Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

Після усіх вчорашніх і сьогоднішніх переживань, почуваюся морально виснаженою. Можна залишитись у квартирі Коршуна і просто лежати весь день, але у мене інші плани. Потрібно навідатись у кав'ярню і до діток в дитячий будинок. Щось з цим одруженням я зовсім про них забула. 

- Ти молодець! - несподівано говорить Макс, коли авто перетинає межі міста. - Ілона в захваті, як і Влад.

- Думаєш, варто робити цю зустріч з моїм батьком? - питаю те, що тривожить. 

- Не бачу в цьому проблеми, - спокійно відповідає чоловік. - Твій батько наче змирився. Чи не так?

- Начебто так, - знизую плечима. 

Тільки-но переступаємо поріг квартири, Макс прямує у кімнату, щоб переодягнутись. Я ж залишаюсь у вітальні і чекаю, коли він поїде на роботу. Хочу прийняти душ і нарешті переодягнутись. 

- Сьогодні у мене кілька зустрічей. Буду пізно, - заявляє, з'явившись у вітальні в новому костюмі.

- Як скажеш, - хочеться додати, що можна взагалі тут не з'являтись наступні кілька тижнів, а то й місяців. Але це лише мої бажання, тому вирішую змовчати. 

Наступні дві години витрачаю на те, щоб привести себе в порядок. Одягаю легку літню сукню, а волосся залишаю розпущеним. Спочатку їду у кав'ярню, як і планувала. Дорогою набираю Ніку, щоб поділитися останніми новинами. Звісно ж, у подруги є що сказати на все це.

- Темний тип цей Марат, - розмірковує Ніка. - Тримайся від нього якомога далі. А от ідея з сімейною вечерею мені подобається. Думаю, буде весело.

- Це точно! - хмикаю. 

Кав'ярня знаходиться у самому центрі міста й до будівлі, де знаходиться компанія Коршуна зовсім близько. Дивно, що ми з ним жодного разу не перетиналися. Хоча, можливо і було таке, просто я не сильно люблю розглядати чоловіків, навіть таких як Коршун. 

Тільки-но переступаю поріг кав'ярні, дівчатка, які працюють на зміні, вітають мене з одруженням і навіть дарують букет квітів. Це дуже приємно, хоча й вітати практично ні з чим. 

Наступні кілька годин доводиться розбиратись з бухгалтерією і змінювати деяких постачальників. Усім цим я займаюсь самостійно й інколи заходжу на кухню, щоб приготувати щось з випічки. Дівчата говорять, що навіть кава у мене виходить смачніша, ніж у них. Не знаю, чи правда це, але вирішую спробувати. 

Розібравшись з усіма справами, вирішую власноруч приготувати каву й занести її Максу. Сама не розумію навіщо мені це, але, думаю, що моя поява в офісі піде тільки на користь нашим "стосункам".

Беру з собою два стакани кави й кілька пончиків. Треба лише перейти дорогу і завернути за ріг, щоб опинитись біля потрібної будівлі. Саме це я і роблю та, опинившись у холі приміщення, намагаюсь пригадати, куди далі їхати. 

- Юля? - хтось мене кличе, а коли бачу Кирила, широко усміхаюсь. - Ти що тут робиш?

- Так я до Макса, - пояснюю. - Тільки не пам'ятаю, де його офіс. Не допоможеш?

- Так, звісно! - Кирило залюбки погоджується і пропускає мене в ліфт першою. Коли була тут минулого разу, мало зважала на те, куди їду і навіщо. А тепер намагаюсь запам'ятати усе до найменших деталей. - Як Ніка? - несподівано питає.

- Чому сам у неї не запитаєш? - дивуюся. 

- Не впевнений, що вона зрадіє, почувши мій голос, - кривиться чоловік. - Ми розійшлись не дуже добре.

Можливо, Кирило має рацію. Ніка точно не зрадіє, тому, можливо, їм дійсно не варто більше бачитись. 

У приймальні Коршуна, де минулого разу сиділа ефектна блондинка, зараз порожньо. Нікого немає, тому мені доводиться без попередження зайти у його кабінет. Кирило зі мною не йде, повертається у ліфт і їде далі. 

Коли ж я таки відчиняю двері й переступаю поріг, пізно розумію, що забула постукати. Макс може бути зайнятий. І це дійсно так! Він реально весь у роботі!

Його помічниця сидить на столі, широко розвівши ноги, а Коршун доволі зручно розмістився поміж них. Його руки у неї на сідницях, а губи десь на шиї. Здається, я зірвала дуже важливу зустріч, про яку Макс сьогодні говорив.

- І що це таке? - питаю холодно, розглядаючи цю парочку. Блондинка доволі прудко зістрибнула зі столу й почала поправляти спідницю і блузку, а Макс хмуро витріщився на мене. 

- Ти що тут робиш? - питає так, наче це я у чомусь винна. 

- Можу спитати тебе те ж саме! - роздратовано випалюю. Мені неприємно та образливо. Байдуже, що ми не справжня пара, але ж робити подібне суперечить контракту, який ми підписали! - Варто було двері замкнути, якщо так сильно припекло, або в готель поїхати! 

- Послухай… - здається, Коршун не любить, коли його вчать життя. Ну що ж, доведеться миритися. 

- Ні, це ти послухай! - сама не розумію, чому так сильно розізлилася. Начебто нічого страшного не сталося. Головне, що першою їх застукала я, а не Марат, наприклад. - Це вже перебір, ясно?! Я розчарована, Коршун!

Залишаю кабінет, а тоді й будівлю. І навіщо взагалі приперлась сюди? Ідіотка!

Міцно стискаю у руках пакет з пончиками та кавою і чекаю, коли загориться зелене світло, щоб перейти дорогу. Як тільки це стається, ступаю на тротуар - і далі на мене чекає черговий несильно приємний сюрприз. Відчуваю лише удар в бік і за мить лечу на асфальт.