Читати книгу - "На каравелі "Улюбленець Нептуна""

Алхімік і собі захихикав:

— Пам’ятаєте, ваша милість, як біля Канарських островів ми спіймали здоровенного тунця? Луїс сам його всього з’їв… Хи-хи-хи!..

— Ще б пак, не пам’ятати… Мало того, що він півтунця з’їв, та ще й прикинувся хворим. Я його тоді швидко вилікував!

— Еге ж, — шморгнув носом конопатник, — ви, дон Дієго, вилікували мене. — й під загальний регіт додав: — Цілісінький тиждень на животі спав, не міг на спину перевернутись. Місця собі не знаходив…

— Признайся по правді, Луїс, — мовив капітан, — якщо я накажу боцману видати тобі солонини, ну хоча б… — він на хвилину замислився, — хоча б пів-арроби… З’їси одразу?

Луїс запустив п’ятірню в свій зроду нечесаний чуб, важко зітхнув і, втупивши в хазяїна маленькі очиці, благально сказав:

— Зробіть таку ласку, пане. Вік пам’ятатиму… Та ще й накажіть тому скупцеві Хуану, коли ваша милість такі добрі до мене, щоб видав мені глек вина.

— Ти ж не з’їси стільки м’яса, — примружив своє єдине око Франсіско.

— Хе-хе, ви мене погано знаєте, сеньйоре стерничий, — посміхнувся Луїс і поплескав себе по круглому животу. — Сюди не те, що пів-арроби, а ціла арроба влізе! Пригадую, коли я ще пас вівці в ідальго дона Гарсіласо, то він не раз бився об заклад із знатним кабальєро і завжди вигравав на моєму животі… Одного разу я, не встаючи, з’їв казан ольї з бараниною й яловичиною і випив бурдюк вина — чотири асумбари…

— Хо-хо-хо! — зареготав капітан. — Так це ж ціло відро! Мула з ніг звалить!

— О, то були славні часи, — Луїс облизав свої пухлі губи. — Дон Гарсіласо не одну сотню золотих ескудо заробив, дякуючи мені…

При згадці про золото у капітана знову прокинулось бажання грати. Але в цей час Гуго підвівся з-за столу й, схиливши набік голову, запропонував:

— Може, ви, сеньйор Франсіско, бажаєте?

— Кинь хитрувати! — нахмурив зрослі на переніссі волохаті брови капітан. — Хочеш з моїми грішми змотатись? Не вийде! Кидай кості.

Алхімік нехотя опустився в крісло. З усього видно було, що грати далі він не мав ніякісінького бажання.

Франсіско трохи постояв, спостерігаючи за грою, потім сів на скриню й дістав із кишені камзола гарний томик у сап’яновій тисненій оправі.

“От ніколи б не подумав, що стерничий так вірує в бога! — здивувався Кудряш. — Біблію носить із собою, ні на хвилину не розлучається з нею. Теж мені моряк!”

Хвилину, другу хлопчик непомітно пильнував, як Франсіско уважно читав книгу і враз затрясся від сміху, що розпирав його зсередини. Капітан недоброзичливо зиркнув на стерничого, глузливо кинув через плече:

— Вічно ти возишся з цими книгами! Що хорошого в них? Дурниці одні! Дивитися на тебе бридко…

Франсіско підвів голову, мовчки зиркнув на капітана і знову заглибився в книгу. Збагнувши, що в руках стерничого не біблія, а щось інше, Федя підійшов ближче й поцікавився:

— Що за книга у вас?

— О, захоплююча річ! Раджу прочитати, — стерничий поплескав рукою по сап’яновому корінцю. — Дістанете насолоду…

— Дозвольте глянути, — попрохав Кудряш.

— Будь ласка.

Федя розгорнув книгу. Краї титульної сторінки прикрашав вигадливий орнамент. Посередині красувалась назва, виконана закручистими літерами: “Мігель Сервантес де Сааведра. Хитромудрий ідальго Дон-Кіхот Ламанчський”.

