Читати книгу - "Брати-віталійці"

Вігбольд має в рубці товсту книженцію якогось магістра Гуго фон Трімберга і частенько її читає. І позаяк рукописна книга називалась «Бігун», то Вігбольд охрестив «бігуном», але морським, своє судно.

Панувала думка, що найстрашніший розбійницький корабель — «Морський тигр», а найпрудкіший — «Морський шумій».

У Вісмарі тільки й говорили про трьох капітанів, що зникли ото за дверима ратуші. Перед її входом на них чекали городяни та люд, що прибився сюди з глибини краю і мріяв звідати щастя на морі.

В гавані народу — ніде яблуку впасти: любителі свіжої новини, незвичайної чутки не зводили зачарованих очей з могутніх вітрильників, які пустили на дно бозна скільки кораблів; ба навіть ходила пославка, наче на них сила-силенна усяких скарбів.

З юрби хтось крикнув у напрямі «Тигра», прохаючись у морські вояки:

— Стерновий! Агей, стерновий!

— Що там? — гукнув з корми Дитячий Бас, який ніс вахту.

— Приймайте до себе. Я брат-віталієць.

— А нажив три рубці у боях? — спитав той.

— Ні. А що? — кинув йому брат-віталієць, видно вбогий, але відважний хлопака.

— Е-е, наш капітан не приймає без трьох рубців!

Брат-віталієць знітився. Він не мав жодної рани. Інші теж принишкли і зачудовано зорили на вітрильник і на Клаусових побратимів.

Переговори в ратуші закінчились обопільною згодою. Всі три отамани й надалі без чиєїсь опіки водитимуть свої кораблі, на свій розсуд збуватимуть здобич, не даватимуть мирної хвилини датському флотові і постачатимуть обложений Стокгольм харчами. Віднині вони під захистом мекленбурзьких герцогів, віднині вони завше зарятуються притулком у їхніх гаванях, де й спускатимуть по гожих цінах свою Здобич. Умови склали письмово, спершу папери гарненько обдумав магістр, і тільки тоді підписав їх за дорученням побратимів. Договір в урочистій обстановці запечатали і віддали на сховок до радницької шафи, а посланці од Вісмара, Ростока й Рибніца видали піратам грамоти, за якими вони ставали узаконеними грабіжниками.

Під час переговорів між піратами і радниками виникли дві невеликі притичини, але їх, на втіху трьох капітанів, позбавились дуже швидко.

Штертебекер попередив панів, що він воював і воюватиме з Маргариток) та її союзниками, проте, крім неї, у нього є свої вороги, яких він ловитиме хоч вдень, хоч уночі, — але скарає доконче. І не спорятують їх ані благання, ані моління, ані вмовляння бодай які.

Йшлося про помсту Вульфлямам.

Вісмарські радники розповіли, що влада у Штральзунді перейшла до народу і Вульфлями покинули місто. Вульвекена датська королева поклала фогтом над сконенськими замками, а Вульфа забрала до свого уряду.

— Вульфлямів прогнали із Штральзунда! — зрадів Штертебекер. — Чудово, панове! Аж теперечки ми звільнимо З в’язниці мого друга Герда, якого упорпали туди Вульфлями!

Пани пообіцяли Клаусові, що й вони допоможуть йому.

Друга притичина сталася через Генніга Мантойфеля, поміщика з глушини, який, зітявшись із могутнім сусідою, провоював свій маєток і відтак докотився до грабунку. Мантойфель ратував за те, щоб усі піратські судна стали під одну єдину руку — інакше піратам у майбутньому не минути чвар.

Трійця збунтувалась. Так! Воно може й непогано зайти під владу найсміливішого і найрозумнішого капітана. Але тільки у скруті! А показав би себе їхній ватажок нечемою чи бовдурем, тоді йшов би він під стонадцять дідьків. Де бачено, щоб вони самохіть у хомут лізли? Вони — вільні моряки, а не якісь лакузи, і кожен їхній корабель — окрема держава. Як лицарі незалежно ведуться у замках, так вони ІЗ своїми побратимами живуть у себе на кораблях. Хто тільки пхає носа до них — той їхній ворог. А вороженьки знають ціну піратського ножа!

Насамкінець магістр Вігбольд проказав сухим голосом:

Скидайте, душогуби, Свої коштовні шуби: Ми ваші вовчі зуби Знешкодимо ножем, Вогнем і грабежем!

Пани живовидячки пересвідчились, що пірати не підуть на втрату самостійності: вони нікому не ймуть віри, покладаються тільки на себе і рабство обминають десятою дорогою — адже наїлись його по очі.

День відплиття віталійців перетворився в народне свято. На ноги звелося все місто; у Вісмарі дзвонила кожна дзвіниця. Ченці благословляли кораблі у щасливе плавання і скроплювали святою водою піратські гармати. На щоглах тріпотіли барвисті вимпели.

Генніг Мантойфель керував суднами, що везли харчі, зброю та одяг, на яких чекали без витерпу обложені стокгольмці. Два бойових вітрильники узяв під начало Марквард Прен, а два — Арнд Штюк. Серед сторожі йшли також Гедеке, Штертебекер і Вігбольд. Дгодом до них мав приєднатися і Ростоцький флот під орудою Возе фон Каланда та Генріха Люхова.

Датчани сном-духом не сподівались, що воюватимуть із такою силою.

Клаус кермував своїм вітрильником та поглядав на