Читати книгу - "Місто грішних душ, Ірина Кузьменко "

— Це що було?

Сабін, опустивши голову, відповіла:

— Моя помилка.

Сабін змислилася. Чому вона так відреагувала на появу тієї жінки? Можливо, тому що вона, ефектна й елегантна, завжди поряд із Ворреном? І ця образа більше була спрямована, щоб принизити жінку, але чудово розуміла, що Аманда їй не відповість, тим паче в присутності Луки.

Адам Воррен, посміхнувшись, побажав Луці й Сабін гарного вечора й пішов.

— Воррене, почекай! — промовив Лука, й Адам, зупинившись, оглянувся. Поглянувши на Сабін, додав: — Йди з охороною в машину!

— Я нікуди не піду! — заперечила Сабін.

— Не дратуй мене, сестричко! — процідив крізь зуби Лука.

Сабін кивнула й, переступаючи з ноги на ногу, тихо промовила:

— Тільки давай без бійки.

— За кого ти мене маєш? — гримнув Лука.

— За найкращого старшого брата! — усміхнулася Сабін і, ставши навшпиньки, швидко поцілував Луку в щоку й у супроводі охорони пішла до автівки.

— Містере Неро, не гайте мого часу! — промовив Воррен. — Чи знову будете погрожувати, щоб я не наближався до Сабін?

Лука, склавши руки в кишені, підійшов до нього й запитав:

— Твій батько є партнером Пітера Крейда. Крейд затаївся. Мої люди не можуть його знайти.

Адам, почувши про Крейда, відразу нахмурився.

— Я не маю ніякого відношення до батькового партнера.

— Якщо першим знайдеш місцеперебування Крейда, дай мені знати! — додав Лука й, спустившись на сходинку нижче, оглянувся. — І з приводу Сабін моя думка не змінилася! Я не лише можу погрожувати…

— Твої слова, щоб я не наближався до Сабін, змушують мене… задуматися! — промовив Адам.

Лука, помітивши на вустах Воррена хтиву посмішку, захитав головою.

— Солодкий плід той, який заборонений! — додав Адам і, розвернувшись, пішов.

— Це ми ще побачимо! — поправивши галстук, направився до автівки.

Сівши в салон, поглянув на сестру й промовив:

— У мене справи. Поїдеш з охороною додому.

— І пригоди шукати не буду. Обіцяю! Але це лише на сьогодні.

— Ти зведеш мене із розуму! — закотив очі Лука.

— Якщо ти не проти, я завтра хочу відвідати Серену в лікарні!

— Лише з охороною!

— Як скажеш, братику! — всміхнулася Сабін і, дотягнувшись до Луки, поцілувала його в щоку.

— Лисиця, — прошепотів Лука.

Вільям Блек, приїхавши додому розгніваний, залетів, як вихор у будинок.

— Марино! Спускайся негайно! — заволав чоловік.

За кілька хвилин у вітальню зайшла Марина. Чоловік, оглянувши доньку, скривився.

— Я бачу, що ти добре відпочила в клубі! — гаркнув чоловік.

Марина від його тону здригнулася. Батько так вперше з нею говорив.

— А тепер швидко розповідай, що трапилося у клубі! — крикнув чоловік. — І як Серена познайомилася з Ісааком Хантером? Лише його бракувало в моєму місті!

Марина розуміла, що прийдеться брехати. Швидко вигадуючи відповідь, зітхнула й присіла на диван. Опустивши голову, прошепотіла:

— Вибач, тату. Це я не прослідкувала за Сереною.

Вільям скинув галстук і кинув його на підлогу.

— Продовжуй!

— Вона дуже просила мене взяти її із собою. Я відмовлялася, але… ти ж знаєш її. Залишати сестру без нагляду також ризиковано.

— Про який ти ризик торочиш?

— Серена порушила твою заборону і їздила додому до Сабін Неро! — швидко промовила.

Вільям, ледве стримуючи гнів, стиснув кулаки.

— Тепер зрозуміло, де вона познайомилася із цим Хантером!

— Татусю, я не винна, — захитала головою і, закривши долонями обличчя, удала, що плаче. — Коли ти поїхав у відрядження, Серена ніби з котушок з’їхала. Подруга сказала, що бачила, як вона купила в якогось чоловік синтетичний наркотик. Але вже було занадто пізно. Я цілу ніч шукала Серену, питала у всіх про неї, але так і не знайшла.

— Досить плакати! Серена в лікарні!

— Що? — ахнула Марина й, провівши долонею по щоках, підняла голову. — Як вона?

— Про наркотики у витягу лікаря не йшла мова! — поглянувши на доньку з-під лоба, промовив чоловік. Марина лише знизала плечима. — Гаразд, ти заспокойся і йди до себе! Я сам розберуся!

Марина, з полегшенням зітхнувши, посміхнулася. Про Луку Неро вона нічого не розповіла. Задоволена своїм спектаклем перед батьком, пішла у свою кімнату.

Лука, зустрівшись з Ісааком на покинутому металургійному заводі, оглянувся. Колись цей завод належав батьку. Він приносив хороші прибутки, давав місцевим робочі місця, утім, після смерті батька Лука не зміг втримати його на плаву. За кілька років завод занепав. І Луці пройшлося його закрити.