Читати книгу - "Теплі історії про кохання"

на зустріч із принцом на білому «Мерседесі», Ілона піддалася вмовлянням тітоньок і погодилася зустрітися з Олегом, неодруженим племінником однієї з маминих знайомих. І хоч він зовсім їй не сподобався, послухалася матері і якось неочікувано стала дружиною цього незрозумілого «очкарика». Вирішальну роль зіграло те, що Олег жив окремо від батьків у великому гарному будинку, і дівчина могла звільнитися від нав’язливої батьківської опіки й статусу два-дцятисемирічної «старої дівки». Однак витримала Ілона недовго. Щоправда, Олег був тихий і добрий, дуже охайний, невимогливий, але зовсім нецікавий і передбачуваний. Цілодобово сидів за комп’ютером, лише зрідка виходив у справах. Заробляв багато, грошей для Ілони не шкодував, але ніколи нічого не дарував, просто клав на стіл конверт і казав: «Зроби собі приємне!»

Чи кохав її? Навряд. Ілона залишалася холодною, і невмілі спроби чоловіка розтопити лід ставали дедалі рідшими. А коли на Олегове бажання мати дітей Ілона відповіла відмовою, їхній шлюб узагалі втратив сенс.

Грюкала дверима Ілона не від злості, а щоби хоч якось дошкулити. Де це бачено: жінка виголошує, що повертається до батьків і подає на розлучення, а він, навіть не повертаючись, каже: «Якщо тобі так буде краще...»? Звичайно, краще! Хоч не бачитиме цього зануди!

Можливо, вона й далі жила б із Олегом, він не дуже заважав їй своєю присутністю. Але покинула його, зрозумівши, що кохання таки існує.

З «Містером Ікс» Ілона познайомилася кілька місяців тому. Він зайшов до неї в «Однокласники», прокоментував деякі фотокартки, поставив «Клас!» під статусом — і зацікавив. Відсутність на його сторінці особистих фото не збентежила: Ілона відразу побачила, що таємничий «Містер Ікс» — особистість неординарна: такої цікавої інформації, гарної музики, захоплюючого відео не було ні в кого.

Як знайомляться в Інтернеті? Спочатку декілька цікавих фраз чи смайлів, теревені в чаті, потім — обмін особистою інформацією, «аська» чи «скайп»... Спілкування може тривати місяцями, але люди так і не наважуються на особисту зустріч.

Ілона дуже хотіла по бачитися зі своїм таємничим другом, тому що відчувала до нього не звичайну прихильність, а щось набагато сильніше. Останнім часом він став необхідним їй як повітря: прокидалася з думками про нього й воліла б зовсім не спати та не ходити на роботу, щоби не розлучатися. Рятувало те, що в офісі працювала за комп’ютером і мала вільний доступ до Інтернету, він також постійно був у Мережі. Ілона не уявляла собі життя без загадкового Ікса, хоч практично нічого про нього не знала: ні справжнього імені, ні віку, ні в якій країні живе, ні як виглядає. Його аватар — «Невидимка», вік — 1000 років, країна — десь між минулим і майбутнім... Але цей невідомий чоловік був найближчим у всьому світі! Лише він її розумів, завжди підтримував, жалів і підбадьорював, давав слушні поради (завдяки яким, до речі, Ілона отримала підвищення). Вона розповідала йому про все, навіть про невдале заміжжя. Ікс пожартував, що тепер хоч ніхто не зватиме її «старою дівкою», і порадив не поспішати з розлученням, дати чоловікові шанс.

«Про що ти? — швидко пурхають пальчики над клавіатурою. — Я кохаю іншого».

«А він знає?»

«Ні, ми не спілкуємося. Він узагалі нічого про мене не знає. І ніколи не знав. Йому байдуже».

«Не вірю. Ти ж його дружина, чомусь він обрав тебе».

«Він обрав? Не сміши! Він не здатен нічого вирішувати самостійно. Ти б його бачив! Це не чоловік, а джойстик! Мабуть, тітка йому нарадила одружитися».

«То чому ж ти вийшла за такого?»

«Дурна була! Не знала, що зустріну тебе.»

Ілона не хотіла думати, що її коханий Ікс може бути одруженим чи якимось злочинцем або маніяком. Із ним було легко й затишно, він робив її щасливою — і жінка відкидала думки про майбутнє. Та одного разу, ніби жартома, запросила його на каву (не маючи жодної надії: може, він в Америці живе?), аж раптом Ікс погодився.

«Тільки краще, мабуть, ти до мене, в тебе ж удома батьки».

Підтримуючи жарт (бо ж чи може це бути правдою?), Ілона відповіла, що із задоволенням завітала б до його палацу чи барлогу, тільки в неї немає закордонного паспорта.

«Паспорт необов’язковий, я і так все про тебе знаю. Пришлю таксі».

«В Дунаївці?» — засміялася Ілона.

«А хіба в нас у Дунаївцях із таксі проблема?»

«У нас? Ти що, теж із Дунаєвець?! Скажи ще, що ми сусіди!»

«Ні, не сусіди. Але ти. не пошкодуєш, що побачиш мене!»

Ілона мало не застрибала від радості: «Він хоче зустрітися! Я йому не байдужа!» Жінка давно запідозрила, що її любий Ікс недаремно приховує фото. Може, він інвалід? Або його обличчя спотворене хворобою чи опіками? Чи, можливо, він уже сивочолий старець?.. Варіантів багато, але жодного важливого: якщо по-справжньому кохаєш, зовнішність не має значення. Це під час першої зустрічі оцінюєш людину очима. Тепер Ілона навчилася бачити серцем.

Ніколи ще так не хвилювалася! Вбираючись у найкращу сукню, розглядаючи себе в дзеркалі, намагалася приховати тремтіння в колінах. «Ну, чого ти? — заспокоювала сама себе. — Він же бачив тебе на фото, казав, що гарна... А раптом голос йому не сподобається? Чи манери?» Сумніви перервав сигнал таксі. Впурхнувши на заднє сидіння червоного «Мерседеса», Ілона мало не всілася на величезний букет оксамитових троянд — її улюблених.

— Це вам, — усміхнувся таксист. — Вибачте, трохи затримався: виявляється, в нашому місті не просто знайти саме такий сорт.

Щаслива, Ілона занурила обличчя в ніжні ароматні пелюстки. Про такого чоловіка можна лише мріяти! І звідки дізнався про троянди? Здається, про таке вони ніколи не розмовляли.

Таксі зупинилося, вивівши молоду жінку з приємного заціпеніння. Подякувавши водієві, вийшла — і опинилася перед знайомим будинком, а назустріч їй сходами спускався Містер Ікс — Олег, її чоловік, колишній і майбутній.

Часоплин

Євгенiя Бучкiвська. А в мене є Оля

Те біляве дівчатко було переконане, що про любов знає все.

Точніше, знає, що її взагалі немає! Саме ледь старшеньке від яблуньки-папірочки, яка вперше забіліла яблучками. Чимось схоже на оте деревце, сорт якого насправді зветься «білим наливом». Дівчатко тільки-но почало наливатися. Кругленькі щічки, купчаста крона волосся, тонесенький стан-стовбурець... Звечора несподівано налетів вітрисько й пошарпав гілля. Тобто хлопець-однокласник не відповів взаємністю — і все. Любові немає!

Ольга аж піднялася з лавки в парку, всім єством захотівши заперечити почуте. Дівчинка й далі жалілася подружкам. Жінка