read-books.club » Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

28
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 162
Перейти на сторінку:
5.2

 

Сяк-так прокашлявшись (господиня легенько постукувала мене по спині), я наважилася уточнити:

– Е-е-е, нареченого?..

Віарела загадково усміхнулася:

– Не бійся, дитино, я сама здогадалась. Цього молодого чоловіка вчора притягли наші хлопці. Він зміг побороти двох із Пустки, уявляєш? Та що я тобі розповідаю, ти напевно все знаєш сама… Вродливий, ах! Плечистий, білявий, обличчя гарне, відкрите… Він попередив, що десь у лісі ховається його наречена. Дитино, чому ти плачеш? Йому пощастило, у нас гостював Лан[7]. Тепер твій суджений трохи відлежиться і…

А я ридала, зрозумівши, про кого говорила господиня. Ні, те, що Гент живий, не могло не радувати, але в глибині душі я сподівалася, що вона мала на увазі мого брата.

– Заспокойся, Рено, сльози тобі ще знадобляться, – продовжувала Віарела. – Сьогодні ми ховатимемо одного хлопчину…

Моє серце зрадливо стислося.

– Зовсiм молоденький, людина до того ж. Може, ти його знала? У нас тут люди не часто з'являються.

Я зірвалася й побігла світ за очі, мимохідь розквасивши дверима ніс біловолосому незнайомцеві. Так йому й треба, не одній же мені страждати…

Кладовище шукати не довелось – у ту сторону рухалися нечисленні перехожі.

Кажуть, на місці, де помер ельф, виростає дерево, а там, де спочиває його тіло – квіти. Напевно, в цій красивій легенді є частка правди, бо ж цвинтар нагадував квітник. І лише в кутку зяяла темна рана свіжої могили…

Довговухі не визнавали трун. Няв лежав на розшитому золотими нитками покривалі, одягнений у світлий костюм, з васильком у петлиці. На його обличчі я не помітила ні синців, ні подряпин – тільки легку усмішку… Мій братик… Брат!

Голосно цвірінькали горобці, вітер шелестів листям, тихо перемовлялися ельфи, десь далеко надривно мукала недоєна корова… Ніби й не сталося нічого! Я навіть плакати не могла… В голову нав'язливо лізли думки про те, що сказати батькам. Няв не хотів їхати в той проклятий Клус, не хотів! І загинув, боронячи мене… Навіщо всі ці гостровухі приперлися сюди?! Вони ж не знали його…

– Ми прийшли, щоб вшанувати пам'ять відважного хлопчика, який вступив у нерівний бій із бездушними, – тихо промовила Віарела. Вона неквапом підійшла, поклала руки мені на плечі. – Ти знала його, чи не так?

– Так…

– Напевно, дуже близько? – допитувалась ельфійка, і в її голосі з'явились дивні інтонації.

Незважаючи на біль, що рвав серце, я не втрималася від кривої посмішки. У Гента і тут з'явилися доброзичливці, що турбуються про моральне обличчя його «нареченої»!

– Ближче не буває, – з викликом глянувши в зелені очі співрозмовниці, вимовила я. – Він мій брат.

– Брешеш!

Різкість тону змусила мене підстрибнути.

– Няв – мій брат, – кожне слово давалося важко.

Віарела нітрохи не зніяковіла:

– Не знаю, як звати твого брата, але він живий, а цей хлопець – мертвий, тому не розповідай казки, дитинко! Ельфи відчувають смерть. З твоїх родичів у найближчих трьох поколіннях померли тільки баба і дід по батьківській лінії та дід по материнській.

Я роззявила рот від подиву. Все правильно. За одним винятком…

А ельфійка продовжувала свою думку:

– Втім, дарма я на тебе накинулася. Його усиновили? Чи ти – прийомна дитина?

– Ми близнюки! – роздратовано викрикнула я, з тривогою вдивляючись у рідні риси.

В душі колихнулася надія. А раптом?.. Що саме «раптом», я й не уявляла.

Віарела пильно подивилася спочатку на мене, потім на Нява:

– Певна схожість є. Але це значить… Ні, бути не може! І тобі я вірю…

Вона замовкла. Потім підбадьорливо стукнула мене в плече:

– Іди-но краще до нареченого. – Помітивши моє здивування, Віарела спробувала пояснити: – Не сумуй. Якщо я кажу, що твій брат живий, це означає, що він живий, а якщо ти бачиш, що він мертвий, особливо після сутички з жителями Пустки, це означає, що мені терміново потрібен Лан, адже тільки він…

Бурмочучи собі під ніс щось нерозбірливе, вона пішла. А я задумалася над її заплутаною тирадою. Або ельфійка трохи «того» і сприймати її слова всерйоз не потрібно, або неподалік дійсно правитель Дивного Лісу!

Віарела й раніше згадувала, що Генту пощастило – йому допоміг легендарний герой, тільки тоді я пропустила ці слова повз вуха. А якщо добре придивитися, хлопець, що лежав біля могили, не дуже й схожий на мого брата… У Нява і волосся світліше, і брови темніші, і ніс кирпатий. І не було у нього старого шраму на шиї!

– Не дивись. – Хтось різко повернув мене обличчям до себе. – Ти дуже молода… А це лише тіло. Оболонка.

Той самий біловолосий любитель сушеної риби, якого я вважала самогубцем. Погляд співчутливий… і зацікавлений. Десь я його бачила раніше, ще у Влаї, але де? Ех, пам'ять дівоча… Ось бабуся ніколи нічого не забуває. Як вона там? Напевно сидять із мамою на веранді, перемивають кістки сусідам. На невеликому столику – незмінна ваза з червоними маками. Квіти такі яскраві біля старовинного портрета… червоне на білому… на білому!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 26 27 28 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"