read-books.club » Бізнес-книги » Як керувати рабами 📚 - Українською

Читати книгу - "Як керувати рабами"

515
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як керувати рабами" автора Марк Сідоній Фалкс. Жанр книги: Бізнес-книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 52
Перейти на сторінку:
світло, але рукою до них дістати не можна; годують ув’язнених скупо. Це не зовсім законно в наш час, але я гадаю, корисно мати щось таке, що лякає навіть найупертіших і найбільш норовливих невільників. Або ж я посилаю винуватців працювати на млині — крутити жорна замість мулів. Така тяжка праця дозволяє швидко розібратися з негідниками. Невдовзі на них і глянути буває сумно: одягнені в ганчір’я, голови обстрижені, ноги в кайданах, колір обличчя землистий, усе запорошене борошном. Зважте, я не тримаю їх там довго, оскільки такі умови радше деморалізують, ніж надихають на кращу працю.

Ви ніколи не мусите відчувати провини за те, що застосовуєте покарання. Рабів знищують їхні власні вади, а не жорстокість господаря. До речі, я чув від розумних людей: якщо ви страждаєте від докорів сумління, вдаривши раба — рукою чи будь-яким предметом, — треба плюнути на долоню тієї руки, що завдала удару, і почуття образи у жертви послабиться. Імператор Адріан пішов іще далі: він попросив пробачення в раба після того, як виколов йому око пером. Він спитав, якого відшкодування хоче раб. Але той лише посміливішав і зухвало відповів, що подібні речі вже не належать до влади імператора, адже втрати ока нічим відшкодувати не можна. Це доводить, що коли до рабів ставитися поблажливо, вони скористаються вашою добротою й зробляться зовсім некерованими.

Не пораньте собі руки, коли б’єте раба. Особливо це стосується випадків, коли ви гніваєтесь і шаленієте. Відомо, що дехто пускає в хід не тільки свої кулаки, а й ноги, або ж кидається на раба з ножем, якщо тримає його в руці на ту мить. Я знаю кілька випадків, коли господар пошкодив собі руку, вдаривши раба по зубах. Один мій друг, лікар, дуже гідна людина, наділений таким темпераментом, що постійно дає волю рукам, а інколи й ногам. Та частіше за все рабам дістається від нього шкіряним паском або яким-небудь дерев’яним предметом, що трапився йому під руку. І щоразу він собі то синець поставить, то м’язи розтягне. Тобто страждає саме та людина, яка б не мала постраждати в цій ситуації.

Пам’ятаймо також, що володіння рабами — це можливість для самовдосконалення. Ми вчимося керувати своїми інстинктами. Це ще одна причина, з якої я намагаюся не бити рабів власноруч. Набагато ліпше стримати свій гнів на кілька хвилин і, замість піддатися нищівному та нешляхетному нападові люті, уважно порахувати, на скільки ударів різкою чи батогом заслуговує раб. А потім призначене вами покарання виконає спеціально навчений служник або ж найнята для цього людина.

Зупинившись перед покаранням рабів, ви також маєте змогу підтвердити свою моральну вищість. Зрештою, ми вибачили галлів і бритів за їхній спротив нам, то чому б не продемонструвати такого самого духу прощення перед цими рабами, ще більш нікчемними? Хіба ж ми не здатні виявляти милосердя до нещасного раба, вся провина якого полягає в тому, що він ледачий або язикатий? Якщо це дитина, то її виправданням є вік, а якщо жінка — її стать. Як ми не сердимося на наших зверхників через надто велику повагу до них, так само не повинні сердитися на наших рабів через повагу до себе. Відправити якогось паскудного раба на кілька днів до в’язниці, щоб самому за цей час охолонути, — це не така вже й звитяга.

У кожному разі, спалахи неконтрольованого гніву можуть привести до юридичних ускладнень. Була колись жінка на ім’я Статилія, яка спитала в імператора, чи мусить вона виконувати в заповіті свого покійного чоловіка один із пунктів, написаний, вочевидь, тоді, коли чоловік був дуже лютим на двох рабів. У заповіті зазначалося, що одного з рабів треба посадити на ланцюг і тримати там довічно, а другого — продати за море. Імператор відповів, що її чоловік прожив іще досить довго після того, як висловив свою волю; якби він хотів, то міг би переписати заповіт і викреслити пункти, написані під впливом люті. Тож якщо немає доказів, що господар припинив сердитися на своїх рабів (а вони могли, скажімо, вчинити щось таке, що заслуговувало б на схвалення, аби пом’якшити гнів господаря), то останню волю свого чоловіка жінка мусить виконати. Імператор дав зрозуміти, що достатнім доказом може слугувати тільки письмове свідчення, а не просто усна заява іншого раба.

Були часи, коли імператор усе більше втручався у відносини між господарями і рабами. І це природно, коли очільник держави, покровитель і батько для нас усіх, дає нам рекомендації, як керувати домашніми справами. Кілька імператорів постановили, що раб, який звернувся до богів у храмі або до статуї самого божественного імператора, має право на розгляд його скарги. Це сталося, бо деякі управителі провінцій питали, що робити з рабами, які сховалися біля храмів або статуй імператорів. Імператор заявив, що коли втікати й шукати притулку раба змусила нестерпна жорстокість господаря, то втікача треба продати іншому власнику, а прибутки від його продажу підуть власникові колишньому. Це було розумне рішення: суспільство зацікавлене, щоб люди не використовували свою власність неналежним чином. Хоча влада господаря над рабом має бути абсолютною, власники також прагнуть, щоб людина, яка просить захисту від жорстокості, голоду чи несправедливості, завжди його отримувала.

Колись, у часи Республіки, голова домогосподарства міг карати рабів на свій розсуд, як своїх синів, і навіть страчувати їх. Зараз же подібну владу над життями віддано суддям. Нині господар не може поводитись із рабами жорстоко, якщо не має для цього правових підстав. Дійсно, за законом божественного імператора Антоніна Пія, той, хто вбив власного раба без належної на те причини, має бути покараний так само, як і будь-який громадянин, який убив раба іншого громадянина.

Отже, підіб’ємо підсумки. Ви маєте повне право карати своїх рабів: бити палицею, батогом або нагайкою, заковувати в кайдани та тримати під вартою. Вас не звинуватять у скоєнні злочину, навіть якщо раб випадково помре під час покарання. Але ви будете звинувачені в убивстві, якщо свідомо вбили його палицею чи каменем, завдали смертельної рани, використовуючи ту чи іншу зброю, повісили його, викинули з великої висоти чи отруїли. Проти вас також буде відкрито кримінальне провадження, якщо ви скалічили раба, застосовуючи покарання, що є прерогативою держави. Ідеться про ті інструменти тортур, які я опишу детальніше в наступному розділі.

Проте варто окремо згадати один із різновидів негідної поведінки рабів. Я маю на увазі втечі. Втечі рабів — це надзвичайно поширена проблема, яка рано чи пізно постане перед вами, якщо ви виконуєте обов’язки голови

1 ... 26 27 28 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як керувати рабами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як керувати рабами"