Читати книгу - "Домбі і син"

висоти її власного шпиля, вам би не вдалося — так їх там було густо. Майже у кожнім скверику, в кожнім сліпім завулку стояла церква. Хор дзвонів, коли містер Тутс з Сюзанною прямували туди недільного ранку, був просто-таки оглушливий. Щонайменше двадцять дзвіниць, збившись докупи, галасували навперебій, закликаючи паству заходити.

Двоє наших блудних овечат, загнані сторожем на простору лаву, до початку відправи розважалися тим, що рахували богомольців, слухали вельми розчарований голос дзвона високо на дзвіниці й розглядали маленького, убогого дідка за перегородкою на паперті, що видзвонював, як бик за вільшанкою, сунувши ногу в мотузяну петлю. Містер Тутс, уважно оглянувши величезні книги на аналої, шепнув міс Ніппер, що хотів би знати, де оті заповіді лежать, та молодичка тільки труснула головою й насупилась, тимчасово ухиляючись від усяких розмов світського характеру.

А містер Тутс, що, здавалося, не міг не думати про заповіді, усе виглядав їх упродовж вступної частини відправи. З наближенням часу заповідей бідолашний джентльмен виявив таке хвилювання та трепет, що їх не зменшила й несподівана поява капітана на хорах навпроти. Коли служник передав священикові список, містер Тутс мусив був схопитися рукою за сидіння, а коли втретє і востаннє прочитали імена Уолтера Гея та Флоренс Домбі, почуття в нім перемогли — він, без капелюха, прожогом кинувся на вулицю, переслідуваний сторожем, доглядачкою платних місць і двома чоловіками медичного фаху, яким трапилося бути в церкві. Перший з названих осіб незабаром повернувся й пошепки повідомив міс Ніппер, щоб вона не хвилювалася, бо джентльмен сказав, що недуга його — то пусте.

Міс Ніппер, розуміючи, що на неї скеровані очі тієї частини Європи, яка по неділях губиться між лав з високими спинками, і так почувала себе доволі ніяково, а тут ще капітан у першому ряду на хорах, не ховаючись, показував усім, що перебуває у якомусь таємничому зв’язку з цим випадком. А надзвичайна непосидючість містера Тутса болісно ускладнила та погіршила й без того її двозначне становище. Цей молодий джентльмен, не здатний у його душевному стані блукати самотою по цвинтарі, сумним думкам на поталу, і з явним бажанням засвідчити свою повагу до служби божої, яку він до певної міри порушив, несподівано з’явився знову — тільки не на лаві, а на безплатному місці в проході, де примостився між двох поважного віку жінок, які щотижня одержували свою лепту хліба насущного, коли його викладали на поличку при вході. В цьому товаристві, заважаючи всім молитися, — бо парафіяни мимохіть дивились на нього, — містер Тутс перебував, аж доки почуття не перемогли його знову, і він мовчки й несподівано зник. Не зважуючись більше входити до церкви, але бажаючи брати участь у тім, що там одбувалося, містер Тутс почав час од часу являти свій посиротілий вид то в одному, то в іншому вікні. А що вікон, куди він міг зазирнути, було багатенько, а неспокій його не втихав, то передбачити, де саме він з’явиться, стало не лише важко, ба навіть конче потрібно, і всі богомольці, в ті порівняно вільні хвилини, що їм давало богослужіння, почали вгадувати, яке ж вікно буде наступним. Кружляння містера Тутса довкола церкви було таке ексцентричне, що всі обчислення йшли намарне, і з’являвся він саме там, де його найменше чекали. Ефект його таємничих з’яв побільшувався ще й тим, що знадвору йому було погано видно, в той час як його самого було видно добре; тож він тулив обличчя до вікна довше, ніж можна було гадати, і зникав лише тоді, коли раптом усвідомлював, що всі на нього дивляться.

Така поведінка містера Тутса і очевидне співчування йому з боку капітана зробили становище міс Ніппер настільки відповідальним, що вона з великим полегшенням зітхнула, коли служба скінчилась, і вже не так люб’язно, як завжди, поставилась до містера Тутса, коли той, по дорозі додому, повідомив її й капітана, що тепер, коли він напевно не має ніяких надій, він, знаєте, почуває себе краще: власне, не себе краще почуває, а краще й повніше відчуває своє нещастя.

Час минав непомітно, і прийшов нарешті вечір проти дня, призначеного на вінчання. Всі зібралися в мічмана нагорі і не чекали ні на кого, бо в домі були всі свої, а дім був мічманів. Всі, очікуючи завтрашню подію, були серйозні та зосереджені, але не те щоб сумні. Уолтер сидів біля Флоренс, що закінчувала вишивати прощальний дарунок для капітана. Капітан грав у крібідж із містером Тутсом. Містер Тутс радився з Сюзанною Ніппер, як йому ходити. Міс Ніппер давала поради пошепки й дуже обачно. Діоген до чогось прислухався й подеколи зривався на хрипкий, здушений гавкіт, після чого немов соромився, що знімає шум знічев’я.

— Спокійно, спокійно! — звернувся до нього капітан. — Що це з тобою? Ти ніби сьогодні не в дусі, приятелю.

Діоген замахав хвостом, та тут же нашорошив вуха й знову підгавкнув, за що перепросив капітана, знов замоловши хвостом.

— По-моєму, Ді, — мовив капітан, задумано дивлячись у свої карти й погладжуючи гачком підборіддя, — по-моєму, ти не зовсім довіряєш місіс Річардс. Але якщо ти та тварина, за яку я тебе маю, то тобі слід добре поміркувати над цим, бо сам вигляд її — найкраща їй рекомендація. Ну, братику, — це до містера Тутса, — коли ви готові, шкварте!

Капітан увесь оддався грі, але раптом карти випали йому з рук, очі й рот розкрились на всю широчінь, ноги самі попливли догори й задригались нарівні з сидінням, і він, вкрай уражений, втупив погляд у двері. Озирнувшись довкола й переконавшися, що ніхто не бачить ні його, ні причини його здивування, капітан прийшов до тями, набравши в груди повітря, щосили стукнув кулаком по столі, крикнув, як грім: «Сол. Джілс, ого-го!» — і впав в обійми приношеного бушлата, що разом із Поллі вступив до кімнати.

За хвилинку в обіймах приношеного бушлата опинився Уолтер, ще за хвилинку — Флоренс. Ще за хвилинку капітан обіймав місіс Річардс та міс Ніппер і енергійно тиснув руку містеру Тутсові, вимахуючи гачком над його головою і гукаючи «Ура, хлопче, ура!», на що містер Тутс, геть розгубившися, дуже чемно відповідав: «Авжеж, капітане Джілсе, усьому, що вважаєте слушним».

Приношений бушлат і не менш приношений кашкет з кашне, що складали з бушлатом одне ціле, від Флоренс і капітана