Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

Глава 8.1 У якій хтось починає шкодувати про свою нав'язливу гостинність

 

Да, если гость пришел с утра, -

Ему спешить не надо.

Кричат хозяева «Ура!»,

Они ужасно рады.

(Із м/ф "Винни-Пух")

 

- Костоправ! Твою ж дивізію!

 

Так в маєтку Мстислава почався ранок середи.

 

Гліб кричав і страшно лаявся.

 

Я ж очима сповненими жалю дивилася, як він поспішно здирає з себе футболку, на якій розпливався свіжий слід від кави. Від моєї, між іншим, довгоочікуваної кави.

 

- Мені дуже шкода, - кажу зовсім щиро, майже зі сльозами на очах, переводячи погляд з моєї порожньої чашки на вже не білу зім'яту футболку, відкинуту на підлогу, і на оголений, почервонілий від гарячого напою торс чоловіка.

 

Від Гліба не вислизнула траєкторія мого погляду, і він спитав, підозріло примружившись:

 

- І про що ж, цікаво, ти шкодуєш: про зіпсований одяг чи про те, що зробила мені боляче? Чи, може, ти шкодуєш про свою каву?

 

Я прикусила нижню губу і знову глянула в свою чашку, на дні якої все ще хлюпався один малесенький ковточок. Хм, якщо я зараз його вип'ю, то це буде занадто нахабно?

 

Чоловік зробив гучний видих, мабуть, прочитавши дуже однозначну відповідь на моєму обличчі.

 

- Гаразд, проїхали. Що ти взагалі тут робиш?

 

- Як що!? - обурилась я. -  Ви самі мене вчора запросили, себто наказали залишитися тут жити. Абсолютно наплювавши на те, що в мене, між іншим, нова робота, собака, і взагалі я не люблю довго по гостях тинятися.

 

- Та ні, це я пам'ятаю. А ось що ти робиш ТУТ? Це закрите крило.

 

- Та невже!? Хоч би знак якийсь повісили! - Почала злитися вже я. - Я взагалі-то кухню шукала, тому що чомусь ніхто не спромігся хоча б словом обмовитися мені про планування будинку. Добре, що хоч туалет та ванна в кімнаті були, а то взагалі конфуз би вийшов! І я, до вашого відома, кави навіть не люблю, але в цьому лабіринті тільки її роздобути і вдалося. А тут ви... зі своїм.., - я непевно зробила круг руками навпроти грудної клітки чоловіка, - ...торсом. Під ноги треба дивитися! - Вкрай зайшлася я праведним гнівом.

 

Вчора вночі той самий лікар, що обробив мої подряпини і дістав декілька скалок з ніг, відвів мене в мою спальню. На початку нашого шляху довгими звивистими коридорами і нескінченними сходами, я намагалася запам'ятовувати дорогу, але після повороту десь десятого зрозуміла, що це абсолютно марна справа.

 

Кімната, в порівнянні з тією, в яку мене приніс вчора Гліб, була просто вершиною комфорту, тому що в ній було не тільки ліжко, а ванна та туалет, і навіть шафа. Шафа, щоправда, абсолютно порожня. Зате у ванній виявився білий махровий халат, в який я і одяглася сьогодні вранці і вирушила на пошуки провізії. Пити хотілося страшно, а воду з-під крана все ж таки вживати я не наважилася. Та й перекусити щось не завадило, їла я нормально востаннє тільки минулого ранку.

 

Я навмання блукала коридорами, сподіваючись зустріти якогось аборигена і дізнатися дорогу до кухні. Однак особняк виглядав вимерлим: чи жителів тут було зовсім небагато, чи вони ще спали, чи навпаки - вже роз'їхалися у справах, чи мене поселили в якесь богом забуте крило... І першим, кого я зустріла, виявився Гліб. Ну, як зустріла... "Лобове зіткнення" - цей термін краще підходить для опису цієї гарячої, в прямому сенсі слова, зустрічі.

 

- І хто ж та недобра душа, у якої навіть не знайшлося для тебе чаю? – вкрадливо поцікавився Гліб.

 

- Так у вас тут повне самообслуговування, - я вказала на порожню кімнату з безліччю екранів. На столі там, до речі, стояв ще гарячий чайник, може, повторити спробу з кавою?

 

- Бозна-що, а не пункт спостереження, - прошепотів чоловік. А потім уже мені голосно: - Не відставай.

 

Гліб рішуче попрямував у бік найближчих сходів, а я все ніяк не могла відірвати погляд від чайника. Рельєфна гола спина перевертня була, звичайно, дуже спокусливою, але до чашки кави явно не дотягувала.

 

- Костоправ!

 

Я здригнулася.

 

- Ти хоч іноді слухаєшся?

 

– А я взагалі неслухняна. А коли голодна, то ще й зла. А зараз я, між іншим, голодна просто до сказу.

 

- Це ж треба, - Гліб повернувся до мене обличчям і злегка нахилив голову набік, розглядаючи мене, наче я особливо цікавий експонат, - а ти мені спочатку здалася боязкою і сором'язливою.

 

- Це помилка багатьох, - я задерла підборіддя, розправила плечі і гордо пройшла повз чоловіка, велично викроковуючи в гостьових білих капцях і халаті, неначе я щонайменше герцогиня на королівському прийомі.

 

- Анастасія, кабінет Мстислава в інший бік.

 

От чорт. Довелося пригальмувати і пропустити чоловіка вперед.

 

Ех, а так гарно йшла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно