Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

пішов туди, де стояв Марк, виглядаючи у вікно. Сніг усе ще падав, укриваючи кожну поверхню білою пеленою, приглушуючи всі звуки і затуманюючи зір, а згорблені фігури в каптурах почали переходити через монастирський двір, прямуючи до церкви на вечірню, останню службу того дня. Знову задзвонили дзвони.

Розділ дев’ятий

Коли ми повернулися в нашу кімнату, Марк одразу ліг на своє ліжко. Але хоч я втомився так само, як і він, мені потрібно було впорядкувати свої враження від усього, що сталося за трапезою. Я хлюпнув воду з глечика собі на обличчя, а тоді пішов і сів біля каміна. Ледь чутно з церкви долітав звук хоралів.

— Послухай, — сказав я, — монахи на вечірній. Моляться до Бога, щоб він пильнував їхні душі в кінці днів. Ну, що ти думаєш про це святе згромадження Скарнсі?

Він застогнав.

— Я занадто втомився, щоб думати.

— Нумо, це твій перший день у монастирі. Якої ти про все це думки?

Він неохоче піднявся на лікті, і його обличчя набуло задумливого виразу. Перші, ледь помітні зморшки на юному обличчі загострились у тінях від свічок. Одного дня, подумав я, вони перетворяться на справжні зморшки і борозни, як у мене.

— Монастир мені здається світом, сповненим протиріч. З одного боку, їхнє життя немовби відгороджене від зовнішнього світу. Ті їхні чорні габіти, усі їхні молитви. Брат Ґабріель сказав, що вони відокремлені від грішного світу. Але чи бачили ви, як він знову подивився на мене, собака? І вони так добре живуть. Теплі вогнища, гобелени, їжа, смачнішої за яку я ще не їв. Грають у карти, як чоловіки в будь-якій таверні.

— Так. Святий Бенедикт відчув би таку саму огиду, як лорд Кромвель, до їхнього багатого життя. Абат Фабіан розважається, як лорд, і він, звісно, є лордом, він засідає в Палаті, як і більшість абатів.

— Думаю, пріор його недолюблює.

— Пріор Мортимус вдає із себе прихильника Реформи, противника легкого життя. Він, безумовно, вірить у те, що з підлеглого слід знущатися. І отримує від цього насолоду, я сказав би.

— Він нагадує мені одного чи двох моїх шкільних учителів.

— Шкільні вчителі не доводять своїх підопічних до непритомності. Більшість батьків знайшли б, що сказати про його ставлення до цього хлопчика. Окремого наставника новіціїв, мабуть, немає; не вистачає монахів. Новіції повністю під керівництвом пріора.

— Лікар намагався допомогти. Він здається хорошою людиною, хоч і вигляд у нього такий, ніби його підсмажили на рожні.

Я кивнув.

— І брат Ґабріель також допоміг. Пригрозив пріору абатом. Я не можу уявити, щоб абат Фабіан надмірно переймався добробутом новіціїв, але якщо схильність пріора до жорстокості іноді виявляється надмірною, то, щоб уникнути скандалу, абатові доведеться тримати його під контролем. Ну, тепер ми їх усіх зустріли; п’ятьох, які знали про мету приїзду Синґлтона. Абат Фабіан, настоятель Мортимус, брат Ґабріель, брат Ґай. І скарбник, звісно…

— Б-б-брат Едвіг. — Марк імітував його заїкання.

Я усміхнувся.

— Він тут впливова людина, незважаючи на проблеми з мовленням.

— Він здався мені слизькою ропухою.

— Так, мушу сказати, мені він також не сподобався. Проте не можна піддаватися першим враженням. Найбільший шахрай, якого я коли-небудь зустрічав, мав бездоганні лицарські манери. І скарбника не було тієї ночі, коли Синґлтона вбили.

— Але навіщо комусь із них убивати Синґлтона? Адже це дає лорду Кромвелю вагоміші підстави для розгону монастиря?

— А якщо мотив був особистий? А якщо Синґлтон щось виявив? Він перебував тут кілька днів. А якщо він хотів викрити когось у серйозному злочині?

— Доктор Ґудгепс сказав, що він вивчав бухгалтерські книги того дня, коли його вбили.

Я кивнув.

— Так, саме тому хочу їх погортати. Але я повертаюся до способу, яким його вбили. Якби хтось хотів закрити йому рота, вдарити ножем у ребра було б набагато легше. І навіщо оскверняти церкву?

Марк похитав головою.

— Мені цікаво, де вбивця сховав меч, якщо це був меч. І реліквію. І свій одяг, який був би закривавлений.

— У цьому великому мурашнику має бути тисяча схованок. — Я хвилю подумав. — 3 іншого боку, більшість будівель постійно використовується.

— Ті будівлі, які ми бачили? Майстерня каменяра, броварня і так далі?

— Вони якраз найбільше. Мусимо тримати очі відкритими, знайомлячись із цим місцем, шукати ймовірні схованки.

Марк зітхнув.

— Убивця, можливо, закопав свій одяг і меч. Але ми не зможемо знайти перекопану землю, якщо і далі сніжитиме.

— Ні. Що ж, почну завтра з того, що допитаю ключара і скарбника, цих двох братніх ворогів. А ти поговори з тією дівчиною, Еліс.

— Брат Ґай наказав мені не підходити до неї.

— Я сказав поговорити з нею. Тільки поговорити, я не хочу проблем із братом Ґаєм. Ти маєш підхід до жінок. Вона здається розумною і, напевно, знає стільки ж місцевих секретів, як усі.

Він зніяковіло ворухнувся.

— Я не хотів би, щоб вона думала, що я… сподобав її собі… якщо це лише задля того, щоб витягнути з неї інформацію.

— Наш обов’язок тут — зібрати інформацію. Немає потреби морочити їй голову. Якщо вона розповість щось таке, що нам допоможе, я подбаю, щоб її винагородили. Їй треба знайти інше місце. Така жінка не повинна сивіти серед цих монахів.

Марк усміхнувся до мене.

— Гадаю, вона вам також подобається, сер. Ви зауважили, які розумні в неї очі?

— Вона не належить до звичайних жінок, — сказав я неохоче.

— Усе-таки мені соромно виманювати в неї інформацію.

— Мусиш навчитися виманювати відомості від людей, Марку, якщо хочеш працювати на користь закону чи держави.

— Так, сер. — У голосі не чулося, що його переконали. — Просто… не хотів би наражати її на небезпеку.

— І я не хотів би. Але ми всі можемо опинитися в небезпеці.

Якусь хвилю він мовчав.

— Чи може абат мати рацію щодо чаклунства? Це пояснило б осквернення церкви.

Я похитав головою.

— Що більше думаю, то більше переконуюся, що вбивство було спланованим. Осквернення, можливо, навіть було вчинено, щоб заплутати сліди розслідування. Абат, звісно, волів би, щоб це скоїв хтось сторонній.

— Жоден християнин не буде в такий спосіб оскверняти церкву, папіст це чи реформатор.

— Ні. Уся історія — сквернота.

Я зітхнув і заплющив очі, відчуваючи, як моє обличчя опустилося від утоми. Сьогодні я більше не міг думати. Знову розплющив очі й побачив, що Марк пильно дивиться на мене.

— Ви сказали, що тіло комісара Синґлтона нагадало вам обезголовлення королеви Анни Болейн.

Я кивнув.

— Мене досі нудить від цього спогаду.

— Усіх здивувало її раптове падіння минулого року. Хоча її дуже