Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

-Доброго дня. Для мене честь бути присутнею на такому важливому моменті у вашому життя, Георгію і Лідіє.-сказала Яна заученні вчора слова.

-Доброго.Вибачте за моє....здивування. Просто неочікувано побачити Максиміліана з дівчиною Та ще й такою красивою. Неймовірно виглядаєте....-батько затнувся і раптом почервонів.

Ага, гра починається. І перша емоція котра додає мені сили це те, що батько засоромився через те що дівчина  його імя знає а він ні.

-Я Яна. Яна Вихтор. Дякую вам за комплімент. Неймовірно приємно.

-Вихтор...знайоме прізвище.-раптом нахмурив брови батько.

А це вже цікаво. В мене також зявилося розуміння і Яна його підтвердила.

-Можливо ви знаєте мого батька. Він мер міста. Вихтор Олег.

-Точно.-сказав батько а тоді здивованим поглядом зиркнув на мене.

Я ж не висловлював жодних емоцій на своєму обличчі. Навчиався їх стримувати. Попри те що я був не менше здивований. 

Раптом з зали вийшла жінка і сказала що прийшла їхня черга. І коли батько розвернувся щоб зайти я все ж не стримав своєї усмішки. Але чому Яна не сказала мені? Не знав би її фамілії,ніколи і не подумав що вона донька нашого мера, котрий 99.9% що буде сьогодні в нашому будинку, адже батько не міг його не запросити.

Церемонія пройшла за стандартом. Милі клятви,котрих і день не пройде як зречуться, присяги бути і в горі і в радості....словом все по традиції. Попри те що небо загрозливо темне,дощ коли ми вийшли з будівлі і досі не почався. 

-Максим, -звернулася батько коли ми вийшли.-Гості прийдуть дуже скоро,я б хотів щоб ти з своєї дівчиною їх зустрів. Буде також преса. І дивися не втни щось.

А втнути мені хочеться. Аж руки чухаються щоб все це спортити. Але чим це допоможе мені? Ну полютую я трохи,батько більше переконається у моїй неадекватній, як він завжди каже, поведінці, я попри втому ще більше обезсилюся і толку нуль. Думаю,я змирився з тим, що батько одружився. Принаймні частинка мене уже не звертала на це увагу. Хоча інші і досі горіла бажанням знищити його через зраду матері. Але знову ж таки,це мені нічого не дасть. Тому думка зірвати весілля пішла на другий план. 

-Пан Георгій,не думаю що Максим здатен заподіяти шкоди вашій репутації. -озвалася Яна. 

-Я знаю свого сина. І це в його крові-щось портити.

Я ледь стиснув кулак, але відчув теплу долоню Яни на ньому і це чомусь мене почало заспокоювати.

-Ми не завжди можемо передбачати вчинки дітей. Повірте,мій батько також багато в чому думає про мене в гіршому сенсі хоча, деякі висновки є хибними.

Батько посміхнувся їй, а тоді покрокував до своєї машини. Дійсно, треба їхати.

-Чому ти такий злий?-спитала Яна.

-Я? Злий?Абсолютно ні. Ти що. Я спокійніший з спокійних. Подумаєш,треба буде постояти годину на вході у будинку як швейцар, зустрічаючи людей котрих вперше побачу. Подумаєш, я взагалі не в захваті від перебування на цьому весіллі і взагалі...

-Та все. Заспокойся. Завів і як старий дідо. Бух бух бух. Подумаєш постояти на дворі трохи і на людей подивитися. Ніби маєш їм стриптиз танцювати а не сказати два слова.

-І чому ж при батьку ти була така мила? Не думав що твоя поведінка міняється від оточення людей.-сказав я.

-Ха. Багато чого ти не думаєш, Максимчику.Можливо з тобою просто розмова іншими словами не іде? Поїхали уже.  Ця гра мені навіть трішки почала подобатися. Не наламуй кайф. Ох батько буде здивований коли побачить мене. Уже бачу його обличчя

Я закотив очі. Вона вдома знову зміниться на милу дівчинку чи так і залишиться ось такою пихатою? Хоча....чимось такі дівчата мені і подобаються.

-Чому ти не сказала мені хто твій батько?

-Не думаю що ТИ кажеш комусь хто твій батько. По тій самій причині я також не розголошую цього. Не хочу бути в тіні його прізвища.

Вже скоро ми наздогнали машину батька і навіть обігнали. Коли ж заїхали у двір, то як же обійтися без його невдоволеного погляду? Будинок був прикрашений,столи засервовані і навіть залишилося п'ять хвилин щоб випити кави,з неї напевно вже складається 80% моєї крові і організму адже за останній час я нічого так і не їв,зате кави пив і багато. Відчуваю що до кінця дня я повторю цю процедуру. Все ж трошки стало краще,хоча б спати так не хочеться. А тоді....я зайнявся такою чудовою роботою. Гості почали приїжджати і кожен наступний все більше мене бісив. Старики з поважно піднятими головами,зверхнім поглядом,і я дивуюся що в мене батько такий? Та це жах. Якщо одним словом.

***

Ну нарешті. Вони всі вже чудово посиділи і поїхали. На годиннику 21:00! Скільки їм треба було тут бути? Ніяк наговоритися не можуть. Ще й до мене вчепилися ці журналісти. Мої ноги вже ледве мене по світу носять. Я вже як овоч. Але ще повинен відвезти Яну назад додому. Вона на диво була дуже мила з усіма,і ніяким чином не була схожою на ту Яну що на гонках. Що мене здивувало. Правда вона два рази ледве не бовкнула зайвого. Ми навіть здружилися за цей день. І ось нарешті, батько прощається з нею. І чому я здивований,що він з нею поводиться більш тепло ніж зі мною? Навіть обійняв! Я ж обмежуюся постійно його невдоволеним поглядом. Що інколи мене добряче злить. Хоча небо було хмарним цілий час,дощу було як кіт наплакав. Поморосів та й усе. Але небо і досі хмарне. 

Ми з Яною покрокувала до машини котрою я маю її відвезти додому. Підійшли вже до неї як раптом мені стало надто жарко і я зупинився щоб розстібнути іще один гудзик на сорочці.Але це мені не допомогло. В голові почало покручуватися. В роті сухо. Силует Яни почав наче плавати.

-Макс? Все добре? Ти щось надто білий.-її голос долинав наче з іншого світу. 

-Катя! Принеси води!-крикнула вона скоріше за все сестрі.

Як я зрозумів незабаром я опинився на сидінні в машині. В голові крутиться. В очах темно. Повіки важкі. Нудить а ще надто сухо. Раптом холодна долоня торкнулася моєї шиї від чого наче струм пробігся. Я рідко смикнув головою. Від чого стало ще гірше! Та що зі мною? Дихати з кожним вдихом стає важкіше.