Читати книгу - "Балакучий згорток"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Згода, — прошепотіли у відповідь.
Пенелопа відчувала, як стукотить її серце — мало не вискакує з грудей, — і запитувала себе, чи інші теж бояться так само, як і вона.
— Добре, — Етельред схвильовано ковтнув повітря, — час починати.
З цими словами він прочинив двері, вислизнув у коридор і залишив двері напіввідхиленими. Всі припали до отвору й побачили, як він поправив на собі циліндр і бадьоро, з безтурботним виглядом пострибав униз коридором до вартових із затиснутими під пахвою Пенелопиними олівцем і записником.
— Агов, — гукнув він вартовим, — прокидайтеся! І це називається вартові? Та я вже давно міг підповзти й подушити вас обох.
Василиски, щойно почули його голос, підстрибнули та виструнчились, та коли роздивилися, хто це, знову розслабилися.
— А, це ти? — прокаркав один різким грубим голосом, схожим на гарчання пса, що гризе кістку. — Чого ти хочеш, жабо дурнувата?
— По-перше, я хочу, щоб ви більше не пащекували, — твердо відповів Етельред. — Прошу притримати язики у своїх потворних рилах, бо я, власне, прибув сюди зі спеціальним завданням від самого Шефа, зрозуміли? Якщо не вірите, можете зійти нагору та спитати його. Хоча цього я б вам не радив, бо він зараз у паскудному настрої — бушує, наче вулкан.
— А чого це він? — тривожно перепитав вартовий. Вочевидь, коли Головний Василіск гнівався, перепадало всім.
— Це все через Г. Г., — відповів Етельред. — Так-так: річ у тім, що Г. Г. планує всім нам помститися.
— Цікаво, як це? — глузливо посміхнувся василіск. — Ми всі його Книги тримаємо тут. У нього не лишилося жодного заклинання.
— Це добре, — зловтішно сказав Етельред, — але якщо він не знає жодного заклинання, то як же йому вдалося загасити місяць?
— Загасити місяць? — луною відгукнулися вартові.
— Ага, — підтвердив Етельред, — не вірите — вилізьте на замкову стіну та самі подивіться. Тому-то ваш Шеф і перелякався на смерть, авжеж. Тому-то й послав мене сюди шукати місячні заклинання у Великій Книзі Заклинань, і тому-то я не маю часу стояти тут із вами та базікати. Відчиніть-но ці двері та дайте мені зайти, бо інакше отримаєте на горіхи від шефа.
— Аякже, аякже, — поквапливо погодився вартовий, зняв зі стіни здоровенний ключ і відімкнув двері.
— Добре було б, якби ви обидва теж пішли зі мною та трохи допомогли, — підказав Етельред.
— Зараз, зараз… — закивали вартові й слухняно пішли слідом, коли він пострибав у темницю.
— Добре, — сказав Пітер, — Пенні, ти залишайся тут, поки вартові не кинуться за манекеном.
Хлопчики відчинили двері та спритно викотили двійника Г. Г. в коридор так тихо, як тільки могли. З темниці чути було, як Етельред всіляко намагається затримати вартових на місці.
— Так, ти тримай мого записника, а ти тримай мій олівець, — командував він. — Загасити місяць — то серйозна справа. Наступного разу, уявіть собі, він візьме та загасить сонце — отоді вже нам перепаде, га?
Швидко й обережно близнюки встановили манекен там, де починався спуск і де найлегший поштовх міг би зрушити його з місця — на прогулянку вниз коридором. Тоді Папуга зайняв своє місце у нього на плечі.
— Ну, все, — шепнув він, — повертайтеся і ховайтесь.
Тільки коли хлопчики зникли з очей, Папуга розправив пір’я та прочистив горло.
— Любий мій Папуго, — промовив він, неперевершено імітуючи високий голос Г. Г. — Сьогоднішнє вимкнення місяця — лише перший крок у моїй війні проти василісків.
— Еге ж? — сказав Папуга своїм справжнім голосом. — А який же буде наступний крок?
— Ого! Орли! Присягаюся шкарпетками і капелюхом! — пронизливо крикнув Етельред із темниці. — Дивіться! Це ж сам Г. Г. власною персоною! Хапайте його! За це обіцяно підвищення по службі, купу медалей! Шеф вас любитиме, як рідних. Мерщій, мерщій!
Вартові спантеличено озирнулися й побачили того, кого мали прийняти за Г. Г., — він стояв у коридорі з Папугою на плечі. За якусь мить вони вже отямилися від шоку. І тоді з переможними криками кинулися вперед.
— Стережися, Г. Г., тут василіски! — застережливо зойкнув Папуга, нібито з переляку, і злетів з плеча двійника та підштовхнув його лапами, як і планувалося.
Двійник повернувся кругом і покотився вниз коридором, набираючи швидкість. Довга мантія волочилася по землі, так що коліщаток зовсім не було видно й складалося враження, ніби це справжній Г. Г. біжить щодуху, рятуючи своє життя. Василіски лишилися позаду. Вони аж заґелґотіли від нетерплячки, прагнучи схопити Г. Г., штовхаючи один одного, й собі кинулися навздогін.
— Усе чисто! — гукнув папуга. — Мерщій!
Діти перетнули коридор і забігли в темницю, де на них чекав Етельред.
— Уперед, — гукнув він, — шукайте свої нещасні заклинання, а я тут попильную василісків.
Він пострибав із темниці в коридор і далі, слідом за вартовими, яких уже й слід прохолов.
А діти відразу побачили Великі Книги Врядування, по шість футів заввишки й по три завширшки кожна, виготовлені з найтоншої тисненої шкіри, оздобленої вишуканими пурпурово-золотими візерунками. Кожна книга лежала на дивовижної краси золотому столику, інкрустованому сріблом.
— Вітаю вас, Книги, — з любов’ю промовив Папуга. На превеликий подив, книги відгукнулися мелодійними голосами, схожими на голоси трьох маленьких бабусь:
— Вітаємо тебе, Папуго, як ти там? — відповіли вони. — Дуже приємно знову тебе бачити. Ти збираєшся нас врятувати?
— Ще не зараз, — сказав Папуга. — Ми готуємося тебе порятувати, моя кохана балакуча бібліотеко. Але зараз ми прийшли по заклинання проти василісків — будь ласка, Книго Заклинань!
Діти знову здивувалися, коли Книга з написом «Се Є Велика Книга Заклинань» розгорнулась і почала перегортати сторінки, бурмочучи сама до себе:
— Василіски… василіски… Так відразу й не пригадаю… Василіски… Звичайно, я можу помилятися…
— Я прошу, швидше, — сказав Папуга, — вартові можуть повернутися будь-якої миті!
— Я стараюся допомогти тобі якомога
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балакучий згорток», після закриття браузера.