read-books.club » Дитячі книги » Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн 📚 - Українською

Читати книгу - "Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн"

204
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кораловий острів" автора Роберт Майкл Баллантайн. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 74
Перейти на сторінку:
я кинувся до краю урвища і, навіть не скинувши одягу, хотів був плигнути у воду, аж тут помітив щось чорне, що піднімалося крізь зелене марево. За мить на поверхні вигулькнула Джекова голова, і він загорлав щосили, струшуючи мокрим волоссям, як завжди, коли виринав з моря. Побачивши, що він вернувся живий і цілий, ми здивувалися майже так само, як і тоді, коли він щез у глибочині морській, бо за нашими розрахунками він перебував під водою хвилин десять, а може й більше, а зрозуміло, що людина аж ніяк не здатна залишатися так довго під водою і зберегти силу й свідомість. Тому я простягнув йому руку й допоміг вилізти на крутий берег майже з забобонним страхом. Але Пітер сприйняв його появу зовсім інакше. Як тільки Джек видряпався на скелю і сів на камінь, переводячи дух, він кинувся йому на шию і вдарився в сльози.

— О Джеку, Джеку! — жебонів він. — Де ти був? Чому ти так довго не вертався?

За якусь хвилину Пітер опанував себе, сів і почав слухати Джекову розповідь, хоч і не міг стриматися, аби час від часу мені не моргнути з радощів, що Джек щасливо вернувся. Я кажу, що він моргав, але насправді йому це не дуже вдавалося; очі його напухли від сліз і всі спроби моргнути закінчувалися тим, що обличчя раз по раз дурнувато кривилося, наче він хотів передражнити когось. Проте я розумів його наміри і всміхався йому на відповідь — буцімто він і справді підморгував.

— Так от, хлопці, — сказав Джек, коли ми заспокоїлися й могли вже його слухати, — та зелена річ не акула; то смуга світла, що спадає з печери в скелях. Пірнувши, я зауважив, що світло те виходить із скелі, на якій ми сидимо; отож я поплив туди й побачив пролам, осяяний ізсередини. На мить я спинився, міркуючи: ризикувати чи ні. Тоді зважився й гайнув усередину. Розумієш, Пітере, то розповідати довго, а сталося все це протягом кількох секунд, отож я знав, що маю досить повітря в легенях, аби вибратися з дірки й досягти поверхні. Я вже збирався був повертатися, бо відчував себе там не гаразд, коли це мені здалося, що згори спадає слабеньке світло. Я шугнув угору, і голова моя виткнулася з води. Я відчув неабияку полегкість, збагнувши, що можу набрати досить повітря і вернутися назад тим самим шляхом. Та враз мені спало на думку, що я не знайду дороги назад; позирнувши вниз, я заспокоївся, бо побачив під собою зелене світло, що струменіло в печеру, точнісінько так, як те світло, що струменіло з неї, тільки тепер воно було набагато ясніше.

Спочатку я майже нічого не міг побачити навколо — так було темно всередині; однак поступово очі мої призвичаїлися до пітьми, і я виявив, що опинився у величезній печері; з обох боків проглядали стіни. Якраз наді мною видно було й стелю, і мені здалося, що я бачу гарні блискучі виступи; але дальший кінець печери потопав у мороці. Поки я озирався навколо, мені спало на думку, що ви вважаєте, буцімто я втопився; отож я притьмом пірнув, вибрався з проламу, виплив на поверхню і — ось перед вами.

Коли Джек скінчив свою розповідь, мені страшенно закортіло й собі пірнути в печеру. Так я й зробив, але Джек казав правду: в печері було дуже темно, і я майже нічого не побачив. Коли я вернувся, ми завели про неї довгу розмову, під час якої я зауважив, що Пітер сидить похмурий, як туча.

— Що з тобою, Пітере? — спитав я.

— Що зі мною? — перепитав він. — Добре вам двом: ви собі балакаєте про дива тієї печери, наче русалки, а мені доводиться лише слухати. Ви тішитеся під водою, ніби навіжені дельфіни. Це страшенно несправедливо.

— Мені дуже жаль тебе, Пітере, — сказав Джек, — але ми нічим не можемо тобі зарадити. От якби ти пірнати навчився…

— Для мене це все одно, що навчитися літати! — зневірено відмовив Пітер.

— Якби ж ти не пручався, — сказав я, — ми б за десять секунд затягли тебе в печеру.

— Гм! Що, якби саламандра сказала тобі не пручатися і пообіцяла за кілька секунд протягти тебе крізь полум'я, ти б на таке пристав? — зауважив Пітер.

Ми засміялися й похитали головами: нам-бо ясно було, що з Пітером у воді нічого не вдієш. Але ми ніяк не могли заспокоїтися — так нам кортіло оглянути тую печеру; отож, порадившись, ми з Джеком вирішили спробувати пронести з собою смолоскип і там запалити його. Виявилося, що то справа не легка, та зрештою ми таки дали собі раду. Спершу ми зробили добрий смолоскип з кори одного дерева, що її ми подерли на смужки, поскручували й зліпили докупи живицею чи гумою з іншого дерева; як ті дерева називалися, Джек не мав уявлення. По тому ми загорнули свій смолоскип у кокосову тканину, вживши на це силу клаптів. Тепер ми були певні, що він не промокне, перебувши кілька секунд під водою. Взяли ми ще шматочок трута, що його пильно берегли, як я вже згадував, на той випадок, коли не буде сонця, а також віхоть сухої трави, кілька трісочок, маленького лука й свердло, котрі я вже описував. Все це ми склали в інший пакуночок і теж загорнули в кокосову тканину. Коли все було готове, ми поскидали одяг, окрім штанів; їх ми залишили, щоб не подряпатися об гостре каміння.

Потім ми підступили до краю скелі — Джек із смолоскипом, а я з другим пакунком.

— Не турбуйся, Пітере, якщо нас довго не буде, — сказав Джек. — Ми вернемося щонайпізніше за півгодини, аби полегшити твою душу, хоч яка цікава буде печера.

— Прощавайте, — мовив Пітер, прибравши глибоко врочистого вигляду. Він потиснув нам руки й поцілував нас у щоку. — Прощавайте! І поки вас не буде, я дам своєму стомленому тілу спочинок під захистком цього куща і міркуватиму над тим, що все земне скороминуще, а особливо ті випробування, які випали на долю бідолашного хлопця з розбитого корабля!

Сказавши це, Пітер помахав рукою, одвернувся і сумно й покірно кинувся на землю. Аби він при тому не підморгнув

1 ... 26 27 28 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн"