Читати книгу - "Кам’яне яйце"

Святий Ракамель поклав трубку, позіхнув, клацнув тумблером, що вмикав зв’язок із охороною брами, і хрипко витиснув із себе:

— Зараз прийде до мене Триста сьомий Завр. Перевірте особу. Якщо все гаразд — обшукайте і пропустіть. — Потім стріпнув головою, намагаючись прогнати похмурість похмілля, але тільки скривився болісно, бо здалося, що голова зараз репне, приречено поправив на поясі під рясою кобуру важкого «Ватера».

Доторк до зброї дещо зарадив, голова мов стала боліти менше, а тіло наповнилось певністю. Коли Завр прочинив двері, святий Ракамель солодко позіхав.

— Вітаю вас, сину мій. Сідайте. Я нині трохи втомлений. Всю ніч воздавав молитви, просив Творця не відректися від нас… Сідайте. Я слухаю.

Завр сів до столу навпроти святого Ракамеля, якусь мить шанобливо мовчав, роздивлявся золотаві літери напису на рясі: «З нами наш Творець».

— Я почну відразу про справу… Насамперед даруйте, святий Ракамелю, за моє безцеремонне вторгнення…

— Простіше, сину мій, без зайвих церемоній, — буркнув Ракамель і схрестив руки на поясі, відчуваючи приємну твердість «Ватера».

— Мене запрошували до вас… Я хотів би уточнити деякі подробиці… А загалом, я прийшов сказати, що…

— Хто вас запрошував, сину мій? — перебив його Ракамель.

— Наш Великий Сорок перший Кверкус!

— Он як? Цей факт говорить сам за себе. Але, даруйте, за які святі діла наш Великий Кверкус вирішив звернутися саме до вас?

— Великий Сорок перший Кверкус злає мене віддавна. Вони з моїм батьком разом вчилися…

— Розумію…

— Я хотів би присвятити себе боротьбі.

— О, це зараз дуже патріотично. Ми всі віддаємо цій справі багато сил і здоров’я. Це практична боротьба, де треба діяти не тільки молитвою. Ви мене розумієте? У вашій душі справді достатньо бажання присвятити себе святій справі боротьби з куцохвостими чаклунами?

— Можете не сумніватись.

— Тоді заповніть цю анкету.

— А коли я зможу зустрітися зі Святим Великим Сорок першим Кверкусом?

— За три години Вони будуть у себе в кабінеті.

— Дякую вам. Я зайду через три години. Залишившись знову сам, Святий Ракамель полегшено зітхнув.

— І ване Петровичу, я колись читав, що один віденський єпископ, Гаспар Нейбек, у церкві святої Варвари вигнав із шістнадцятилітньої дівчини 12652 чорти. Кажуть, протокол цієї операції, підписаний самим прелатом, зберігся у віденських архівах.

— Так, колего, якщо не помиляюсь, саме цьому єпископові належать слова: «Найбільший гріх — це відсутність гріхів» . Мене радує, що ви багато чим цікавитесь, читаєте… Ви в якій групі навчаєтесь?

— От зануда цей Андрій, професора перебиває, нахаба. Моя Свєтка ніколи б цього собі не дозволила.

— Дуже радий бачити вас. Сідайте, сину мій. Приємно, що я не помилився у вашій благонадійності. Кажуть, що ви почали коричневіти? А покажіть-но. Справді. Цілком коричневий кінчик хвоста. Дуже приємно. Але, скажу вам відверто, він у вас був брунатненьким від самого дитинства, а нині… Я вітаю вас. Мені дуже приємно. Та, власне, як я міг помилитися? Ми з вашими покійними мамою й татом були справжніми друзями. Я ж теж колись був зеленим. Мабуть, пам’ятаєте? — Кверкус награно розсміявся. Завра насторожила і водночас розслабила така фамільярність Великого Повелителя Імперії. — А ви були зворушливою дитиною. Ви просто не мали права врешті не покоричневіти…

— Коли я зможу взятися за виконання своїх обов’язків?

— Розумію вас. Я сам над усе люблю конкретність. Ви зараз працюєте в конторі Філапора? Чи не так?

— Так, Економіст в конторі Філапора.

— Прекрасно. — Повелитель Імперії крутнувся на м’якому дзиґлику, завмер на мить, обмацуючи поглядом полички картотеки, звичним рухом вихопив невеликий бланк. — Так. Прекрасно. У вас великий штат. І досить багато куцохвостих чаклунів серед ваших контористів.

— Серед наших кульбабок?

— Даруйте, святий друже… Так-так, віднині ви вже втаємничені… Але, бачу, ви ще не все розумієте, відчуваєте… Свою роботу треба любити кожною клітиною шкіри. Слухайте уважно. Існують потенційні чаклуни. І вони, святий Завре, набагато підступніші і небезпечніші для Імперії від незамаскованих. Саме їх треба боятися насамперед і виявляти во славу Творця нашого. Видима відсутність гріхів, мій святий друже, то найбільший гріх.

— Але серед наших…

— Не може бути ніяких «але», мій друже. Повторюю востаннє. Ви серед святих не випадковий Завр, тому не буду марнувати час на зайві мудрації. Хочу запевнити вас, що святий Ракамель, якби йому хтось дав таке право, знаходив би вільнодумців серед ваших контористів доти, доки б там залишався хоч один службовець. Ви мене розумієте? Але святому Ракамелю такого права ніхто ніколи не дасть. Він не має міри. Він занадто любить святу воду. Заради неї він готовий працювати до посиніння. Він занадто відданий нашій святій справі. Гадаю, вас не ображають мої слова. Я не сумніваюся у вашій відданості, проте й не хотів би вважати вас святим дурнем.

— Дякую. Дуже вдячний за довір’я. Перепрошую, але… скільки ви мені платитимете?

— Такі запитання мені завжди подобались. Три сотні на місяць. Для початку. А коли ви, як кажуть, трохи розправите крила і матимете власний досвід, — побачимо.

— Іване Петровичу, пробачте, як ви гадаєте, чи змогли б динозаври еволюціонувати до рівня високоорганізованих істот?

— Ви знаєте, що одним із факторів зникнення третини фауни крейдяного періоду, за австралійським палеонтологом Теніусом, є поява ссавців, які пожирали яйця своїх еволюційних попередників. За тим же Теніусом, одним із факторів зникнення динозаврів було утворення дуже товстої захисної шкаралущі на яйцях, її не могли розгризти ссавці, але не могло продзьобати і потомство динозаврів…

— А якби динозаври вижили, професоре, чи змогли б вони створити… свою цивілізацію?

— Складно відповісти на це запитання. Закони природи часом незбагненні… — Професор усміхнувся. — Мабуть, і такий варіант еволюції був теоретично можливий…

— Цей Андрій скрізь суне свого носа, мабуть, вислужитись хоче…

— Еге, розумного з