Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

безвиразно. Він зняв шолом.

— Хочу показати їм, що «Кентербері» був справжнім кораблем, на якому працювали справжні люди. Люди, з реальними

іменами та родинами, — від джину голос Голдена тремтів

більше, ніж йому хотілося б. — Якщо накази на тому кораблі

віддає хтось, хоча б віддалено схожий на людину, то сподіваюся, ці картинки переслідуватимуть його завжди, аж поки він не

скінчить життя в утилізаторі відходів, куди його відправлять за

вбивство.

— Здається, вони не оцінили, — Наомі показала на панель

приладів позаду Голдена.

Вороже судно якраз навело на них лазер-цілевказівник.

Голден затамував дихання. Торпедної атаки не було, але за

кілька секунд лазер стелс-корабля згас, а двигун прокинувся

яскравим спалахом; тепер вони віддалялися на високому

прискоренні. Голден почув, як Наомі нервово видихнула і

запитала:

— То що, «Кента» більше нема?

Голден кивнув.

— Трахніть мене семеро! — вигукнув Еймос.

Еймос і Шед стояли поруч коло трапа. Лице Еймоса рябіло

червоними та білими плямами, а його гігантські ручиська самі

собою стискалися в кулаки і розтискалися. Шед упав

навколішки; прискорення у два g із силою приклало його об

палубу. Він не плакав. Він просто поглянув на Голдена

і проказав:

— Що ж, Кемерон не отримає своєї руки.

А тоді Шед закрив обличчя долонями, і його плечі

затрусилися.

— Алексе, пригальмуй. Тепер поспішати нікуди, — наказав

Голден у рацію. «Лицар» сповільнив прискорення до одного g.

— І що тепер, капітане? — запитала Наомі, пильно дивлячись

йому у вічі.

«Ти тепер головний. Дій відповідно».

— Найперше я хотів би розмазати їх по небу, але зброї у нас

немає... Тому будемо йти за ними. Стежитимемо, поки не

встановимо, куди вони прямують. Розповімо про них усім.

— Пиздатий план, — голосно похвалив Еймос.

— Еймосе, — кинула Наомі через плече, — відведи Шеда

донизу і пристебни його в колисці. Якщо треба, дай йому щось, аби він заснув.

— Так точно, шеф, — товстою рукою Еймос обхопив Шеда за

талію і повів трапом донизу.

Коли він зник, Наомі розвернулася до Голдена.

— Ні, капітане. Ми за тим кораблем не стежитимемо.

Покличемо на допомогу і робитимемо все, що нам скажуть.

— Я...

— Голдене, так, ти головний. А значить, тепер я — старпом, і страхувати капітана, коли той поводиться, мов ідіот, — робота

старпома. Капітане, ти поводишся, наче ідіот. Ти щойно вже

наривався на ще одну торпеду отією своєю передачею. А тепер

хочеш погнатися за ними? І що зробиш, коли доженеш?

Передаси їм ще одну порцію прокльонів? — Наомі підступила до

нього ближче. — Голдене, ти доправиш до безпечного місця тих

чотирьох членів екіпажу, які залишилися живими. І все. Коли

ми в безпеці, можеш починати свій хрестовий похід. У мене все, капітане.

Голден відстібнувся від крісла й підвівся. Джин почав

вивітрюватися, і все тіло ломило від хворобливої слабкості.

Наомі підняла підборіддя і не відступила.

— Радий, що ти зі мною, Наомі. Провідай команду. Мак-Давелл дав мені останній наказ.

Наомі зміряла його підозріливим поглядом; Голден бачив, що

вона йому не довіряє. Він не став захищатися — просто

дочекався, коли вона піде. Кивнувши, Наомі спустилася трапом

на нижню палубу.

Коли вона пішла, заходився методично скачувати показники

всіх сенсорів з «Кентербері» та «Лицаря» і збирати їх у файл

радіопередачі. Алекс спустився з кокпіта й важко присів на

сусіднє крісло.

— Я подумав, кеп... — голос Алекса так само тремтів після

джину, як і Голденів.

Голден придушив у собі роздратування від того, що йому

завадили, й запитав:

— Про що?

— Та про отой стелс-борт.

— Кажи.

— От не знаю, чи бувають у піратів такі потужні іграшки.