нового. Все те — старе, передумане, пережите, як і моє оце оповідання. Може, ті самі слова, що їх учора сказала Олена, сказав хтось уже давно — віків десять тому; і може, від них так само, неймовірно точно, стискувалися чиїсь груди. Та відкіль знати про це Радивонові!.. Він думав, що його драма особлива — карколомне відкриття, нове і несподіване і — о жах! — на ньому першому точить свій досвід.

Йому було невимовно важко.

Він ішов вулицею і думав, що Олена, така, як вона є, як була сьогодні ранком, — то все його минуле, рідне й болюче, і відірватися від нього не вистачить сил.

А Катерина?

Катерина… вросла йому в тіло. Без неї важкі вечори, без неї нема сил для роботи, без неї… не можна навіть спинитися на думці, що її вже нема чи не буде.

У наступний понеділок правління спілки робітників мистецтва на позачерговому засіданні розглядало наслідки організації невдалої вечірки.

На тому засіданні встановили, що кількість гостей перевищила вдесятеро раніше намічене число.

Вони проходили в театр ніби за рекомендаціями членів спілки, а кого саме, — дізнатись не довелося. Встановили також, що дехто з тих гостей прибував із прихованою в кишені горілкою. Пияцтво здебільшого треба було скласти на сторонніх.

Побіля цього було ще й багато інших організаційних недоладностей. Приміром, доповідь про цілі та значення вечірки, як це передбачалося в плані, не відбулася за неявкою доповідача — голови спілки. Дехто з призначених виконавців концертового відділу відмовився виступати, посилаючись на те, що спочивати треба разом усім, а не лише вибраним. З цих причин концерт довелося припинити завчасно. Кадр розпорядників, замість виконувати свої обов’язки, сидів десь біля столиків, сліпий і німий до того, що там відбувалося в фойє. Мало того: саме дехто з розпорядників і подавав своєю поведінкою недобрі приклади тоді вже малоорганізованій масі.

Товариші з Робмису строго засудили ті негативні явища, що були на їх вечірці. Проте зазначили, що й саме правління неуважно поставилося до запровадження в життя цього нового на той час і ще практично не випробуваного елементу в культурній роботі спілок.

Того ж дня Радивона викликали до контрольної комісії. Партслідчий висунув йому обвинувачення в пиятиці та зв'язку з декласованим елементом. Конкретні факти: вечірка Робмису й оперетова примадонна.

У першому Радивон послався на свідків, що були в театрі, і прохав через них перевірити його безперечно правдиві свідчення, а в другому він почервонів, задрижав, але стримався й пообіцяв подати листовні пояснення.

Потому він зайшов до секретаря партійного комітету і там після короткої розмови одержав наряд на тимчасову роботу в село.

Перспектива відірватися від міста на кілька днів тішила Радивона. Він нітрохи не заперечував проти відрядження, бо сам давно вже думав про нього. Йому конче потрібно було тікати кудись, щоб на якийсь час позбутися тої моральної плутанини, що вже до краю заснувала йому мозок. Може, зміна вражень, зміна від буденної роботи насталить йому мозок, і він на дозвіллі дійде якогось рішучого висновку.

Раннім ранком широкі сани, запряжені парою гладких вороних, із візницею Панасом у передку, вирвалися за місто і помчали на захід стовповим трактом.

Був добрячий мороз.

Широкі степи, уже вдосталь укриті товщею снігу, покотилися ген-ген до чорної смужки — обрію і, здавалося, випромінювали з себе тихе передранкове сяйво.

Назустріч саням,