Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І винуватити кентавр міг лише себе. Саме він наполіг, щоб командний пункт збудували за такими параноїдальними стандартами. Титанова кабінка з куленепробивними вікнами. І не було в цій кабінці жодного кабелю, навіть з оптичного волокна, який би поєднував пункт із зовнішнім світом.
Абсолютно непідступний. Хіба що відчинити двері, щоб кинути в обличчя ворогу кілька образ. Фоулі застогнав. Мама завжди казала, що язик — його ворог. Та не все ще втрачено. У нього ще лишилося кілька козирів у рукаві. Плазмова підлога наприклад.
— Тож заради чого це все, Каджоне? — запитав кентавр, піднімаючи копита з плитки. — І, будь ласка, не кажи, що ти хочеш управляти світом.
Каджон посміхався. То була його зоряна мить.
— Не одразу. Можна почати з підземних жителів.
— Чому?
У Каджонових очах спалахнуло божевілля.
— Чому? І ти питаєш мене чому? Я ж був перлиною Ради! Через п’ятдесят років я став би її головою! Аж тут з’явився Артеміс Фаул. За один день усі мої мрії розбилися. Мене скалічили і скинули! І все через тебе, Фоулі. Через вас із Рутом! Тож єдиний шанс повернути моє життя в нормальне русло — знищити вас обох. Тебе звинуватять в організації гоблінських нападів, а Джуліус із ганьбою загине. А як бонус я отримаю Артеміса Фаула. Я про таке навіть і не мріяв.
Фоулі хмикнув.
— Ти справді вважаєш, що можеш перемогти ЛЕП оберемком «Софтноузів»?
— Перемогти ЛЕП? Навіщо це мені? Я тепер герой. Буду ним. А ти перетворишся на злодія.
— Це ми іще побачимо, бабуїне, — сказав Фоулі та натиснув на кнопку, що передавала інфрачервоний сигнал до приймача в підлозі. За десять п’ятих секунди потаємна плазмова мембрана нагріється. Іще через півсекунди по плазмі, немов пожежа, пробіжить розряд нейтрино і вразить кожного, хто стоїть ногами на підлозі. Теоретично.
Каджон задоволено захихикав.
— Марно. Плазмова плитка не працює.
Фоулі збентежився. На мить. Потім обережно опустив копита і натиснув на іншу кнопку. Та активувала лазер, що наводився на голос. Власне, першого, хто заговорить, підстрелить. Кентавр затамував подих.
— Ані плазмової плитки, — продовжив Каджон, — ані голосового лазера. Ти програв, Фоулі. Чомусь мене це не дивує. Я завжди знав, що ти дурний віслюк. — Лейтенант сів на стілець і закинув ноги на панель управління. — Тож ти уже здогадався?
Фоулі замислився. Хто це може бути? Хто може подолати його на власному полі? Точно не Каджон. Повний кретин у техніці. Ні, була лише одна особа, здатна розгадати кентаврів шифр і деактивувати всі пристрої безпеки.
— Опал Кобой, — похмуро сказав він.
Каджон попестив його по голові.
— Правильно. Опал поставила жучки, коли оновлювала ваше обладнання. Коли ти люб’язно попрацював із документами перед камерою, розшифрувати код і перепрограмувати обладнання було дуже легко. І найцікавіше те, що Рада за все сплатила. Опал включила жучки до рахунку. Зараз Б’ва Келл готуються до нападу на місто. Зброя ЛЕП і комунікації не працюють, і у всьому звинуватять тебе, мій копитний друже. Врешті-решт, ти ж зачинився в командному пункті прямо в розпал кризи.
— Ніхто не повірить! — заперечив Фоулі.
— Повірять. Особливо коли ти вимкнеш систему охорони ЛЕП, включаючи ДНК-гармати.
— Цього я не зроблю.
Каджон покрутив у руці чорний матовий пульт.
— Боюся, вирішувати це не тобі. Опал трохи втрутилася у вашу операцію і внесла кілька змін.
Фоулі закляк.
— Ти хочеш сказати?..
— Саме так, — кивнув Каджон. — Нічого не спрацює, аж поки я не натисну кнопку.
Він натиснув кнопку. І навіть якби у Фоулі була реакція ельфа, він не встиг би прибрати копита з плитки до того, як у нього вдарив плазмовий розряд і вибив зі стільця.
Полярне коло
Батлер наказав усім триматися за його пасок. Кожен мав узятися за окрему ланку. Хитаючись від сильного вітру, вони, немов юрба п’яничок, пішли до дверей вагона.
«Нічого, крім фізики, — повторював Артеміс. — Якщо послабити силу тяжіння, ми не розіб’ємося об арктичну кригу».
Незважаючи на залізну логіку, коли Рут викинув групу в ніч, Артеміс затамував подих. Пізніше він багато разів подумки прокручував цей епізод і розумів, що дуже перелякався.
Повітряний потік перекинув їх через шпали прямо у сніговий замет. Антигравітаційний пасок Батлер увімкнув за секунду до удару, інакше б вони підстрибнули, як перша людина на Місяці.
Рут відстебнувся першим і кинувся розгрібати сніг, аж поки пальці не зашкребли кригу.
— Марно, — сказав він. — Кригу я не розламаю.
За спиною в нього пролунало клацання.
— Відійдіть, — наказав Батлер і прицілився з пістолета.
Рут послухався і прикрив очі рукою. Шматочки льоду можуть так само позбавити очей, як і шестидюймові цвяхи. Батлер висадив повну обойму, і у змерзлій землі з’явилося заглиблення. І без того пошарпану групу заліпило мокрим снігом.
Дим іще не розсіявся, а Рут уже схилився над ямкою. Він поквапив Батлера — лишалися секунди, час Холлі минав. Вони мусять устигнути провести Ритуал. Скоро буде вже запізно.
Яма була уже чимала, командир зістрибнув униз, зачерпнув розколотий лід. Серед білого з’явилася коричнева пляма.
— Є! — зрадів він. — Земля!
Батлер опустив слабку Холлі в яму. Вона була схожа на ляльку. Маленька і безсила. Рут уклав нелегальний жолудь до пальців капітана і засунув їх у холодну землю. Зняв із пояса моток скотчу і закріпив пальці так, як було потрібно.
Ельф і двоє людей стояли навколо Холлі та чекали.
— Може не спрацювати, — нервував Рут. — Ми ще ніколи не працювали з консервованими жолудями. Це все Фоулі. Його штучки. Хоча вони спрацьовують. Як правило.
Артеміс поклав руку йому на плече. Це все, що він міг зробити. Утішати хлопець не вмів.
П’ять секунд. Десять. Нічого.
Потім...
— Дивіться! — вигукнув Артеміс. — Іскра!
Маленька блакитна іскорка ліниво поповзла по руці Холлі, закружляла навколо вени. Перетнула грудну клітку, побігла до гострого підборіддя і зникла між очима.
— Відійдіть, — порадив Рут. — Я бачив, як у Тульсі ельф зцілився за дві хвилини. Зруйнувало цілий порт. Навіть не уявляю, що може статися за чотири.
Вони відступили до краю ями, і вчасно. Із землі потяглися інші іскри. Вони попрямували до руки Холлі й до інших частин тіла, які потребували допомоги. Пірнали до рани на пальці, немов маленькі плазмові торпеди, аж скотч плавився.
Холлі сіла і незграбно змахнула руками, як лялька.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер», після закриття браузера.