Читати книгу - "Пуаро веде слідство"

Інспектор щось похапцем записував у блокнот.

– Коли ви востаннє їх бачили? – запитав він.

– Перли були на місці, коли я спускалася вечеряти.

– Ви певні?

– Абсолютно. Я ще думала, вдягати їх чи ні, але зрештою вибрала намисто зі смарагдів, тому поклала перли назад у скриньку.

– Хто її замикав?

– Я сама. І ключик ношу на шиї на ланцюжку, – жінка показала ключ.

Інспектор оглянув його і стенув плечима.

– Мабуть, у злодія був дублікат. Виготовити його було нескладно: замок простенький. Що ви зробили після того, як замкнули скриньку?

– Поставила назад у нижню шухляду, як завжди.

– А шухляди ви не замикали?

– Ні, і ніколи не замикаю. Моя покоївка завжди сидить у кімнаті, поки мене немає, тож замикати шухляду не обов’язково.

Інспектор спохмурнів.

– Я правильно розумію: коштовності були на місці, коли ви спускалися до вечері, а потім у кімнаті весь час була покоївка?

Раптом, ніби вперше усвідомивши весь жах власної ситуації, Селестіна пронизливо закричала, кинулася до Пуаро й вилила на нього потік скарг французькою.

Ці підозри сміховинні! Її звинувачують в обкраданні власної мадам! Усі добре знають, що поліція нічого не тямить! Але мосьє, француз…

– Бельгієць, – вставив Пуаро. Втім, Селестіна не звернула уваги на його зауваження.

Мосьє не може просто так стояти і спостерігати, як її безпідставно звинувачують, тим часом як бридкій прибиральниці просто дозволять вийти сухою з води. Селестіні вона ніколи не подобалася: нахабна червонопика дівка, природжена злодійка. Селестіна від початку казала, що їй не можна довіряти. І дуже пильно стежила за нею, коли та прибирала в кімнаті мадам! Хай ці ідіоти полісмени обшукають її, і якщо в брудних кишенях не знайдеться перлів, Селестіна дуже здивується!

Хоча свої злі звинувачення покоївка протараторила французькою, виразні жести допомогли прибиральниці зрозуміти бодай частину її слів, і дівчина почервоніла від гніву.

– Якщо ця французька лялька говорить, що я вкрала перли, то це чистісінька брехня, – з ненавистю відрубала вона. – Я їх в очі не бачила!

– Обшукайте її! – зверещала покоївка, – ви побачите, що я кажу правду!

– Ти брехуха, чуєш? – сказала прибиральниця, ступивши крок уперед. – Сама їх украла, а тепер хочеш на мене все повісити. Я тут тільки три хвилини пробула перед приходом леді, а ти стирчала в кімнаті весь час, як завжди, наче кицька, що чекає на мишу.

Інспектор запитально подивився на Селестіну:

– Це правда? Ви нікуди ні на хвилину не виходили?

– Я не покидала її саму, – неохоче промовила покоївка, – але двічі виходила у свою кімнату: перший раз щоб принести нитки, а другий – щоб узяти ножиці. Мабуть, тоді вона це й зробила.

– Не на хвилину ти виходила, – сердито заперечила прибиральниця, – а ходила весь час сюди-туди. І я буду рада, якщо поліція мене таки обшукає. Мені ж бо нічого боятися.

Цієї миті у двері постукали. Інспектор підійшов відчинити, і його обличчя проясніло.

– О, – сказав він, – як вчасно. Я послав по одну з наших співробітниць, яка може проводити обшуки, і от вона прийшла. Прошу, пройдіть у сусідню кімнату.

Він подивився на прибиральницю, яка з гідністю переступила через поріг. Услід за нею пішла поліцейська.

Француженка впала на стілець, не перестаючи схлипувати. Пуаро оглянув кімнату, а я швидко намалював її план:

– Куди ведуть ці двері? – запитав детектив, кивнувши на прохід біля вікна.

– Мабуть, у сусідню кімнату, – відповів інспектор, – утім, вони замкнені зсередини.

Пуаро підійшов до дверей, посмикав їх, відімкнув замок, а тоді смикнув знову.

– З другого боку вони теж замкнені, – проказав Пуаро. – Отже, треба шукати далі.

Він по черзі підійшов до всіх вікон й уважно їх оглянув.

– Нічого цікавого. Навіть балконів немає.

– А якби й були, – нетерпляче проказав інспектор, – не розумію, як це могло б нам допомогти, адже покоївка не виходила з кімнати.

– Évidemment, – спокійно відповів Пуаро, – якщо мадмуазель стверджує, що не виходила з кімнати…

Його перебила поліцейська, яка повернулася із сусідньої кімнати, ведучи прибиральницю.

– Нічого не знайшла, – коротко повідомила вона.

– Ясно що нічого, – сердито процідила прибиральниця. – А от цій французькій штучці має бути соромно, що вона звела наклеп на чесну дівчину!

– Заспокойся, не кипи, – сказав інспектор і відчинив двері, – ніхто тебе не підозрює. Іди собі, працюй далі.

Прибиральниця неохоче рушила до дверей.

– А її ви обшукаєте? – запитала вона, вказуючи на Селестіну.

– Так-так! – Інспектор захряснув двері й повернув ключ у замку.

Настала черга Селестіни пройти в сусідню кімнату разом із поліцейською. За якийсь час вони повернулися. У покоївки теж нічого не знайшли.

Інспектор спохмурнів.

– Боюся, вам доведеться піти зі мною, міс. – Він повернувся до місіс Опалсен. – Перепрошую, мадам, але все вказує на вашу покоївку. Якщо намисто не на ній, значить, прикрасу сховали десь у кімнаті.

Селестіна завищала й учепилася в руку Пуаро, а той нахилився і прошепотів їй у вухо кілька слів. Дівчина підняла на нього очі, повні сумніву.

– Si, si, mon enfant77, запевняю вас, краще погодьтеся, – після цих слів Пуаро повернувся до інспектора. – Дозволите, мосьє? Малесенький експеримент, тільки щоб задовольнити мою цікавість.

– Що за експеримент? – невдоволено буркнув інспектор.

Пуаро знову повернувся до Селестіни.

– Ви сказали, що ходили у свою кімнату, щоб узяти нитки. Де вони лежали?

– На комоді, мосьє.

– А ножиці?

– Також там.

– Чи не могли б ви, мадмуазель, іще раз сходити у свою кімнату? Ви сиділи ось тут за роботою, правильно?

Селестіна сіла, а потім, коли Пуаро подав їй знак, підвелася, пішла в сусідню кімнату, взяла щось із комода та повернулася.

Пуаро спостерігав за нею й одночасно за секундною стрілкою на кишеньковому годиннику.

– А тепер іще раз, мадмуазель, коли ваша ласка.

Коли покоївка повернулася вдруге, він щось записав у блокноті й поклав годинника назад у кишеню.

– Дякую, мадмуазель. І вам, мосьє, – Пуаро вклонився інспекторові, – за ваш ласкавий дозвіл.

Інспектор тільки всміхнувся у відповідь на цю пишну ввічливість. Потім він кивнув, і поліцейська у штатському вивела Селестіну. Деякий час ми ще чули гіркі ридання.

Після цього інспектор, попросивши пробачення в місіс Опалсен, узявся обшукувати кімнату.