read-books.club » Сучасна проза » Донька пастора 📚 - Українською

Читати книгу - "Донька пастора"

268
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Донька пастора" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 83
Перейти на сторінку:
початку вони, здавалося, трималися трохи осторонь від Дороті: не проти розділити її півкрони, але не готові прийняти її до своєї компанії. Ноббі крокував попереду, доволі хвацько, зважаючи на свою важку ношу, і з ентузіазмом імітуючи воєнний оркестр, наспівував відому військову пісеньку, в якій з пристойних, схоже, були лише такі слова:

«Лиш!.. Музики грали;

!.. !.. І тобі того ж!»

2

Описані вище події сталися двадцять дев’ятого серпня. А сон зморив Дороті у теплиці ввечері двадцять першого. Тож період міжвладдя в її житті тривав неповних вісім днів.

У тому, що з нею трапилося, не було нічого дивного; газети мало не щотижня повідомляють про схожі випадки. Людина зникає з дому, і кілька днів, а то й тижнів від неї ні слуху ні духу, а потім вона раптом опиняється у поліцейському відділку чи лікарні, гадки не маючи, хто вона така і звідки. Зазвичай майже неможливо встановити, де саме перебувала така людина та що робила протягом цього часу; мабуть, блукала десь у гіпнотичному чи лунатичному ступорі, хоча для сторонніх очей і виглядала цілком нормальною. У випадку Дороті в одному можна бути певним: під час її мандрів дівчину пограбували, бо її золотий хрестик зник, а одяг на ній їй не належав.

Коли на неї натрапив Ноббі з товаришами, вона вже почала вичунювати, і за умови належного догляду за кілька днів, а то й годин, до неї могла б повернутися пам’ять. Навіть маленької деталі було б достатньо, щоб довершити справу: випадкової зустрічі з другом, домашніх світлин чи кількох вміло поставлених запитань. Але ніхто не надав їй маленького ментального поштовху, якого вона так потребувала. Отож Дороті застигла у тому непевному стані, коли мозок цілком готовий до роботи, але не в змозі самостійно розгадати загадку власної особистості.

Адже як тільки Дороті пристала до Ноббі та його компанії, довелося забути про шанс на спокійні роздуми. У неї просто не було часу сісти і все як слід обміркувати, проаналізувати скрутну ситуацію, в яку вона потрапила, і знайти з неї вихід. У незнайомому брудному світі, в який її затягло, неможливо було вділити на роздуми навіть п’ять хвилин. Дні минали у безперервній хаотичній метушні. Усе це дуже нагадувало нічний кошмар; але не той, що його населяють страхітливі потвори, а той, який сповнений голодом, бідністю, втомою й почергово то спекою, то холодом. Опісля, коли Дороті пригадувала ті часи, дні й ночі зливалися для неї воєдино, і вона ніколи не могла точно визначити, скільки саме тривало те жахіття. Вона лишень знала, що протягом певного невизначеного періоду постійно ходила зі стертими ногами, а живіт судомило від голоду. Голод і біль у ногах стали найчіткішими спогадами про ті часи; а ще холодні ночі й дивна, отупіла неуважливість, породжена недосипанням і життям без даху над головою.

Діставшись Бромлі, вони «потарабанили» на огидному сміттєзвалищі, яке було всипане купами подертого паперу і куди, судячи зі смороду, звалювали свої відходи кілька скотобоєнь; а тоді, тремтячи від холоду, провели ніч у високій мокрій траві на краю спортивного майданчика, вкрившись єдиним, що було під рукою, — мішками. Вранці вони вирушили до хмелевих полів, пішки. Уже тоді Дороті збагнула, що у Ноббіних побрехеньках про обіцяну роботу не було ані слова правди. Він усе вигадав — у чому сам зізнався, без жодних докорів сумління, — щоб підмовити її піти з ними. Щоб отримати роботу, їм доведеться ходити по хмільниках, спиняючись біля кожної ферми й розпитуючи, чи ще десь потрібні збирачі.

Їм потрібно було пройти тридцять п’ять миль по прямій, але за три дні вони заледве добрели до краю хмелевих полів. На заваді стала необхідність добувати їжу. Вони могли б здолати всю відстань за два дні чи навіть за день, якби не мусили думати, як прохарчуватися. А так у них не було навіть часу зметикувати, у правильному напрямку вони рухаються чи ні. Голод диктував кожен їхній крок. Півкрони Дороті розтанули вже за перші кілька годин, й опісля не залишалося нічого іншого, як жебракувати. Але й тут не все так просто. Одному випросити їжу доволі легко, навіть двоє ще можуть дати собі раду, але коли при дорозі з простягнутою рукою стоять четверо — це вже геть інша справа. За таких умов, щоб вижити, доводилося нипати в пошуках поживку так само наполегливо й затято, як дикі звірі. Ці три дні у них думки були лише про одне — їжа і як її роздобути.

З ранку до ночі вони жебракували. Долали величезні відстані, плентаючись поміж хмелевими полями, волочили ноги від села до села, від будинку до будинку, стукаючи у двері м’ясників та пекарів, не минаючи жодного більш-менш пристойного на вигляд котеджу, де їм могло б щось перепасти, вешталися поблизу пікніків у надії на недоїдки, махали — завжди намарне — автомобілям, що мчали повз, і, набуваючи якомога невиннішого вигляду, намагалися викликати у літніх джентльменів співчуття жалісливими історіями. Часто вони робили гак на цілих п’ять миль, щоб розжитися скибкою хліба чи кількома недогризками бекону. Жебракували всі, і Дороті разом з ними; оскільки у неї не було спогадів про минуле, не пам’ятала вона також жодних принципів та норм, які мали б викликати у неї сором. Та все ж, попри всі їхні зусилля, якби вони ще й не крали, половину дороги їм довелося б іти на голодний шлунок. Вони шастали садами та полями у сутінках і на світанку, крадучи яблука, терносливи, груші, горіхи, осінню малину і, найголовніше, картоплю; Ноббі вважав мало не гріхом пройти повз картопляне поле і не набити кишені. Крав в основному Ноббі, а решта чатували. Ноббі був зухвалим злодієм; похвалявся, що може вкрасти все, що не прив’язане, і, якби вони його бодай іноді не стримували, всі четверо рано чи пізно потрапили б до в’язниці. Одного разу Ноббі навіть схопив гуску, але птаха так відчайдушно заґелґотіла, що Чарлі та Дороті заледве встигли відтягти Ноббі, перш ніж з будинку вискочив господар подивитися, в чому річ.

Спочатку вони щодня проходили від двадцяти до двадцяти п’яти миль. Брели по вигонах і поміж загубленими в заростях селами з чудернацькими назвами, блукали стежками, що вели в нікуди, втомлено розпластувалися в сухих канавах, де пахло кропом та пижмом, прокрадалися до приватних лісів і «тарабанили» у чагарниках, де під рукою завжди були хмиз та

1 ... 26 27 28 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька пастора», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Донька пастора"