Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

полишав військової служби і, бувши старшиною армії, працював на хімічному заводі, що виробляв продукцію для військових потреб. А ще я забув згадати, що, перш ніж покинути свою роботу, він здійснив саботаж: налив кислоти в іприт, і це якимось чином (як саме, не маю жодної гадки) повинно було нашкодити німецькій армії. Серйозний промах із мого боку! По-перше, я позбавив Ґабчика його першого акту спротиву, нехай і незначного, але не менш відважного, а по-друге, я оминув одну ланку в довжелезному ланцюзі причиново-наслідкових зв’язків, що визначають людські долі: Ґабчик сам пояснює в короткій автобіографії, яку він подавав у Англії разом із проханням зарахувати його кандидатом на виконання спеціальних завдань, що покинув свою країну відразу після акту саботажу — якби він лишився, його неминуче арештували б за це.

Натомість, як я й гадав, Ґабчик справді вирушив до Кракова. Під час наступу німецьких військ, яким розпочалася Друга світова війна, він, напевно, воював пліч-о-пліч із поляками, а потім, як і більшість чехів і словаків, що опинилась у Франції, утік через Балкани, перетнувши Румунію, Грецію, діставшись Стамбула, Єгипту й нарешті Марселя. А можливо, простіший шлях через Балтику видався Ґабчикові більш практичним, і він обрав його — із Ґдині морем до Булоні-сюр-Мер, а звідти вже на південь. Хай як там було, я впевнений, що Ґабчикові поневіряння заслуговують на те, щоб описати їх в окремій книжці. Для мене ж найцікавішим моментом цих мандрів була б їхня зустріч із Кубішем. Де й коли вони познайомилися? У Польщі? Франції? Під час подорожі з однієї країни до іншої? Чи пізніше, уже в Англії? Ось що мені кортіло б дізнатися. Я ще не знаю, чи буду «візуалізувати» (тобто вигадувати) цю зустріч, чи ні. Але якщо таки буду, це стане остаточним доказом, що вигадка не шанує нічого.

93

До просторого вокзалу Вікторія прибуває потяг. На пероні його вже чекає полковник Моравець разом із кількома своїми краянами-емігрантами. Із потяга виходить невисокий серйозний чоловік з вусиками й залисинами на лобі. Це Бенеш, колишній президент Чехословаччини, що пішов у відставку відразу після Мюнхенської угоди. Але сьогодні, 18 липня 1939 року, коли він прибуває до Лондона, Бенеш — це передусім та людина, яка наступного дня після 15 березня проголосила, що Перша Чехословацька республіка, попри ту агресію, жертвою якої вона стала, досі існує. Німецькі дивізії, сказав він тоді, звели нанівець усі поступки, на які Прагу змусили піти її вороги та її союзники в ім’я миру, справедливості, здорового глузду та всіх інших прекрасних причин, на які посилалися під час кризи 1938 року. Тепер територію Чехословаччини окуповано, але Республіка живе. Хай навіть за межами своїх кордонів, вона мусить не припиняти боротьби. Бенеш, якого Чехословацькі патріоти визнають єдиним легітимним президентом, прагне якомога швидше сформувати тимчасовий уряд у вигнанні. До заклику де Ґолля, що пролунав 18 червня, ще цілий рік, і тепер Бенеш — це якоюсь мірою де Ґолль плюс Черчилль. У цьому чехові живе дух Опору.

На жаль, доля Англії та доля всього світу поки ще в руках не Черчилля, а мерзотника Чемберлена, зі слабовіллям якого може зрівнятися хіба що його сліпота. Зустрічати колишнього президента він надіслав простого працівника міністерства закордонних справ, та ще й зовсім низького рангу. Під час зустрічі цей чинуша поводиться вкрай непоштиво. Щойно Бенеш сходить із потяга, англієць заявляє йому умови перебування: Велика Британія згодна надати політичний притулок громадянину Чехії лише в тому разі, якщо він зобов’язується утримуватися від будь-якої політичної діяльності. Бенеш, на той час уже визнаний своїми друзями й ворогами очільником визвольного руху, терпить цю образу, виявляючи властиву для нього гідність. Йому, більше ніж будь-кому іншому, доведеться зносити із по-справжньому надлюдським стоїцизмом зневажливе ставлення недоумкуватого Чемберлена. Хоча б лише через це історична постать Едварда Бенеша видається мені чи не величнішою за постать де Ґолля.

94

Минуло два тижні відтоді, як штурмбанфюрер СС Альфред Науйокс прибув інкогніто до невеличкого містечка Ґляйвіц на німецько-польському кордоні в німецькій Сілезії. Він ретельно все підготував і тепер чекає. Учора опівдні йому зателефонував Гайдріх і наказав узгодити останні деталі з Мюллером-Ґестапо, який сам прибув сюди й розмістився в сусідньому містечку Оппельн. Мюллер повинен передати Науйоксові те, що вони називають «консервою».

О четвертій годині ранку в номері штурмбанфюрера дзвонить телефон. Науйокс бере слухавку, і його просять передзвонити на Вільгельм-штрасе. На іншому кінці проводу деренчливий голос Гайдріха говорить: «Бабця померла». Це сигнал, що операцію «Танненберґ» можна починати. Науйокс збирає своїх людей і рушає до радіостанції, на яку вони збираються напасти. Але перш ніж приступити до справи, він має роздати кожному членові групи польську форму й отримати «консерву» — в’язня, якого спеціально випустили з концентраційного табору. В’язень також у польському однострої, непритомний, але ще, схоже, живий, хоча за наказом Мюллера йому й зробили смертельну ін’єкцію.

Штурм починається о восьмій ранку. Працівників станції знешкоджують без проблем, кілька разів для годиться стріляють у повітря. «Консерву» кладуть упоперек дверей, і цілком можливо, що й сам Науйокс, хоча він у цьому ніколи не зізнався на суді, добиває в’язня пострілом у серце, щоб лишити наочний доказ польського нападу (постріл у потилицю занадто скидався би на страту, а в обличчя — міг би зашкодити упізнанню). Тепер потрібно передати по радіо підготовану Гайдріхом невеличку промову польською мовою. Одному з есесівців, обраному за лінгвістичні здібності, доручено її зачитати. Аж тут халепа: ніхто не знає, що потрібно вмикати, щоб радіостанція запрацювала. Науйокс трохи панікує, але зрештою передачу вдається налагодити, і есесівець, затинаючись, читає по-польськи промову. Це навіть не промова, а коротеньке повідомлення про те, що у відповідь на німецькі провокації Польща вирішила перейти в наступ. Передача триває не довше за чотири хвилини, та й, у всякому разі, передавач недостатньо потужний, і ніхто, окрім мешканців кількох сусідніх містечок, не чує цієї промови. Але кого це хвилює? Найменше самого Науйокса, якого Гайдріх заздалегідь попередив:

— Якщо провалите операцію — помрете, і я, мабуть, разом із вами.

Але Гітлер має інцидент, привід, який йому був потрібний, а до технічних дрібниць йому байдуже. За кілька годин він звернеться до депутатів райхстагу:

— Минулої ночі солдати польської регулярної армії вперше відкрили вогонь на нашій території. Вранці Німеччина завдала удару у відповідь. Відтепер ми відповідатимемо бомбами на бомби.

Щойно розпочалася Друга світова війна.

95

Саме в Польщі Гайдріх уперше випробовує своє диявольське творіння — айнзацгрупи, спеціальні підрозділи СС, що складалися