Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 11.2

Я виходжу з дільниці й винувато позираю на Даміра. Він розмовляє телефоном, жорстким голосом віддає накази, при цьому дивиться прямо на мене.

Потім вимикається і його обличчя розслабляється. На дні його очей з’являється тепло, на обличчі розтягується усмішка. У світлі дня його шрам особливо сильно впадає в око, але зовсім його не псує.

— Доброго ранку, Авроро. У мене є два варіанти: або ти навмисне вплутуєшся у неприємності у надії що я примчуся рятувати тебе й почуватимуся справжнім лицарем на… чорному позашляховику, — криво усміхається він, поглядаючи в бік своєї припаркованої автівки, — або ти клептоманка. Спочатку в готелі сережки, потім сумочка чужа в метро.

З його тону розумію, що він не серйозно. Просто кепкує з мене.

— Краще нічого не питай, — закочую очі. — І вибач, що висмикнула тебе. Але я дуже сильно злякалася, що мене тут і справді на три дні зачинять. А там, знаєш, не дуже приємно. І туалет жахливий.

— Ходімо, Аврора, поділишся своїми враженнями ув’язненої за чашечкою кави. Після такого ти не можеш мені відмовити.

— Я й не збиралася, — знизую плечима. — Залік уже пропустила, — дивлюсь на час і сумно зітхаю.

Несподівано розумію, що це мій кінець. Мене відрахують. Що робити далі — гадки не маю. Батько мене вб’є. А потім скаже повернутися до нашого містечка й допомагати йому з готелем. Буду підлогу драїти й постільну білизну змінювати, як справжня дочка, що провинилася. Краще вже це тут робитиму, веселіше якось.

Дамір відчиняє переді мною дверцята автомобіля і я залажу всередину. Чесно кажучи, я сьогодні злякалася не на жарт. Досі пальці тремтять. Дамір займає місце водія, заводить двигун.

— Є побажання щодо ресторану? — запитує й тягнеться до програвача. Салон заповнює хітова музика, але Дамір швидко перемикає трек і вибирає плавну ненав’язливу мелодію.

— Без різниці, я невибаглива.

— Це добре. На роботу сьогодні треба?

— Ні. А ти маєш якісь пропозиції? — хитро дивлюсь на нього.

— Ну, — він хмуриться, однією рукою кермо вивертає праворуч, у другій корпус телефона пальцями стискає. — От думаю, може в кіно тебе запросити?

— На офіційне побачення? — кокетливо усміхаюся я, але Дамір надто зосереджений на дорозі та своїх якихось думках, щоб помітити відвертий флірт із мого боку. Навіть прикро трохи стає. Адже він перший ці ігри в переглядини та затискання мене в під’їздах почав.

— Відпочити просто хочеться, — стомлено відгукується він. — День учора хріновий видався, сьогоднішній ранок не кращий. Я вже скасував усі зустрічі та переніс нараду.

Я пильно дивлюся на нього. І справді, вигляд у нього такий, наче вночі не вдалося поспати. Або його непокоїть щось.

— Ну так у кіно не відпочинеш, — знизую плечима я.

— А де відпочину? — він повертає голову в мій бік, в очах спалахує азартний вогник.

— Вдома? — вимовляю найочевидніше. — Можемо купити попкорн, шоколадних батончиків, коли, у тебе плазма величезна, я пам’ятаю. Можу навіть голову тобі помасажувати, щоб напругу зняти. Адже я майбутній медик врешті-решт!

— Гінеколог, зважуся нагадати.

— Гей, ти сумніваєшся в моїх здібностях? — награно дую губки я.

— Страшно уявити весь спектр твоїх здібностей, але твій варіант мені більше подобається. Усе ще на каву їдемо, чи одразу до мене?

— До тебе. Тільки цур фільм вибираю я!

— Тоді до того, як ми до мого будинку дістанемося, ти вже маєш вибрати фільм і узгодити зі мною, — серйозним тоном заявляє він.

Я пирхаю у відповідь.

— А якщо тобі не сподобається? — примружуюсь, уважно стежачи за чоловіком. Його аромат огорнув мене, а близькість розбурхує. Я розумію, що встигла за ним скучити за день, а ще мене зачепило, що він не писав мені першим.

— Будемо шукати компроміс, — після короткої паузи видає він, я лише сміюся на це й відвертаюся до вікна, ховаючи задоволену усмішку. Усі проблеми раптом відступають на другий план.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно