Читати книгу - " Чи це любов?, Sava"

Сергій стояв у кафе, тримаючи в руках чашку з кавою, але його погляд був занурений у щось більше — у її очі. Вони сиділи поруч, їхні розмови були спокійними, але між ними витала невидима напруга, яка зростала з кожною хвилиною. Час ніби завмер, і хоча все здавалось звичним, Аліна все більше відчувала, як ціла маса нерозкритих емоцій зібралась у неї всередині.

— І як твої батьки? — запитав він, намагаючись виглядати спокійним, але відчуваючи, що його голос звучить трохи менш впевнено, ніж зазвичай.

Аліна подивилась на нього, не знаючи, чи варто відповідати. Вона знала, що він просто намагається підтримати розмову, але питання здалося їй дивним. Між ними стояла стіна нерозуміння, яка збільшувалась з кожним питанням, з кожною невисловленою думкою.

— Як завжди, — відповіла вона коротко, відчуваючи, як слова тяжіють. Вона стиснула губи, намагаючись тримати емоції під контролем, але їй було важко. Стільки всього залишилося нерозказаного. І ось зараз, знову перед ним, вона відчувала, як він мовчки чекає її реакції.

Сергій помітив зміни в її голосі, її неохоту продовжувати розмову. Це було для нього, як холодний душ — до цього він звик бачити її відкритою, відвертою. Але зараз між ними був той самий бар'єр, який вони обоє не наважувалися подолати.

— Чому ти мовчиш? — Сергій нарешті не витримав, і його голос став трохи жорсткішим, ніж він хотів.

Аліна подивилася на нього, і її очі стали ближчими до нього, наче вона могла бачити кожен сантиметр його душі.

— Що ти хочеш, Сергію? — її питання прозвучало гірко, а в очах з’явилася темна тінь. — Що ти хочеш від мене? Це важко так, ти не розумієш?

Сергій відчув, як щось усередині нього стискається, мов клятка, але все одно зберігав спокій на зовнішньому рівні. Його рука стисла чашку так сильно, що здавалося, вона от-от розіб’ється.

— Я не розумію? — Він знову не міг стриматися. — Я не розумію?! Ти хочеш сказати, що я не розумію, як це — бути з тобою? Як це — переживати кожну секунду, кожну дрібницю? Я вірив, що ми могли пройти це разом!

Аліна вставила ножа в його серце своїм поглядом.

— А я вірю, що ти більше не той, ким був. Я вірю, що все змінилося, і зараз це не ті стосунки, про які ми мріяли. Ти змінюєшся, а я навіть не знаю, чим ми залишаємося один для одного!

Її слова вдарили в нього, мов грім. Він сидів, спустошений і немов відключений від реальності. Всі ці роки, весь цей біль — вони лише погіршували ситуацію, і зараз він усвідомлював, що не зможе повернути все назад. Але не міг знайти слова, щоб виправдатися або заспокоїти її.

— Я змінився, Аліно. Так, я змінився! — його голос став різким, і в очах промайнула біль. — Я не той, ким був, і ти теж вже не та, ким була. Але це не означає, що ми не можемо знайти новий шлях. Я просто хочу знати... чи є ще хоч щось, що можемо побудувати разом?

Аліна похитала головою, її очі наповнились сльозами, але вона не хотіла їх показати. Вона не могла дозволити собі знову розкриватися перед ним, після всього, що сталося.

— Я не знаю, Сергію... Я не знаю, чи є ми ще разом, чи можемо бути знову тим, чим ми були. Я боюся повторити ті самі помилки, я боюся, що ми знову будемо в тому самому колі — не розуміючи, що нам насправді потрібно.

Сергій відчув, як у його серці розривається щось. Він знизив голову, намагаючись знайти сили говорити далі, але ці слова були важкими, немов камінь.

— Ти хочеш, щоб я пішов? — запитав він, знаючи, що це не було справжнє питання. Всі його рухи, його серце, всі вони вже дали відповідь.

Аліна мовчала, але вона зрозуміла, що це було не про те, щоб йти чи залишатися. Це було про їхню боротьбу, про їхню несвідомо втрату того, що вони мали, і про те, як вони більше не могли відновити себе, не визнаючи цієї правди.

І хоча обидва намагалися триматися, між ними відчувалась нездоланна прірва, яка ставала глибшою з кожним словом, кожним поглядом.