Читати книгу - "Чаротворці, Террі Пратчетт"

Ринсвінд як слід обдумав почуту інформацію.

— Можеш повторити ще раз, будь ласка? — попросив він. — Після того, як ти сказала, що на нас мають напасти, у мене щось у вусі задзвеніло.

— Ну, ми ж хочемо зустрітися з кримінальним елементом?

— Не те щоб хочемо, — відповів Ринсвінд. — Я б сформулював це інакше.

— А як би ти сказав?

— Ну, гадаю, фраза «не хочемо» пасувала б краще.

— Але ж ти погодився, що ми мусимо знайти капелюх!

— Але не вмерти в процесі пошуку, — жалібно сказав Ринсвінд. — Це нікому не принесе користі. Ну точно не мені.

— Мій батько завжди казав, що смерть — лиш сон без сновидінь, — сказала Коніна.

— Ага, капелюх розповів мені те саме, — сказав Ринсвінд, плетучись за дівчиною, що зайшла у вузьку, переповнену вуличку між стінами, побіленими вапном. — Але мені здається, що після такого сну встати вранці набагато важче.

— Послухай, — сказала Коніна, — ризик невеликий, ти ж зі мною.

— Ага, а ти дочекатися не можеш чергової неприємності, — звинувачувально заявив Ринсвінд. Коніна завела їх у тінистий провулок. Їм на п'яти наступав почет з юних підприємців. — Це все стара-добра зпадковість.

— Просто замовкни й постарайся мати вигляд жертви, добре?

— Це в мене точно добре вийде, — погодився Ринсвінд, відбиваючись від одного особливо настійливого члена молодіжної Торгової палати. — Я чимало практикувався. Востаннє кажу, малий негіднику, я нікого не купуватиму!

Ринсвінд похмуро оглянув стіни, що його оточували. Принаймні тут не було цих картинок, які тривожили уяву, однак гарячий вітер досі окутував його пилом, і йому вже остогидло дивитися на пісок. Ринсвінд віддав би душу за кілька кухлів пива, холодну ванну й чистий одяг. Не факт, що це б йому допомогло, але щонайменше внесло би щось позитивне у його жахливе становище. Хоча тут, мабуть, пива й не продають. Хай там як, але в прохолодних містечках на кшталт Анк-Морпорка полюбляли пиво, що дарувало приємну свіжість, однак у місцях, подібних на це, де небо — неначе розжарена піч із відчиненими дверцятами, люди пили невеличкими порціями міцні напої, від яких буквально палало в горлі. І архітектура була не така, як потрібно. А в храмах стояли статуї, які, гм, просто не пасували. Це місце геть не підходило чарівникам. Звичайно, у них була певна місцева альтернатива, чародії, чи щось таке, однак це не те, що назвеш порядною магією...

Коніна впевнено крокувала попереду, мугикаючи щось під ніс.

«А вона тобі подобається, як бачу», — мовив голос у його голові.

«Чорт забирай, — подумав Ринсвінд, — невже це знову моя совість?»

«Ні, це твоє лібідо. А тут доволі душно, чи не так? Ти так і не наводив лад з тих часів, як я тебе навідувало».

«Слухай, щезни, а? Я чарівник! Ми прислухаємося до голосу розуму, а не серця!»

«Голоси-голоси... От твої залози віддають свій голос за мене й стверджують, що твій мозок залишився в меншості».

«Так? Однак його голос вирішальний».

«Ха! Це ти так думаєш. До речі, твоє серце тут ні до чого, це просто м'язовий орган, що забезпечує циркуляцію крові. Але поглянь на це з іншого боку: вона ж тобі подобається, правда?»

«Ну-у», — Ринсвінд завагався.

«Так, — подумав він, — е-ем».

«Вона досить хороший співрозмовник? Має приємний голос?»

«Ну, звісно...»

«Хотів би бачити її частіше?»

Ну... Не без здивування Ринсвінд усвідомив, що так, хотів би. Річ не в тім, що він абсолютно не звик до жіночого товариства, просто йому здавалося, що жінки завжди спричиняють купу неприємностей. Крім того, усім відомо, що це погано впливає на магічні здібності. Проте Ринсвінду довелося визнати, що власне його вміння, які були десь на рівні гумового молотка, з самого початку не відрізнялися стійкістю.

«Тоді тобі нічого втрачати, правда?» — улесливо докинуло лібідо.

У цю мить Ринсвінд усвідомив, що бракує чогось дуже важливого. Ще кілька хвилин минуло, перш ніж він зрозумів, чого саме.

Уже кілька хвилин ніхто не намагався йому що-небудь продати. В Аль Халі, мабуть, це означало, що ти помер.

Він, Коніна та Багаж залишилися одні в довгому, затіненому провулку. Поблизу чувся віддалений галас міста, однак безпосередньо довкола них не було нічого, окрім тиші, яка чогось вичікувала.

— Вони втекли, — зауважила Коніна.

— То на нас зараз нападуть?

— Можливо. Троє чоловіків переслідують нас дахами.

Ринсвінд, примружившись, глянув догори майже в ту саму мить, коли троє чоловіків у чорних мантіях, що розвівалися, м'яко зістрибнули в провулок, позбавляючи їх можливості втекти. Озирнувшись, він побачив ще двох, які з'явилися з-за рогу. Усі п'ятеро тримали довгі криві шаблі, і хоча нижня половина їхніх облич була замаскована, без сумніву, усі вони злостиво посміхалися.

Ринсвінд енергійно постукав по кришці Багажа.

— Схопи їх, — запропонував він.

Багаж якусь мить стояв стовпом, а тоді розвернувся й побрів до Коніни. Він всівся поруч із доволі самовдоволеним виглядом і — Ринсвінд усвідомив це в нападі жахливих ревнощів — певним зніяковінням.

— Ах, ти, — гаркнув чарівник і копнув Багаж. — Нікчемна сумочка.

Він підсунувся поближче до дівчини, яка стояла зі задумливою усмішкою на обличчі.

— Що далі? — поцікавився він. — Запропонуєш їм швидкісну хімічну завивку?

Чоловіки повільно наблизилися. Ринсвінд помітив, що їх цікавить лише Коніна.

— Я неозброєна, — повідомила вона.

— А що сталося з твоїм знаменитим гребенем?

— Залишився на кораблі.

— Що, у тебе взагалі нічого не залишилося?

Коніна трохи перемістилася, щоб тримати в полі зору якнайбільше незнайомців.

— Маю кілька шпильок для волосся, — прошепотіла вона кутиком рота.

— А вони допоможуть?

— Без поняття. Ніколи не пробувала.

— Це ти нас у це втягнула!

— Заспокойся. Гадаю, вони просто візьмуть нас у полон.

— Легко тобі говорити. На тобі не стоїть позначка «пропозиція тижня».

Багаж кілька разів клацнув кришкою, не розуміючи, що відбувається. Один із чоловіків обережно простягнув шаблю й доторкнувся до поперека Ринсвінда.

— Бач, вони хочуть нас кудись забрати, — сказала Коніна й стиснула зуби. — О ні, — пробурмотіла вона.

— Що тепер?

— Я не можу!

— Що саме ти не можеш?

Коніна обхопила голову руками.

— Я не можу