read-books.club » Наука, Освіта » Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"

2 309
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію" автора Борис Джонсон. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 102
Перейти на сторінку:
англосаксонською.

Я так докладно заглиблююсь у ці риторичні прийоми, бо важливо усвідомити: усі великі промови певною мірою від них залежать. Із часів софіста Горгія існували ті, хто вважав таку риторику сумнівною, оскільки вона нібито підсилює слабку аргументацію та вводить в оману слухача.

Якщо послухати виступи Гітлера на YouTube, можна зустріти прийоми, тривожно подібні — за тематикою та структурою — до Черчиллевої промови про «боротьбу на узмор’ї». «Ми не ослабнемо ніколи, ніколи не зморимось, ми ніколи не втратимо віри», — і так далі. Та варто лиш порівняти їхні цілі, і схожість враз розпадається.

Чого хоче Гітлер? Завоювання і помсти. Які емоції збуджуються його виступами? Параноя та ненависть. А чого прагне Черчилль? Що ж, хороше запитання — тому що, окрім теми виживання, була в його «божественному плані» хоч і піднесена, але якась чудна невиразність.

Він хоче «ширших земель і кращих днів» або «чистих сонячних обріїв». Йому до вподоби ідея «значно довших часів». Що то за «довші часи»? Звучить якось ненаситно. І що мається на увазі під «ширшими землями»? Норфолк?

Вважаю, він до кінця і сам не знав, чого йому треба (і по закінченні війни така невизначеність політично тільки загострилась), але прагнув загального відчуття добра, щастя, миру та безпеки для рідного світу. Тож емоції, що їх збуджували його спічі, — цілком здорові.

Звісно, знаходилося чимало скептиків, проте риторична майстерність вклала хоробрість у серця мільйонів людей — і освічених, і простодушних — і підсилила віру в спроможність дати відсіч загрозі — більш смертоносній, ніж будь-що.

Гітлер продемонстрував те зло, якого можна досягти засобами риторичного мистецтва. А Черчилль показав, як тим самим — людство врятувати. Якось було сказано, що різниця між їхніми промовами в тому, що Гітлерові змушували вас думати, ніби він спроможний на все, а Черчиллеві переконували, що на все спроможні ви.

Світові пощастило: Черчилль подав голос. Виступи заробили йому невмирущу репутацію та безсмертну славу. Звісно, він любив визнання, і певною мірою написання промов для нього було постійним пошуком фізичного збудження.

Промови дарували такі бажані ним ризик, виставлення себе напоказ, адреналін — і, звісно, оплески. Це притаманне багато кому, та чимало хто виступає й існує лише заради своєї публіки. Мільйони їх люблять, а в особистому житті вони виявляються монстрами.

Та це, безперечно, не випадок Черчилля. Він не тільки вів за собою маси, а й заслужив відданість найближчих.

50 Лес Доусон (Les Dawson) — відомий британський комедійний актор.

51 Ґруп-кептен — військове звання, що присвоюється офіцерам Королівських військово-повітряних сил і відповідає званню полковника в сухопутних силах та капітана у військово-морських.

52 Шикльґрубер — прізвище батька Адольфа Гітлера, яке він змінив ще до народження сина.

53 Філіпп Петен — військовий та політичний діяч Франції, засновник режиму Віші. Імовірно, гра слів від pee і stain (пляма від сечі).

54 Обидва слова в перекладі з англ. означають «звільнені». Перше утворено від лат. libertas — «свобода».

55 Чекерз — заміський будинок прем’єр-міністра.

56 Оригінал: «Never in the field of human conflict has so much been owed by so many to so few».

Розділ 8

Справжнє людське серце

У Лондоні не дощить 94 відсотки часу, та сьогодні, хоч як прикро, саме дощовий час. Я змок до нитки. Від дощу мій синій костюм став блискучим та чорним, а у туфлях чути хлюпання. Я злізаю з велосипеда й проходжу під масивною аркою з портлендського каменю.

Я їхав сюди по Ромфорд-роуд. Минав околиці, мова й культура яких дещо змінилися з часів, коли тут бував Черчилль. Проїжджав повз мечеті та магазини з сарі й кебабами та всілякими атрибутами ери мобільних телефонів. Прибув я на цвинтар лондонського Сіті, у Вонстед.

— Я маю знайти одну могилу, — кажу, минаючи браму.

Мене запевняють, що вибір широкий.

— Тут похована Дама Анна Ніґл, — каже чолов’яга в загостреному картузі, бажаючи допомогти. — Тут сер Боббі Мур, а ось кілька жертв Джека-Різника.

І тисячі інших.

Скільки сягає око, усюди склепи та монументи вікторіанців — у мармурі, порфірі, граніті. Деякі імена стерлись від часу чи кислотного дощу. На мить мені здається, що пошуки перетворяться на одне із тих кошмарних розшукувань автомобіля на паркінгу аеропорту і що я проведу тут години, сновигаючи охайними стежинами та промокаючи дедалі більше.

І ось я помічаю її — чи принаймні могилу, що точно підпадає під опис. Брьохкаю до неї по багнюці й траві. Так, це напевно вона: простий хрест на квадратному постаменті, а перед ним — прямокутник свіжообробленої землі з кількома цибулинками квітів. На думку спадає, що за могилою доглядали, злегка. Я нахиляюсь, аби прочитати ім’я на плиті.

Вінстон Спенсер-Черчилль, написано там.

Проте, звичайно, не тут земля ховає тіло Черчилля. Він в іншому місці — у Блейдоні в Оксфордширі. А тут спочиває хтось інший, той, кого, кажуть, він справді ніжно любив.

Ще мить я стою нерухомо. Дощ припинився, і краплі повільно скрапують з каштана, який тут росте. Я думаю про ту особу переді мною, про її палкий зв’язок із Черчиллем і його почуття до неї.

Я прийшов сюди з певним завданням — спробувати знайти відповідь на запитання, важливе для будь-якої відомої особистості, ключове для кожної людини.

А у випадку Черчилля воно критично важливе, бо чимало людей (не лише політиків чи журналістів) приховано або відкрито вважали його життя за взірець, за модель натхнення і прикладу для своїх життів. Ось чому так важливо докопатися до його істинної природи.

Одного вечора я бесідував із друзями про Черчилля: розповідав їм про його хоробрість, про геніальність у мові, про його невгамовну енергію.

— Це зрозуміло, — сказав один із них мляво, відкинувшись на спинку стільця, — та яким би він видався при зустрічі? Власне: чи був він насправді хорошим хлопцем?

Що ж, я можу розповісти, яким він видавався при зустрічі, бо кілька місяців тому, по суті, його зустрів.

***

Щойно ввійшовши до архіву Черчилля в Кембриджі, я ледве стримав крик переляку. Мене зустрів управитель Аллен Пеквуд і, вітаючись, простягнув руку, яка скидалася на штучну. Звісно, манери взяли гору, і я потиснув протез; та враз зрозумів, що він із бронзи.

— Ви щойно потиснули руку Вінстона Черчилля, — промовив Аллен.

Я оглянув лиття і був вражений тим, наскільки воно витончене. Пальці приємної форми, не довгі, не великі.

Це та рука, яка до 52 років так несамовито розмахувала ключкою для

1 ... 26 27 28 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"