Читати книгу - "Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов"

— Так, — кивнула головою Марійка.

— От бачиш! Куди її селити?

Коменданша, а як виявилося, на ґанку з Бронею та його жінкою воювала саме вона, навмисно чи ні, але оселила Марійку саме в ту кімнату, де раніше жила ця літня і, як виявилося, не дуже охайна пара. Зо дві години Марійка, засукавши рукави та підіткнувши подолок, прибирала в кімнаті. Вона двічі помила підлогу, позбирала зі стелі та стін рясне павутиння, зняла брудну, давно не прану білизну та отримала іншу, стареньку, але чисту. У кімнаті було тепло, великі вікна, отже й світло. Комендантша, яку звали пані Ольга, наприкінці прибирання зайшла до кімнати, посміхнулася та сказала:

— Ото інша справа… Головне — це порядок! Я до тебе якихось гарних дівчат підселю, щоб у вас показова кімната була!

Так почалося Марійчине життя в Тернополі.

Наступного ранку вона пішла до педшколи. Таких, як вона, у класі зібралося тридцятеро душ, в основному дівчата. Хлопців було небагато і, як відмітила Марія, ні один з них не міг рівнятися з її Василем, високим, струнким, широкоплечим. Перший урок провела класний керівник Зоя Миколаївна. Вона довго розповідала про країну Рад, про батька та вчителя усіх часів та народів товариша Сталіна, про Робітничо-Селянську Червону Армію, про родину радянських народів, Сталінську конституцію і багато ще чого іншого, про що Марійка ніколи не чула. А наприкінці запитала, чи будуть у когось якісь питання. Запитань не було, пауза затягнулась, нарешті підняла руку чорнява дівчина з карими очима:

— А чи правда, що товариш Сталін усіх незгодних відправляє до тюрми?

У класі запанувала мертва тиша. Усі втупилися очима хто в парту, хто в підлогу, намагаючись не зустрічатись з учителькою поглядом: а раптом та прочитає в очах щось потаємне? Щось таке, про що не можна розповідати навіть найближчому другові? Лише чорнявка дивилася вчительці прямо в очі, і погляд її вимагав відповіді. Вчителька на мить забарилася, а потім вичавила з себе:

— А… А хто вам таке сказав?

— Так… Кажуть люди…

— Які люди? — пішла у наступ вчителька.

— Різні…

— У селі?

— Так відправляє чи не відправляє?

— Коли ворог не здається, його знищують. Ви знаєте, хто це сказав? Це сказав великий пролетарський письменник Максим Горький. Радянська влада опікується лише тими, хто її визнає і підтримує. А ті, хто шкодить, саботує рішення радянських органів, хто носить камінь за пазухою, того ніхто жаліти не буде!

Клас мовчав. Чорнявка переможно оглянула всіх і нарешті скінчила слизьку розмову.

Потім був урок російської мови.

— Вы должны понимать, — розповідав учитель, — что в Советском Союзе живёт множество народов и каждый говорит на своём языке. Что будет, если кто-нибудь из вас приедет в Казахстан и заговорит на украинском, а ему ответят на казахском? Сильно вы поймёте друг друга? Вот то-то и оно! А армия? Как командир будет командовать, если бойцы не смогут его понять? А как боец будет подчиняться, если ему будут непонятны приказы командира? Поэтому русский язык должны знать все граждане Советского Союза! А в будущем на территории всей нашей необъятной страны останется только один язык — русский, и это будет проще и лучше для всех.

Це все Марійці було зрозумілим, хоча і не все прийнятним. Наступний урок був арифметика, і ось тут Марійка трохи забуксувала. Вчитель, молодий, швидкий, із круглими окулярами в металевій оправі на довгому тонкому носі, з намотаним на довгу шию шаликом, викладав російською мовою. Він сипів та кашляв, мабуть, був застуджений.

— Это только на первый взгляд арифметика — наука вне политики, кхе-кхе… На самом деле это очень даже политическая наука. Социалистическая арифметика служит кхе-кхе… советскому народу, защищает его интересы, выражает чаяния трудящихся, в то время как капиталистическая кхе-кхе… арифметика защищает интересы буржуазии, правящих классов капиталистических стран, потому что считает прибыли монополистического олигархического капитала, что и кхе-кхе… доказали великие Карл Маркс и Фридрих Энгельс в своем бессмертном труде «Капитал»…

Пів-уроку вчитель кашляв та доводив зверхність пролетарської арифметики над арифметикою капіталістичною і лише наговорившись на цю тему вдосталь, перейшов до викладання основного матеріалу.

Трохи очманівши з незвички, Марійка все ж таки старанно, як могла, законспектувала в зошиті все, що почула на уроках, у тому числі й міркування вчителя з арифметики, щодо її політичної основи. Політичний підхід до такої точної науки її трохи спантеличив, але вона згадала напуття Пана Коцького і мудро, без будь-яких питань, промовчала. Після занять усі гуртом пішли у студентську їдальню, де годували за талонами, які отримали у профкомі. Годували не дуже смачно, але ситно, а головне — безкоштовно. У кімнаті на неї чекали дві нові подруги: та сама чорнявка, яка задала вчительці питання про тюрми, її звали Галиною Перебийніс, іншу звали Тетяною Бачинською. Це пані Ольга виконала свою обіцянку щодо підселення у кімнату гарних дівчат.

Побігли дні, дуже подібні один на другий. Марійка нудьгувала за домом та Василем і рахувала години, коли нарешті наступить вихідний. Не забувала вона й виконувати доручення вуйка Василя, приглядалася до людей, вивчала їх з точки зору залучення до їхньої справи. Галина їй сподобалася своєю прямотою і безстрашністю. Це ж треба, на першому ж уроці задати таке питання! Не злякалася, а ще й вимагала відповіді! Оце так дівка! Тетяна ж була спокійною, лагідною, стриманою і дуже охайною. Все в неї було абсолютно чисте, постіль заправлена — хоч на виставку, посуд аж блищав, словом, господиня на всі сто! І це Марійці дуже подобалось, але як це могло служити справі?

Нарешті скінчилися заняття, і в останній день п’ятиденки Марійка, що зібралася додому напередодні, заквапилася в дорогу.

***

Скворцова викликали на нараду в обласне управління. Нарада була присвячена боротьбі з оунівцями. Чим далі просувалася справа совєтізації, тим більше посилювався спротив населення. Коли у Сибір відправляли польських осадників, це українським населенням сприймалося схвально, бо одвіку поляки та українці ворогували. А ось коли в тому ж напрямку повезли українців… А таки повезли! У першу чергу взялися за село. Неможливо керувати сільським господарством, основою якого є приватна власність на землю. Як накажеш власнику: сій пшеницю чи буряк? А він тобі відповість: а йди ти під три чорти! І засіє не те, що потрібно державі, а