Читати книгу - "Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко"

можливим, що марксистська теорія про класову боротьбу закінчилася масовим геноцидом, який призвів до гибелі мільйонів людей через використання держави «пролетарської диктатури», як інструменту для знищення традицій духовної культури і для економічних експериментів, які призвели до зубожіння та голоду. Соціальне та політичне уярмлення націй і потоптання людських і громадянських прав, повсюдний терор, обернулися геноцидом цілих націй та соціальних груп.

Всі види комуністичної ідеології належить тлумачити, як антилюдські тоталітарні ідеології, чиї ідеологи та лакеї вчинили злочини та стали загрозою цивілізованому світу. Їх можна порівняти зі злочинами, скоєними кримінальною нацистською ідеологією, хоч далебі вони їх перевищують своїми масштабами й підступністю.

Комуністична доктрина є кримінальною доктриною, бо вона є антилюдська, брутальна, антинаукова, вона підбурює ворожнечу між державами і призводить до геноциду різних соціальних та етнічних груп, тому має бути заборонена у всіх країнах світу. ООН має закликати світову спільноту не приймати в будь-які спілки демократичних країн ті держави, у яких панують комуністичні режими.

2. Владні комуністичні партії перетворилися на кримінальні репресивні організації. Вони були злочинними організаціями, бо керувалися злочинною комуністичною доктриною, і, фактично, використовували її як теоретичну, так і практичну програму.

Владні комуністичні партії були репресивними організаціями, позаяк вони безпосередньо були причетні до скоєння злочинів проти миру, військових злочинів та злочинів проти людства (геноцид) і відповідальні за вбивства десятків мільйонів людей.

3. Члени владних комуністичних партій підкорених КПРС країн можуть бути засуджені шляхом доведення, що їхня діяльність сприяла скоєнню Військових злочинів та злочинів проти миру і людства (геноцид), передбачених у Конвенції ООН 1948 року «Про запобігання та покарання злочинів геноциду» та у Статуті міжнародного воєнного трибуналу у Нюрнберзі (принципи якого у 1946 році визнані ООН за головні принципи міжнародного кримінального права) в разі доведення, що вони свідомо виконували волю окупаційних властей у порушенні прав окупованих країн та їх суверенітету.

4. Необхідно поширити зміст концепції геноциду як в міжнародному, так і в національному праві таким чином, щоб включити в нього фізичне винищення політичних та соціальних угруповань. Це гарантувало б, що керівники колишніх комуністичних та інших кримінальних режимів та їхні прибічники не змогли б уникнути кримінальної відповідальності.

5. Необхідно визнати, що друга світова війна була розв’язана як нацистською Німеччиною, так і комуністичним СРСР. Після підписання Пакту Молотова—Рібентропа та його таємних протоколів у 1939 році, СРСР вчинив агресію проти Польщі, Фінляндії, Литви, Латвії, Естонії та інших держав та, як і нацистська Німеччина, вчинив воєнні злочини та злочини проти миру і людства. Російська Федерація, як спадкоємець колишнього СРСР, мусить вибачитися за свої злочини та розрахуватися, бодай частково, за збитки, яких зазнали держави, що стали жертвами радянської агресії, і повернути загарбані мистецькі, культурні та інші цінності, заощадження приватних осіб та інше майно, посольські об’єкти нерухомості, які досі залишаються власністю Російської Федерації.

6. Міжнародний громадський трибунал у Вільнюсі розглядає війну в Чечні, як продукт подальшого продовження російського імперіалізму і здійснення минулої комуністичної доктрини, яка призвела до явного геноциду чеченського народу.

7. Судді трибуналу, згідно з умовами пункту 3, розділу П Інструкції Міжнародного громадського трибуналу у Вільнюсі (яка була ухвалена Міжнародним конгресом з оцінки комуністичних злочинів), визначила поняття колабораціонізму, колаборантських установ, їхніх вищих керівників та осіб, які свідомо проводили політику окупаційної армії в порушення прав окупованої країни та її суверенітету.

Судді трибуналу поширили визначення поняття колаборантства включенням в його зміст офіційних осіб цивільних чиновників та співробітників центрального та місцевих маріонеткових урядів, які змушували народ виконувати політичну волю окупаційних сил.

Існують три аспекти колаборантства: юридичний, політичний та моральний. Юридичний аспект містить дії колаборанта проти власної держави, які дають підстави притягнути його до кримінальної відповідальності. Політичний аспект, пов’язаний зі свідомими та зацікавленими діями самого колаборанта, які сприяють просуванню власних політичних, економічних або ідеологічних цілей, за допомогою окупантів. Моральний аспект стосується дій колаборанта для виправдовування окупації.

8. Члени владних комуністичних партій, які вірно запроваджували положення програми комуністичної доктрини та вчинили воєнні злочини, злочини проти миру та людства, не матимуть права на політичний притулок, їх треба видати тим державам, на територіях яких вони скоїли ці злочини.

9. Трибунал звертається до громадськості світу, аби примусити свої уряди вимагати від ООН, щоб країни — члени ООН створили установи для розслідування злочинів, скоєних комуністичними режимами. На підставі даних, зібраних такими установами, ті особи комуністичних режимів, які сприяли скоєнню воєнних злочинів і злочинів проти миру та людства були передані на розгляд державних та міжнародних трибуналів, які мають їх судити згідно з нормами міжнародного права та юридичних процедур і в разі, якщо це необхідно, визнають відповідні організації злочинними. Кримінальні режими, які скоїли злочини, або їхні спадкоємці, мають відшкодувати будь-які збитки, завдані жертвам, — так, як це вчинила Німеччина.

10. Трибунал наполягає, щоб держави прийняли закони, згідно з якими комуністичні організації мають бути проголошені злочинними, якщо їхні програми були засновані на кримінальній комуністичній доктрині.

11. Світова спільнота мусить виявити ініціативу у створенні комісії, яка, через посередництво ООН має звернутися до Російської Федерації з вимогою надати дозвіл для поцінування масштабів воєнних злочинів та злочинів проти людства (геноцид) в Калінінградському регіоні у 1944–1945 роках.

12. Трибунал рекомендує, щоб організаційний Комітет Міжнародного конгресу з оцінки комуністичних злочинів, мав би поінформувати неурядові організації, членів парламенту та урядів усіх держав, а також парламент Європейського Союзу, інших міжнародних організацій про документи, прийняті Міжнародним громадським трибуналом у Вільнюсі, щоб вони також ухвалили національні й міжнародні юридичні норми, які засуджують комуністичну доктрину для запобігання рецидиву — відновлення комуністичних режимів.

13. Треба переконати неурядові організації створити національні комітети для виконання завдань Конгресу та Трибуналу у Вільнюсі, та утворити міжнародну асоціацію таких комітетів для контролю за виконанням його завдань.

14. Рішення Міжнародного громадського трибуналу у Вільнюсі та зібрані докази, мають бути передані міжнародному кримінальному суду під егідою ООН.

Згідно з п. З Розділу III Інструкцій Трибуналу, це Рішення оскарженню не підлягає, за винятком змін та поправок для уточнення, які можуть бути зроблені протягом трьох днів після Рішення Судової Палати, яке було схвалене більшістю голосів.

Голова Судової Палати Вітаускас Забіла

Члени

Вітаутас Рауделюпас Микола Кульчинський Василь Боронент Алгірдас Ендрюкаітіс