Читати книгу - "Завдання Героїв"

На обличчі чоловіка з’явилась зла усмішка.

“А тепер я прошу більше”.

Очі Фірта широко розплющилися від страху і невпевненості. Раптом, він повернувся і подивився прямо на Гарета.

Гарет відвернувся, сподіваючись що зробив це не занадто пізно і його не помітили. Як Фірт міг бути настільки дурним. Він молився, щоб Фірт не видав його.

Серце Гарета калатало, коли він чекав, що буде далі. Він з тривогою перебирав пальцями фрукти, роблячи вигляд, що йому це цікаво. У затяжній тиші Гарет прокручував у голові всі варіанти розвитку подій.

Будь ласка, не продовжуй цього, молився Гарет про себе. Будь ласка. Я зроблю все, що завгодно, я відмовлюсь від свого задуму.

Гарет відчув, як груба долоня бахнула його по спині. Він розвернувся, щоб подивитися хто це.

Великі, чорні, бездушні очі кретина дивились прямо в очі Гарету.

“Ти не говорив, що прийдеш з напарником”, – процідив чоловік. – “Чи ти шпигун?”

Торговець простягнув руку, і, перш ніж Гарет встиг зреагувати, зняв з нього капюшон. Він уважно роздивився обличчя Гарета, і його очі широко розкрились від подиву.

“Королівський Принц”, – мовив чоловік. – “Що ви тут робите?”

За секунду очі торговця звузились від усвідомлення ситуації. На його обличчі з’явилась задоволена посмішка, коли він склеїв весь сюжет головоломки. Він виявився набагато розумнішим, ніж сподівався Гарет.

“Я бачу”, – сказав торговець. – “Цей флакон з отрутою для вас, чи не так? Він потрібний вам, щоб отруїти когось. Але кого? Ось питання…”

Гарету стало тривожно. Торговець був занадто кмітливим. Було надто пізно. Весь світ розпадався на шматки. Через те, що Фірт напартачив. Якщо цей чоловік видасть Гарета, його засудять до страти.

“Можливо, вашого батька?” – запитав чоловік, і його очі запалали, коли він зрозумів це. – “Так, ви хочете отруїти його, чи не так? Ви були зраджені. Своїм батьком. І тепер хочете вбити його”.

З Гарета було досить. Не роздумуючи, він зробив крок вперед, вийняв невеликий кинджал з внутрішньої кишені плаща і встромив його в груди торговцеві. Той почав задихатись.

Гарет не хотів, щоб випадкові перехожі стали свідками цього. Тому він схопив чоловіка за туніку і підсунув до себе, все ближче і ближче, поки вони не стало так близько, що Гарет міг відчувати гнилий запах з рота торговця. Вільною рукою він затиснув йому рот, перш ніж той зміг закричати. Гарет відчував, як гаряча кров торговця сочиться крізь його пальці.

Фірт, який підійшов ближче, злякано викрикнув.

Гарет тримав торговця добрих шістдесят секунд, поки нарешті не відчув, як той обм’як і звалився йому на руки. Він дозволив його тілу впасти на землю.

Гарет огледівся, щоб подивитись чи не помітили його. На щастя, ні одна жива душа на цьому людному ринку, не звернула свою увагу на цей темний провулок. Гарет зняв плащ і кинув його на бездиханне тіло торговця.

“Мені так шкода, так шкода, так шкода”, – Фірт був схожий на маленьку дівчинку, яка плакала і істерично трусилась, коли він підійшов до Гарета. – “Ти в порядку, ти в порядку?”

Гарет підійшов і вдарив його.

“Прикрий свого рота і зникни звідси”, – гаркнув він.

Фірт розвернувся і поспішив геть.

Гарет вже збирався йти, але потім зупинився і повернувся назад. Залишалось ще одне, що він мав зробити: він нагнувся і вийняв мішечок монет з руки вбитого, засунувши його назад за свій пояс.

Цій людині гроші більше не знадобляться.

Гарет швидко йшов по лісовій стежці. Фірт йшов поруч, насунувши каптур на очі, незважаючи на спеку. Він ледь розумів, як міг потрапити саме в ту ситуацію, якої так намагався уникнути. Він залишив сліди і труп. Хто знає, з ким ця людина могла говорити. Фірт мав бути більш обачним, маючи з ним справу. А зараз існувала зачіпка, яка могла привести до Гарета.

