Читати книгу - "Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева"

 День пройшов напрочуд швидко, заняття виявилися цікавими, якщо не звертати уваги на пронизуючі погляди оточуючих. Здавалося їм нетерпілося все дізнатися про мене, але в той же час їх щось зупиняло, знати б що. В принципі, до кінця дня я вже й на ці косі погляди звертала мало уваги. Мене хвилювало інше питання, куди подівся мій ворон. Я на кожній перерві виходила надвір, щоб уважно оглянути околиці, але чорного птаха видно не було, він ніби крізь землю провалився.

-Зараз бойовка. - без особливого ентузіазму простягла Дара. - Ненавиджу її.

Вона йшла поруч, хоча це скоріше я йшла за нею, а вона показувала дорогу до полігону. Вся наша група пішла трохи раніше, я ж затрималася, розшукуючи в найближчих кущах Ара, просто там застряг шматок чиєїсь форми, а я грішним ділом подумала, що це ворон у засідці сидить, аби менше світитися.

-Чому? - спитала розгублено.

-Ну як? Мічений справжній звір. - вона перевела на мене сумні очі, шукаючи підтримки. - Так ти ж ще не знаєш. Коли побачиш його зрозумієш, він нікого не шкодує.

Подивилася на пухку дівчину, вона була вся така м'яка і кругленька, як здобна булочка. Швидше за все їй чимало дістається, як від викладача, так і від однокурсників, я встигла помітити, що в основному всі некроманти були худими як жердини.

Поки я з задумливим смутком розглядала Дару, не помітила як ззаду до мене підійшов Ерін, і напевно так і пропустила б його присутність повз увагу, якби він не вирішив, що цілком може собі дозволити обійняти мене за талію.

-Вітаю. - видихнув він мені у вухо, за що заробив сильний тичок ліктем у бік, правда на це він ніяк не відреагував, хіба що трохи скривився. - Ти чого?

У його погляді було стільки подиву, що можна було замислитися хто з нас неправий.

-Прибери руки, поки цілі.

Ерін вдав що не почув, і обдарував чарівною посмішкою застиглу в нерішучості Дару.

-Поспішаємо дівчата, інакше Мічений нас закопає.

У мене все ж таки вдалося вивернутися з надміру зухвалих рук, під незадоволеним і навіть злегка скривдженим поглядом блондина.

До полігону ми дісталися швидко, це виявився великий, розміром із футбольне поле майданчик. Там уже кучкувалися адепти, всіх об'єднував кислий вираз на обличчях. Не встигли ми підійти до групи, як пролунав гучний, практично змушуючий оглухнути голос.

-Шикуйсь.

Спочатку всі витягнулися по стійці смирно, після чого ніби мурахи розповзлися в одну довгу шеренгу, Ерін потягнув мене у самий кінець. Встигла помітити як Дара завмерла поряд із симпатичним брюнетом, який їй щось вимовляв з незадоволеним виглядом.

А потім я помітила його, це був перший орк, якого мені довелося побачити наживо. Величезного зросту, тіло суцільні м'язи, які перекочувалися під зеленою шкірою, величезні ікла випирали з-під нижньої губи, а ще зрозуміла чому всі називають його міченим. Обличчя орка перетинав великий потворний шрам.

Зелений громила не обійшов нашу пару увагою.

-То значить це правда, і кращого представника курсу прописали в няньки. - промовив він з часткою єхидства, змушуючи світлого стиснути зуби. -І за що?
-За особливі заслуги. - різко відповів Ерін, даючи зрозуміти, що ця тема йому вкрай неприємна.

Орк наполягати не став, тільки розтяг губи в усмішці, показуючи пожовклі зуби.

-П'ять кіл навколо поля, десять хвилин. Хто не встигне, додаткове відпрацювання у вихідні.

Усі важко зітхнули, я теж оцінила гумор зелененького. Щоб пробігти таку відстань за такий час, потрібно бути дуже тренованою людиною, або не людиною. Підозріло зиркнула на орка, запідозривши його в людиноненависництві. Потім помітила ще одну жахливу несправедливість, всі хлопці були в досить зручних штанях і сорочках без гудзиків, тоді як дівчата вже приготувалися піднімати подоли суконь. Це жарт якийсь? Як я маю бігти? Вирішивши що відпрацьовувати нічого не хочу, та й взагалі настав час виправляти несправедливість, нехай і за рахунок чиєїсь психологічної травми, задерла поділ вгору, відкриваючи ноги в панчохах, після чого підіткнула поділ під шкіряний пояс. Не дуже зручно, але все ж таки краще ніж мести підолом сніг.

-Ти що робиш? - прошипів мені на вухо світлий, який старанно прикривав мене від зацікавлених поглядів своєю широкою спиною.

-Не твоя справа. - огризнулася у відповідь.

-Дуже непогано. - додав орк, схвально дивлячись на мої ноги, після чого крикнув. – Вперед.

Усі помчали, побігли, поповзли, зокрема й я. Бігати я завжди любила, навіть отримувала від цього особливе задоволення, коли здається що сили покидають тебе, і відкривається друге дихання, ні з чим незрівнянне відчуття.

Насилу, але мені вдалося вкластися у вказаний час. Хто ж знав, що після цього почнеться справжня вакханалія. Мене кидали, валили, кидали у різних позах, але з незмінним успіхом. Мій досвід у самообороні слабко допомагав, тому що з такою силою я раніше не стикалася. Тут ніхто не задіяв магію, лише навички у боротьбі.

Коли Ерін в черговий раз ніжно повалив мене в болотисту мішанину зі снігу та бруду, вирішив прилягти зверху, тільки щоб прошипіти на вухо:
-Не смій піднімати спідницю. - і з силою обсмикнув поділ, бо весь цей час увесь чесний народ розглядав мої панталони, які в моєму світі зійшли б шорти пристойної довжини.