Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- У нас немає права його заарештовувати, – нарешті сказала вона. – Або навіть допитувати. Нам потрібно повідомити про це Толяку. Відключайся.

- Вони їдуть.

- Ми поїдемо за ними.

Кшептовський боровся сам із собою. Аргумент Кіки не була позбавлений сенсу: у них і справді не було оперативних повноважень. Вони діяли поза законом і поза відомістю влад міста.

З іншого боку, Ференц у них був на виделці, вони мали відкриті докази його зради. Толяк надав їм місце, де жоден сусід не зацікавиться ними. З особистого досвіду Кшептовський знав, що допити, які він проводив, найчастіше закінчувалися повною співпрацею допитуваної особи. Вони доведуть провину Ференца, а решта буде турботою Толяка. Витік буде усунено.

Якщо вонипросто підуть, другої можливості може і не бути.

- Я іду. Про наслідки будемо хвилюватися потім...

- Сташек...

Гураль дістав зброю з кобури, накрутив глушник і сховав пістолет за спину. Під час останнього обміну словами він уже подолав половину відстані між ним і автомобілем. Ференц включив першу передачу і натиснув на педаль газу.

Через секунду сталося кілька речей одночасно.

Десь позаду заревів мотор. Його звук посилювався кілька секунд, але Кшептовський спочатку не звернув на нього уваги — звичайний вечірній шум великого міста. Але тепер сумнівів не було; хтось наближався на дуже великій швидкості. Кшептовський обернувся і побачив велику темну машину, що їхала вузькою вибоїстою вулицею. Ба більше того, з іншого боку мчав інший автомобіль. Він проминув машину Кіки та поїхав далі.

Кшептовський уже знав, що вони зробили помилку. Вони стежили за Ференцем, але не захистилися від стеження. Бо саме вони привели сюди непроханих гостей, закопанець не сумнівався в цьому.

Обидві машини раптово загальмували й зупинилися біля автомобіля Ференца, повністю перекривши йому шлях втечі.

***

Лєна дістала свій "глок" і почала тікати. Вона помітила, що жінка, яка сиділа в припаркованому на узбіччі авто, раптом закрила ноутбук, глибоко засунула руку в куртку і схопилася за ручку дверей. Коли полька підійшла до машини і з ударила ногою у відчинені двері, жінка здивовано скрикнула.

- І не руш, блядь, – процідила російською Мокржицька, наставляючи пістолет прямо між очей. Тітка завмерла. Але, на подив Лєни, вона подивилася на неї без особливих емоцій.

- Опусти зброю, Лено, – сказала вона чіткою польською мовою. – Ми на одній стороні. Принаймні я так думаю. – Вона злегка посміхнулася. - Мене звати Кіка, — продовжила вона. – І це таке ж ім’я, як і у вас.

Мокржицька не опускала зброї.

- Хто ти і що тут робиш?

- Надкомісар Качковська, Центральне бюро розслідувань.

- Ти не схожа на поліцейську.

- А ти не схожа на розвідницю.

Рев двигуна виник нізвідки. Лєна інстинктивно відскочила вбік. Повз неї промчав темний позашляховик. Водій, мабуть, навіть не помітив її. Не вона була ціллю.

Коли в сотні метрів машина раптово загальмувала, з протилежного боку виїхала друга, така ж машина й зі скрипом зупинилася на тому ж місці, вона зрозуміла, що відбувається. Ліквідація Москалевича. І, мабуть, при оказії, Ференца. Те, що не вдалося вранці, мабуть, повинно було вдатися ввечері.

Подібно до Кшептовського на іншому кінці вулиці, Лєна мусила швидко прийняти рішення. І на вибір залишилися лише погані рішення. Можливо, довіритись цій жінці хоч на мить, було найменшою поганою річчю?

- Залишайся тут, – покликала вона, кидаючись бігти. Десь на задньому плані була думка, що нова знайома є, все ж, кимось іншим, що вона власне зараз піднімає зброю, щоб послати їй кулю в спину... Але передусім вона зосередилася на мішені, бо мішень, у вигляді чоловіків, які сиділи в позашляховиках, була прямою загрозою життів Ференца і Москалевича, не кажучи вже про зрив акції з депортації агента.

Позаду вона почула прискорене дихання. Лєна не обернулася. Судячи з усього, нібито (або нібито) поліцейська вирішила скласти їй компанію. Нехай буде так. У неї не було часу думати про це.

Почулися приглушені автоматні черги, схожі на якийсь примарний машинний кашель.

Машина Ференца розвалювалася на шматки.

***

Неочікуваний рейд обох автомобілів застав Кшептовського за двадцять метрів від машини Ференца, добре освітленої світлом ліхтарів. Закопанець, залишаючись у тіні, все бачив чітко. Йому довелося погодитися з тим, що Ференц швидко визначив загрозу, зробив правильні висновки та продемонстрував чудові рефлекси. Він увімкнув першу передачу і з гуркотом двигуна почав рухатися заднім ходом.

Проте вікна обох автомобілів на той момент були вже відкриті. В них показалися стволи автоматів, подовжені глушниками.

Чотирикратний залп хрипкого приглушеного кашлю пронизав повітря. Кулі затріщали об кузов машини Ференца, яка все ще рухалася назад. Лобове скло було пробито наскрізь, потім бахнула пробита шина, потім друга, димів двигун, у який кілька разів вдарили кулі. Через секунду в те ж місце полетіли нові черги.

Стрільці могли так і не старатися. Після першого залпу двигун заглух. Втеча закінчилася, не встигнувши розгорнутися. Оточений хмарою пари з пробитого радіатора та розірваної трубки дросельної заслінки, автомобіль похитнувся, як серйозно поранений слон, і вдарився заднім бампером об ліхтарний стовп. Постріли припинилися.

На відміну від попередніх бурхливих секунд, ніби за законом контрасту, все завмерло в неприродній тиші.

Стрільці міняли обойми. Вони ще не бачили Кшептовського, в голові якого крутився ураган суперечливих думок. Якби Ференц був зрадником і мішенню для зловмисників, його ліквідація усунула б проблему витоку, і це зробив би хтось інший, чужими руками. Чиїми – можна буде дізнаєтися пізніше. Кшептовський просто піде і повернеться в Закопане, до своїх справ. Київ був чужою землею, і його мало хвилювала майбутня війна.

Але ж, якщо все не так, як вважається?

Наприклад, якщо ціль – Москалевич, а Ференц – лише випадковий учасник подій? Вороже угруповання у ФСБ вирішило позбутися полковника в одній із незліченних ігор у цій кривавій організації, ігор за владу та доступ до вуха володаря Кремля? Другий варіант: вони обидва є ціллю, тому що хтось підозрює Москалевича у зраді, а Ференц є свідком страти?

Все це промайнуло в голові горця в якійсь моторошній компресії, за частки секунди. На запитання надано відповіді. Відповіді перетворилися на висновки.

Він знав, що робити ще до того, як стихла луна пострілів. Закопане довелося почекати.

Він витягнув пістолет. Ствол був спрямований прямо в голову водія ближнього автомобіля. Сташек двічі натиснув на курок. Зброя кашлянула, набагато тихіше, ніж зброя нападників. Задзвеніло розбите скло вікна, водій підстрибнув і вдарився чолом об кермо.