Читати книгу - "Подорож на Місяць"

Середня відстань Місяця від Землі — 382 000 кілометрів. ">[55] — що це, власне, таке? Це не становить навіть 9 окружностей Землі, і немає, мабуть, моряка чи хоч трохи моторного мандрівника, які не зробили б такої путі протягом свого життя. Отже, уявіть собі, що я перебуватиму в дорозі лише 97 годин. Ах, ви, мабуть, гадаєте, що Місяць занадто далекий, і треба двічі обміркувати цю справу, перш ніж наважитись вирушити в таку подорож? Але що ви сказали б мені, якби мова була про подорож до Нептуна, що обертається на віддалі 1 147 000 000 льє від Сонця? Оце подорож, яку навряд чи багато людей спромоглися б зробити, хоч би це коштувало тільки 5 су[56] за кілометр. Сам барон Ротшільд з його мільярдами не мав би чим розплатитися, йому невистачило б 147 мільйонів і він залишився б десь серед дороги.

Ця манера доводити, здавалося, дуже подобалася присутнім. Крім того, Мішель Ардан, заглиблений у свою тему, дедалі більш захоплювався. Він почував, що його жадібно слухають, і продовжував з дивовижною самовпевненістю:

— Отже, друзі мої, ця відстань Нептуна від Сонця, це ще ніщо, коли ми її порівняємо з відстанями зір. Справді, щоб обчислити далекість цих світил, треба перейти на таке запаморочливе числення, де найменше число має 9 цифр, і взяти мільярд за одиницю. Я прошу мені пробачити, що я так багато говорю про це питання, але воно має животрепетний інтерес. Послухайте-но і розміркуйте. Зоря Альфа в сузір'ї Центавра віддалена від нас на 8 000 мільярдів льє, Вега — на 50 000 мільярдів, Сіріус — так само на 50 000, Полярна Зоря — на 117 000 мільярдів, а інші зорі перебувають на відстані тисяч мільярдів і мільярдів мільярдів льє. Що ж після цього говорити про віддаленість планет від Сонця! І ще запевняють, що ця відстань існує. Помилка! Фальш! Облуда почуттів! Чи знаєте ви, що я думаю про цей світ, який починається біля променистого світила і закінчується біля Нептуна? Для мене сонячний світ є суцільне тверде тіло. Планети, які його складають, наближаються одна до одної, торкаються, з'єднуються, і простір, який існує між ними, це лише простір, який поділяє окремі молекули найщільнішого металу, срібла або заліза, золота або платини. Отже, я маю право запевняти, що простір є лише марне слово, простір не існує!

— Добре сказано! Браво! Ура! — в один голос закричали збори, наелектризовані жестом, тоном, і сміливістю переконань оратора.

— Ні! — вигукнув Дж. Т. Мастон ще дужче за інших, — простір не існує!

І, захоплений силою своїх рухів, він ледве встиг урівноважити своє незграбне тіло, щоб не скотитися з естради на землю. Але йому вдалось уникнути падіння, яке безцеремонно довело б йому, що простір — це не марне слово. Тимчасом промова запального оратора тривала далі.

— Друзі мої! — говорив Мішель Ардан. — Я гадаю, що це питання тепер розв'язане. Якщо я не переконав вас усіх, — це через те, що я був боязкий у моїх доказах, малосилий у своїх аргументах, і причина цього — недостатність моїх теоретичних знань. Хоч би як там було, я вам повторюю, що відстань від Землі до її супутника не має значення і не варта того, щоб серйозна людина сушила собі нею голову. Я не думаю, що далеко забіжу вперед, коли скажу, що в близькому майбутньому ходитимуть поїзди з Землі на Місяць. Там не буде ні штовханів, ні струсів, вони не сходитимуть з рейок і досягатимуть мети швидко, без утоми, по прямій лінії, як літають бджоли. Не більш як через двадцять років половина жителів Землі відвідає Місяць.

— Ура! Ура! Хай живе Мішель Ардан! — вигукнули присутні, навіть найменш переконані.

— Ура! Хай живе Барбікен! — відповів скромно оратор. Цей вияв вдячності до ініціатора всієї цієї справи був зустрінутий одностайними оплесками.

— Тепер, друзі мої, — продовжував Мішель Ардан, — якщо ви маєте якесь запитання до мене, ви, звичайно, поставите в скрутне становище таку неосвічену людину, як я, проте, я намагатимусь відповідати вам.

Досі президент Гарматного клубу міг бути дуже задоволений напрямом обговорення. Воно не виходило за межі цих споглядальних теорій, які Мішель Ардан, захоплений своєю палкою уявою, висловлював блискуче. Отже, треба було не дати йому відхилитися в бік практичних питань, в яких він, без сумніву, міг заплутатися. Тому Барбікен поспішив узяти слово і запитав свого нового приятеля, чи населені, на його думку, Місяць та інші планети.

— Дуже серйозне це запитання, яке ти ставиш мені, мій ціановий президенте, — відповів оратор, усміхаючись. — Проте, коли я не помиляюсь, деякі розумні люди відповідали на це запитання позитивно. А я, відповідаючи тобі, друже Барбікен, скажу: якщо інші світи придатні для життя, то вони або населені, або були населені, або будуть населені.

— Дуже добре! — скрикнули перші ряди слухачів, думка яких мала силу закону для решти.

— Не можна відповісти логічніше і правдивіше, — сказав президент Гарматного клубу. — Отже, питання зводиться ось до чого: чи придатні інші світи для заселення? Як на мене, я гадаю, що так.

— А я певний цього, — відповів Мішель Ардан.

— Проте, — зауважив один з присутніх, — є доводи проти населеності інших світів. Бо для заселення, очевидно, потрібно, щоб у більшості з них умови життя були змінені. Обмежуючись самими планетами, треба сказати, що на одних можна згоріти, а на інших замерзнути, залежно від того, чи ближчі, чи дальші вони від Сонця.

— Шкодую, — відповів Мішель Ардан, — що не знаю особисто мого шановного опонента[57], бо я спробую йому відповісти. Його заперечення має свою цінність, але я гадаю, що його можна спростувати з певним успіхом, як і всі інші, що стосуються населеності світів. Коли б я був фізиком, я сказав би, що на планетах, ближчих до Сонця, жар від нього зменшується через меншу напруженість власного тепла планет і, навпаки, на дальших планетах через більшу напруженість внутрішнього тепла збільшується зовнішня температура. Цього досить,