Читати книгу - "Подорож на Місяць"

— Це герой! це герой! — кричав він на всі голоси, — і ми справжні вахлаки, якщо рівняти до цього європейця.

Запросивши відвідувачів розійтися, президент увійшов у каюту пасажира і залишив її тільки тоді, коли дзвін на пароплаві вибив чверть на дванадцяту. Обидва суперники щодо популярності потисли гаряче один одному руки, і Мішель Ардан вже звертався на «ти» до Барбікена.

Другого дня Барбікен, побоюючись нескромних розпитувань про Мішеля Ардана, хотів обмежити аудиторію невеликою кількістю прихильників, переважно своїх товаришів. Але це було однаково, що намагатися стримати греблею Ніагару. Отже, він мусив відмовитися від своїх намірів.

Новий зал біржі в Темпа-Тауні, дарма що мав колосальні розміри, був недостатній для цього багатолюдного мітингу. Довелось обрати велику рівнину, розташовану поза містом. За кілька годин її накрили від сонячного проміння. Судна, які були в порту, багаті на парусину, на снасть, на запасні щогли, на бруси, доставили все необхідне для спорудження колосального намету. Незабаром величезна полотняна завіса простяглася над випаленою прерією і захистила її від денної спеки. Там умістилося до 300 000 чоловік, які нетерпляче ждали прибуття француза. З натовпу слухачів перша третина могла чути й бачити; друга третина не чула й погано бачила; а третя нічого не чула і нічого не бачила.

О третій годині з'явився Мішель Ардан у супроводі головних членів Гарматного клубу. Праворуч від нього був президент Барбікен, ліворуч Дж. Т. Мастон, променистіший за південне сонце і майже такий же блискучий. Ардан зійшов на естраду; з висоти її він бачив цілий океан чорних шапок. Ардан зовсім не здавався розгубленим. Він не позував. Він був там наче вдома, веселий, невимушений, чемний. На «ура», які зустріли його появу, він чемно вклонився. Потім, зробивши рукою знак, щоб присутні мовчали, він заговорив англійською мовою, зовсім правильно, і звернувся до слухачів з такими словами:

— Панове, хоч тут і дуже гаряче, я дозволю собі надужити ваш час, щоб дещо пояснити вам у проекті, який здається, вас цікавить. Я не промовець і не вчений і не збирався говорити публічно, але мій друг Барбікен сказав мені, що це буде вам приємно, і я жертвую собою. Отже, слухайте мене вашими шістьмастами тисяч ушей і ласкаво пробачте мені мої хиби.

Цей простий початок дуже сподобався присутнім, які висловили своє задоволення ухвальним гомоном.

— Панове! — сказав він. — Ніякі вияви вашого задоволення чи незадоволення вам не заборонені. Умовившись про це, я починаю. І насамперед, не забувайте, що ви маєте справу з неуком, неуцтво якого сягає так далеко, що він не визнає навіть труднощів. Через це йому здалося, що це зовсім проста, природна, легка річ — сісти в снаряд і полетіти на Місяць. Адже ця подорож, все одно, рано чи пізно, повинна відбутися, а засіб пересування залежить від технічного прогресу. Людина почала подорожувати на всіх чотирьох, згодом, одного чудового дня, на двох ногах, потім коляскою, диліжансом[51], нарешті — залізницею; отже, ядро є засіб пересування в майбутньому. Про наше ядро, панове, мабуть, дехто з вас міг подумати, що швидкість, яку йому буде надано, — надмірна. Нічого подібного. Всі зорі перевищують його своєю швидкістю, сама Земля в своєму обертанні навколо Сонця везе нас утроє швидше. Ось кілька прикладів. Тільки я проситиму вашого дозволу визначити мої міркування за допомогою льє[52], бо з іншими мірами я не дуже обізнаний і боюся заплутатися в своїх розрахунках.

Просьба здавалася цілком природною і була ухвалена без будь-яких перешкод. Оратор продовжував свою промову:

— Ось вам, панове, швидкість різних планет. Я мушу визнати, що хоч який я неук, а дуже точно пам'ятаю цю незначну деталь астрономії. Але через дві хвилини ви будете такі ж учені, як я. Отже, знайте, що Нептун робить 5 000 льє на годину, Уран — 7 000, Сатурн — 8 858, Юпітер — 11 675, Марс — 32 011, Земля — 27 500[53], Венера — 32 190, Меркурій — 52 520, деякі комети — 1 400 000 льє у своєму перигелії[54]. А ми — справжні ледарі, неквапливці, наша швидкість не перевищуватиме 9 900 льє, і вона весь час зменшуватиметься! Я питаю вас, чи є тут з чого дивуватися, і хіба не ясно, що все це буде перевищене колись більшими швидкостями, в яких світло або електрика, можливо, відіграватимуть роль механічних двигунів?

Ніхто, здавалося, не мав сумніву в цьому твердженні Мішеля Ардана.

— Мої дорогі слухачі! — продовжував він. — Якщо вірити деяким обмеженим розумам, — це якраз визначення, що їм личить, — людство буде замкнене в безвихідному колі, за межі якого воно ніколи не зможе вийти, і, засуджене на тоскне нидіння, воно ніколи не матиме змоги полинути в міжпланетні простори. Це брехня! їздитимуть на Місяць, поїдуть до планет, до зір, як сьогодні їздять від Ліверпуля до Нью-Йорка, — легко, швидко, надійно. І повітряним океаном, і безповітряним незабаром пересуватимуться, як земними. Відстань — це лише відносне слово, і воно неодмінно буде зведене нанівець.

Збори, хоч і дуже прихильні до французького героя, трохи були приголомшені цією сміливою теорією. Мішель Ардан, здавалося, зрозумів це.

— Здається, ви не переконані, мої шановні господарі, — додав він з чемною усмішкою. — Гаразд. Поміркуймо трохи! Чи знаєте ви, скільки часу буде потрібно кур'єрському поїздові, щоб доїхати до Місяця? Триста днів. Не більше. Путь, рівна приблизно 86 410 льє