Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Катерина прокинулась пізно, о дванадцятій годині дня. Був понеділок, вихідний день робітників мистецтва; жодних робіт, проб чи підготовки до вистав не передбачалося аж до другого ранку. Можна було вволю поспати — на що й слабують робітники мистецтва і чого їм завжди бракує, — а решту дня віддати на свої потреби.

Вона простягла ноги під ковдрою, вирівнялась і застигла в затишку зігрітої постелі. Учорашній вечір, власне, час після вистави — кілька годин тому — пробіг в уяві приємними спогадами й зворушив їй губи невиразною, сонною усмішкою. Та раптом вона згадала за листи, що ранком занесли їй у номер, і губи зрушили на своє місце, прийняли звичайну форму, а на лиці відбилась цікавість і гримаса заклопотаності, що кривить лице всім гульвісам, коли вони стають перед неминучою потребою застебнути на собі штани чи одягти й зашнурувати свого чобітка.

Перший із двох листів, що витягла вона з-під подушки, був від її чоловіка. Він, скромна людина, завідувач різниці в одному з глухих провінційних міст, посилав їй свій ніжний привіт, поцілунок і дуже турбувався за її кволе здоров’я. Увесь лист — великий канцелярський аркуш паперу — був заповнений описами фактів із особистого поточного життя автора, аж до того, як він останнього разу ходив до лазні, новинами, що стались у їх місті, і наприкінці — плаксивим оповіданням про його взаємовідносини з комунгоспом, де раз у раз йому грубіянять і намагаються пошити його в злодії.

Закінчував же він уклінним проханням приїхати до нього хоч на кілька днів, бо він дуже сумує за нею, та не зраджувати його, бо від цього йому боляче і він аж ніяк не хоче, щоб хтось там, хоч випадково, зганьбив його ім’я.

Після ще одного поцілунку та інтимного підпису була приписка, де говорилося, щоб примадонна Нарош щодня, коли виходить із дому, одягала теплу фланелеву білизну, матерію для якої купував чоловік, а шила тітка примадонни, Настя-старша, і що лише таким чином можна уникнути ревматизму та зберегти його щастя і її щастя — її чудовий голос.

Катерина скінчила читати і зневажливо кинула насеред хати той аркуш паперу, змережаний дрібними акуратними літерами.

Цей інтимний реалістичний твір її чоловіка, побудований на родинному й, безперечно, правдивому матеріалі, не справив на неї ніякого враження: ні радості, ні суму, хіба що гримаса на лиці стала ще неприємніша, гидша, ніби була вона від шлункового болю. З усього листа в голові залишалася лише одна фраза, де говорилось про застереження від ганьби імені її чоловіка. Це ім’я, власне, незграбне прізвище, що носила його й Катерина, не мало нічого спільного з ефектним театральним псевдонімом примадонни. Воно було на диво коротке і при зміні нормального наголосу ставало сороміцьким словом. Катерина завжди червоніла, коли доводилось їй почути своє справжнє прізвище; тепер же вона з якимсь здивуванням проказала його спочатку з нормальним наголосом, потім — сороміцьким, і на тому закінчила думати про свій далекий дім.

Другий лист був від її подруги, так само оперетової актриси. Та писала їй із далекого Сибіру, сповіщаючи свою нову адресу. Вона увосьме обіцяла їй скоро надіслати досить змістовного листа про свою особу і прохала не гніватися на неї за короткомовність. Невеличкий заяложений шматочок паперу був насичений охами й ахами, ніби вони взяли на себе обов'язок підмінити собою всі інші вирази, що об'єднували почуття темпераментної південної людини, яку завіз жорстокий театральний політик аж у холодний Сибір.

Катерина швидко пробігла його очима й зійшла з ліжка. В кімнаті було холодно й неприбрано, як і того вечора, коли сюди вперше завітав Радивон. На стільцях валялися ті ж речі жіночого туалету, але при денному світлі вони багато втратили із свого вигляду й справляли враження недопраних брудних ганчірок. Взагалі день багато дечого змінює; той хаотичний непорядок, що впав тоді в око Радивонові, як навмисна художня невитриманість актриси, був не що інше, як неохайність пожильця цього номеру. Сам лише умивальник наче стояв осторонь від того бруду, що панував у кімнаті, й нагадував, що ніби й тут усе ж існує якесь правило гігієни. Та проте й він був такий старий, що здавався сліпим; і не стояв він, а ніби сидів, дрімаючи своїми щілинами, і в напівсні пригадував свою молодість та образи, що зніс він від людського буяння за час свого довгого, такого довгого життя, що його низ, колись офарблений у білий колір, від плювків та дотиків брудного чобота став сіро-чорним, мертвим, як осіння мокра рілля.

Вона накинула на плечі пропітнілий капот, розпалила примуса й сіла на підлозі, упершись сонним нерозбурканим поглядом у жовті язички вогню.

Поволі повітря кімнати стало висушуватись і зігріватись. Тоді Катерина підвелась, переступила через лист свого чоловіка, підійшла до столика, що стояв під вікном, і, поки грівся чай на примусі, почала складати відповідь на милу вістку своєї подруги.

Вона писала:

«Дорога моя Люсі!

Оце щойно, у ліжку, прочитала твого листа; поспішаю відписати. Якраз тобі щастить — сьогодні понеділок, є багато вільного часу, є про що й сказати. Щастить тобі двічі — я маю ще й хороший настрій, проте могло бути й не так. Учора один дурень улаштував дорогу вечерю, а ти ж знаєш, що в цих випадках доводиться багато пити. Тобі