read-books.club » Дитячі книги » Олень на тому березі, Василь Васильович Чухліб 📚 - Українською

Читати книгу - "Олень на тому березі, Василь Васильович Чухліб"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Олень на тому березі" автора Василь Васильович Чухліб. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29
Перейти на сторінку:
Митро. Нічого не розпитуючи, він здійняв Василька з перекинутої довбанки, посадив у свого човна, вистеленого м'яким сіном.

— Там рибина спіймалася, ве-еличезна, — цокотів зубами Васильок. — На вашу трійчатку.

— Та ну! Де ж вона?

— Я за шнура тягнув, а вона як рвоне! А я — беркиць у воду! — розказував Васильок.

Дядько Митро придивився до води, потім підчепив рукояткою весла шнур, потягнув до себе.

— А ти підсаку он бери, та не проґав! — кинув Василькові.

І знову з води показалася величезна пащека, Васильок вправно підвів під рибину підсаку. У чотири руки вони перевалили важку підсаку в човен.

— Оце-то сомище! — витанцьовував по всьому Столику Михайлик, неначе індієць.

Коли припливли до причалу, дядько Митро просилив через сомові зябра гладеньку вербову гілляку. Допоміг хлопцям здійняти її на плечі.

Несли сома через городи. У долині дядько Арсен косив траву для теляти.

— О! — забачивши рибалок з уловом, відкрив рота та й стояв так у здивуванні.

— Мабуть, приглушеного прибило до берега? — почули вони вже услід.

— Приглушеного! — засміявся Михайлик.

— Несімо сома прямо до дідуся! — вирішив Васильок. — Юшки наваримо.

— Та із цього сома на все наше село юшки буде! — захоплено казав Михайлик.

Занесли сома у хату, як поклали на лаву, то хвіст на ній не вмістився трохи.

Дідусь звівся на полику, очі у нього заблищали.

— Невже самі впіймали? З пуд буде, не менше.

— А самі. Та ще дядько Митро допоміг.

Мама, що сиділа біля дідуся, кинулася до Василька, почала здіймати з нього мокрий одяг.

— Та я вже висох! — крутився Васильок.

Проте мама перевдягнула його в довжелезну дідусеву сорочку. Він такий смішний був у тій полотняній сорочці, що Михайлик запирхав. Васильок ніби не помітив того, він схилився над лавою і проводив долонею по сомові, наче відміряв:

— Оце Михайликові буде, а це — дядькові Митру, а це — нам на юшку.

Невдовзі юшка вже закипала в казанку на плитці, духмяний запах сповнював хату.

— Ось і мені тепліше стало від вашого рибальського щастя, — сказав дідусь.

Васильок з Михайликом, що вже сиділи за столом, тримаючи напоготові дерев'яні ложки, тільки перезирнулися.

ПО ГРИБИ ЗА ЖЕРЕЛО

За вікном тільки-тільки сіріє, а Васильок уже схоплюється, хоч і тягне до себе магнітом тепла подушка. Навпомацки знаходить на лаві старий батьків піджачок; він ще й зараз, здається, пахне соляркою, залізом — до війни батько був трактористом. Татка вже кілька літ нема, а піджачок міцний видався, носиться.

Васильок обкутується піджаком, хапає лозяний кошик, що стоїть тут же, на лаві, приготовлений звечора, в ньому ножик-кіска та кілька грушок.

І, шаснувши з хати так, щоб двері не заскрипіли, пірнає… у повінь. (І подвір'я, й город, і поза городом — усе залите туманом, густим, як молоко.) Васильок гребеться через той туман, змахуючи полами піджака, немов веслами. А назустріч пливе щось чорне, велике — мара якась, аж лячно стає. І раптом говорить Михайликовим голосом:

— Ага, і не проспав!

Учора вони побилися об заклад: хто перший устане. А вийшло — разом.

Стараються ступати по вузенькій піщаній стежечці, бо як трохи збочиш, роса так і обпікає ноги.

— На яке грибовище підемо? — питає Михайлик. — На Карпишине чи на Андріянчикове?

— І туди, й туди, — каже Васильок.

Ідуть мовчки, вони взагалі звикли ходити лісом тихо, як розвідники, як партизани.

Хтозна, про що думає зараз Михайлик, либонь, ще дрімає на ходу, а Васильок вкотре думає: хто вони були, оті Карпиха та Андріянчик, які дали назву найщедрішим грибовищам. Мабуть, давно те було, бо ні мама, ні дідусь про них нічого не знають…

Коли добираються до Андріянчикового грибовища, вже розвидняється. Вже й птахи лісові попрокидалися, виспівують, витьохкують, висвистують, щебечуть на всі голоси: фіть-фіть, тьох-тьох, тю-гу-тю-гу, цінь-цінь, сюр-р… Бач, радіють новому дню.

Та зараз у хлоп'ят і слух, і нюх, а найбільше зір спрямовані на одне — на гриби. Здається, чують, як піднімають вони тугими шапочками глицю, вловлюють вабливий запах молоденьких боровичків. Ось тут вони мають бути — в цій долинці під килимком оксамитового моху, і он там, на косогірчику, і під трьома березами.

Не вперше їм тут гриби брати, не раз звідсіля вповні поверталися.

Та цього разу не повезло ні на Андріянчиковому, ні на Карпишиному. З півдесятка підберезовиків та стільки ж рижків лежало на денці Василькового кошика, а в Михайликовому й того менше.

— Хтось наворожив, щоб гриби не бралися. Чи не старостиха, вона на всіх людей зла, — бідкався Михайлик.

— Ет, таке вигадаєш, — Васильок на те, — просто звечора хтось гриби повизбирував, а за ніч не встигли нарости.

— А може, Миколай Хромка уночі позбирав? А чого — в нього ліхтар є, „летюча миша" називається. Хромка такий загребущий, нічого ніде не проґавить.

— Знову вигадуєш! — сміється Васильок.

Проте — як же повертатися додому впорожні? По гриби вони ходять не для забави. Гриб після картоплі — другий харч чи не в кожній хаті. Смачний і тривкий він і на сковорідці смажений, і в горщику полив'яному з борщем варений, і в дубовій діжечці на зиму солений. Справжній гриб-боровик, маслюк, сироїжка, вовнянка, рижок, зеленька…

— А знаєш що, — приходить Василькові думка, — давай збігаємо за Жерело. Отам, кажуть, грибів — хоч граблями греби!

— Та… — мнеться Михайлик, — неблизький світ, і сонце оно вже високо.

— Неблизький, високо… А ноги для чого? Гайда! — смикає Васильок його за руку.

Жерело — невелика річечка, що починається десь серед боліт, перерізає ліс, луки і впадає в Десну.

1 ... 28 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Олень на тому березі, Василь Васильович Чухліб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Олень на тому березі, Василь Васильович Чухліб"