Кудряш перегорнув сторінку. Чітким каліграфічним почерком була написана посвята книги герцогу де Бехар, маркізу де Хібралеон, графу де Беналькасар і Баньярес, віконту міста Алькосера, володарю селищ Капілья, Кур’єль і Бургільос.

Сумніву не було. Перед ним рукописний примірник книги великого іспанського письменника Сервантеса.

— Незадовго до відплиття з Севільї я купив її за двадцять реалів у знайомого переписувача. Признатися, спочатку я хотів було відмовити йому в пропозиції. Адже після того, як книгу надрукують, вона, звичайно, коштуватиме набагато дешевше. Та коли переписувач розповів мені, що дон Мігель Сервантес де Сааведра брав участь у війні проти турецького султана і в бою біля Лепанто йому простріляли руку, я, не задумуючись, виклав двадцять реалів… Це був той самий бій, під час якого мене поранили в плече… Отже, ми з ним, як бачите, разом кров проливали… Переписувач розповідав, що дону Мігелю багато довелося пережити. Після цього бою він разом із своїм братом Родріго вирушив до Іспанії. Але по дорозі на їхній корабель напали корсари і всіх захопили в полон. В Алжирі братів продали в неволю. Мігель не раз намагався втекти і все невдало. Тільки через кілька років його викупили й він повернувся на батьківщину. — Тут Франсіско зітхнув і впевнено додав: — Ось припливемо в Севілью, і я обов’язково розшукаю письменника й познайомлюся із ним…

— Даруйте, — отетерів Федя. — Як же так?

Він уже хотів було запитати свого співбесідника, як той збирається познайомитись із Сервантесом, адже письменник давно помер. Та вчасно схаменувся. “Знову забув, що живу тепер у шістнадцятому столітті… НІ слова про те, що я давно прочитав “Дон-Кіхота”, — вирішив Кудряш. — Франсіску та іншим це може здатися більш ніж дивним… Я не міг читати того, що іще не вийшло з друку…”

Тут його роздуми обірвав здивований вигук стерничого:

— Що за річ у вас, дон Дієго? Де ви її роздобули?

— Чого горланиш! — гаркнув капітан. — Через тебе програв… Ну, що ти там побачив?

— Он, — стерничий підійшов до ліжка й показав на барометр.

Гравці посхоплювалися з місць і з’юрмилися біля ліжка, з подивом розглядаючи незнайомий предмет.

— Не можу збагнути, звідки в мене ця коробка, — промимрив капітан.

— Це я повісив барометр, — ступив наперед Федя.

— Який барометр? Навіщо? — не зрозумів Дієго.

Кудряш, як умів, став пояснювати призначення металевого приладу, що його звуть іще анероїдом. Бажаючи наочно показати його будову, хлопчик зняв барометр зі стіни. Глянув на шкалу і враз занепокоївся: тиск різко падав, наближалася буря!

Федя розгублено обвів очима присутніх, глухо сказав:

— Буде шторм! Барометр показує…

Але тут почувся злісний смішок алхіміка.

— Жартуєте, герцог! Жодна тверезомисляча людина не повірить у ваші баєчки… Де це видано, щоб якась нікчемна коробка вгадувала погоду?!

Алхімік не даремно виступив проти Феді. Відтоді, як хлопчик з’явився на кораблі, Гуго зненавидів його і тільки й чекав нагоди, щоб помститися за свій підірваний авторитет. Сміливі вчинки Феді, його незвичайні, на думку астролога, знання з кожним днем робили все хиткішим становище Гуго на каравелі. Він боявся, що незабаром капітан перестане вірити йому й тоді… Старому інтригану, хитрому й віроломному пройдисвіту були чужі такі загальнолюдські почуття, як повага до людини, дружба, чесність. Він був певен, що Кудряш діє підступно, кожен його крок заздалегідь продуманий і націлений тільки на одне — захопити корабель. В ту