“Пробач мене”, – сказав Фірт, намагаючись не відставати від нього.

Гарет проігнорував його і прискорив свій крок, палаючи від гніву.

“Те, що ти зробив, було проявом дурості і слабкості”, – сказав Гарет. – “Ти ні в якому разі не повинен був дивитися в мою сторону”.

“Я не хотів. Я не знав, що робити, коли він зажадав більше грошей”.

Фірт мав рацію – ситуація була складна. Вбитий був егоїстичною, жадібною свинею, яка змінила правила гри і заслужила на смерть. Гарет не переймався його смертю. Він молився тільки про те, щоб ніхто не став свідком цього вбивства. Останнє, що йому було потрібно, так це сліди. Після вбивства його батька буде проводитися величезне розслідування, і Гарет не міг дозволити собі навіть найменшої зачіпки, яка б вела до нього.

Принаймні, зараз вони в Чорному Лісі. Незважаючи на літнє сонце, тут було темно – високі евкаліпти не пропускали жодного променя світла. Обстановка відповідала його настрою. Гарет ненавидів це місце. Він продовжив спускатися по крутій стежці, слідуючи вказівкам мерця. Він сподівався на те, що той сказав правду і не ввів їх в оману. Все могло виявитися брехнею або привести їх у пастку – до якого-небудь друга загиблого, що очікує їх, щоб відібрати у них ще більше грошей.

Гарет докорив собі. Він надто довіряв Фірту. Замість цього він сам повинен був подбати про все. Як, між іншим, робив завжди.

“Краще сподівайся на те, що ця стежка приведе нас до відьми”, – пожартував Гарет. – “І що вона матиме отруту”.

Вони продовжили спускатися вниз по стежці, поки не дійшли до розвилки, як і сказав мрець. Це було хорошим знаком, тому Гарет відчув полегшення. Вони пішли направо, піднялися на пагорб і незабаром знову звернули. Інструкції були правдиві, і перед ними насправді постали найтемніші ділянки лісу з усіх, які Гарету доводилося бачити. Дерева були неймовірно товсті і покручені.

Гарет увійшов до лісу і тут же відчув, як по спині пробіг холодок. Зло повисло у повітрі. Він насилу вірив у те, що ще був день.

Юнак відчув страх і вже подумував про те, щоб повернути назад, як стежка перед ним закінчилася – і Гарет побачив невелику галявину. Вона була освітлена єдиним променем світла, що пробився крізь дерева. У центрі галявини стояв невеликий кам’яний будинок. Хатинка відьми.

Серце Гарета прискорено забилося. Він ступив на галявину і озирнувся, щоб переконатися в тому, що ніхто не спостерігає за ним, що це не пастка.

“Як бачиш, він сказав правду”, – сказав Фірт з хвилюванням у голосі.

“Це нічого не означає”, – пробурчав Гарет. – “Залишайся ззовні і будь насторожі. Стукай, коли хтось наближатиметься, і тримай рот на замку”.

Гарет не став стукати в маленькі арочні дерев’яні двері. Замість цього він схопився за залізну ручку, штовхнув двері товщиною в два дюйми і, нахиливши голову, увійшов до хати, зачинивши за собою двері.

Всередині було темно, і тільки свічки освітлювали кімнату. Це був однокімнатний будиночок без вікон, оповитий важкою енергетикою. Гарет стояв там, задихаючись густою тишею – він був готовий до чого завгодно. Він відчував тут зло. У нього мурашки побігли по шкірі.

У тіні він спочатку помітив рух, а після почув якийсь шум.

Шкутильгаючи, до нього з’явилася стара – схилена і сутула. Вона підняла свічку, яка освітила обличчя, вкрите бородавками і зморшками. Вона мала древній вигляд, старше кострубатих дерев, які росли навколо її будинку.

“Ти не знімаєш каптур навіть у такій темряві”, – вимовила відьма зі зловісною посмішкою. Її голос звучав як тріск деревини. – “Твоя мета зовсім не безневинна”.

“Я прийшов за флаконом”, – швидко сказав Гарет, намагаючись надати своєму голосу хоробрості та впевненості, але голос його тремтів. – “Корінь Галагазки. Мені сказали,