Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Сливи цвітуть там, де шість мостів[287], той дух тепер у мені, — відповіла матінка Цзя.

— Тепер одна лишилась кість! — вигукнула Юаньян. — На ній «один і шість»!

— Червоний в небі сонця диск — у хмарах добра вість![288] — відповіла матінка Цзя.

— Все це нетіпаху біса разом і являє! — вигукнула Юаньян.

— Біс оцей Чжун Куя[289] ноги міцно обіймає, — відпарирувала матінка Цзя.

Усі заплескали в долоні, бурхливо виявляючи своє захоплення. Матінка Цзя знову осушила келих.

— Ліворуч кість відкрила я і бачу «дупель п’ять», — продовжувала Юаньян.

— На сливі квіти почали під вітром танцювать, — одразу ж відповіла тітонька Сюе.

— Праворуч кість відкрила я — знов «дупель п’ять» в руках, — мовила Юаньян.

— Десятий місяць, сливи цвіт, ним край гірський пропах, — знову відповіла їй тітонька Сюе.

— Де кість середня — сім очок[290]: не затуляйте вух, — сказала Юаньян.

— Був місяць сьомий, сьомий день — і ткалю стрів пастух, — відповіла тітонька Сюе.

— Разом усі: Ерлан гуляє по П’ятьох вершинах[291], — продовжувала Юаньян.

— Радощів святих і духів в світі не знайти нам, — миттєво знайшлася тітонька Сюе.

Усі на знак схвалення осушили келихи.

— Продовжую! — оголосила Юаньян. — Ось ліворуч «довгий аз» — зірки дві сяють[292].

— Небеса і землю місяць з сонцем зігрівають, — відповіла Сян’юнь, до якої дійшла черга.

— І праворуч «довгий аз» — зірки дві сяють, — знову оголосила Юаньян.

— Пелюстки квіток на землю тихо опадають, — відповіла Сян’юнь.

— Знову я відкриваю в середині кість, «аз-чотири» я бачу на ній, — сказала Юаньян.

— Тут на осонні, аж коло самісіньких хмар, абрикос[293] як вогонь червонів, — відповіла Сян’юнь.

— Удев’яте, — вийшло так, — вишні дозрівали![294] — знову вигукнула Юаньян.

— В імператорськім саду їх птахи склювали, — відповіла Сян’юнь.

Сказавши це, Сян’юнь осушила келих.

— Далі, — оголосила Юаньян. — Кість ліворуч бачу я — «дупель трійка» птахом[295].

— Чуєш, ластівки попарно гомонять під дахом, — негайно почулася відповідь Баочай.

— Для вас праворуч знову я «довгеньку трієчку» знайшла[296], — продовжувала Юаньян.

— Латать зелена довга нитка