Читати книгу - "Укри. Бойова проза"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А чого? Була б непогана бойова провокація. Зробив же таку непогану Жора Хантер.
...Півдня пішло на репетиції, тут головне зімітувати не схожість голосу, а правдивість інтонації. Найбільше його подивувало, що матюки вдавалися з першого разу.
Нарешті було ввімкнено рації і в ефір полетіло:
Карабас:
— Шо там случілось, какого хєра?
Буян:
— Да тут коє-какіє ізмєнєнія, впредь нужно імєть в віду.
Карабас:
— Какіє-такіє?
Буян:
— Да вот решено утвердіть загрядотряди, панімаете.
Карабас:
— Во хєрня, а нахєр оні нам?
Буян:
— Да вот такое дело, что не нам, а, собственно, нашім друзьям кадировцам.
Карабас:
— Во, бля. А чєво ім?
Буян:
— Ну, ви же уведомлены, что оні в прошлый раз отказалісь атаковать укропов, дескать, не получілі прєдидущіх выплат по труду.
Карабас:
— Хєрня. Ім всю дурь до грамулічкі било отвешено на хер.
Буян:
— Да не о том, а, собственно, о деньгах, оні отказалісь брать отєчєствєнниє, а настаівают, как било договорено, в інвалютє.
Карабас:
— Вот дєлов, б...., х..і єріпєняцца. Да я тут прі чом, б....? Не крутіте яйца, товаріщ.
Буян:
— Да, собственно, прі том, что когда оні сегодня пойдут в лобовую на укропов, то сзаді іх активно, так сказать, поддержат загрядотряд. Ну, панімаєте, ето актівно скажется на сніжєнії колічєства получателей зароботной плати.
Карабас:
— Вот тебе, б...., і економія. Да х.. с німі, чєбурєкамі, а мне то какое дело?
Буян:
— Да такое, что ви, так сказать, на іхніх плечах потом ворвьотєсь на позіциї укропов і легко імі авладеете.
Карабас:
— Ето дело.
Буян:
— Ну і, соответственно, пойдут награди і наградниє, панімаєте?
Карабас:
— Дурак бил би, єслі б не понял.
Буян:
— Так ви поддєржіваєтє подобную ініціативу?
Карабас:
— Да хєр би не поддержал, мудак я, что ль...
Тут радіозв’язок «урвався» переходом на іншу частоту і водномить оператори зафіксували глибоку мовчанку на всіх кадировських хвилях.
Потім там здійнявся ґвалт чеченською мовою,
потім люта гризня з федерастами, лугандонами та деенератами,
сипалися вимоги та матюки —
вся апаратна в Чупакабри не встигала фіксувати, а потім все втихло, як це буває перед боєм.
Якщо хто розуміється на пострілах, то знає, що коли звук летить від тебе, то це не так гучно, а от коли летить у твій бік, то, буває, аж коліна здригаються.
Так от — того вечора постріли посипалися на наших рясно, але потім вони обернулися в геть протилежний бік!
Аж усі подивувалися.
Всі, окрім Мічуріна, бо він єдиний знав, чому кадировці почали бити по своїх союзниках.
Диркнула рація, і Мічурін почув ніжний голосок:
— Привіт, друже Мічуріне. Як там у вас?
— Все йде за планом, Галю, — вперше назвав її по імені. — І навіть більше того — молотять так, шо мамо рідна. Кого це вони?
— Молотять в загрядотряди з казачків і федерастів, — тішилася Чупа.
— То, виходить, заградотряди — то не вигадки?
— На жаль, ні. Або — на щастя. Ну й чудово, потерпіть ще хвилин з десять і контратакуйте їх там усіх к бісовій матері.
— Ти думаєш? — вагався він.
— Як там було сказано: на чужих плечах вривайтеся на чужі позиції.
Вона ще щось була додала, але Мічурін не добрав:
— Що? Що ти сказала, Галю?
— Аллах акбар!
20До такого ревіння неможливо звикнути — воно гірше за канонаду, бо село лежало в низині і вертольоти заходили бриючим польотом на крутий віраж, розкидаючи своїми вихорами рештки згарищ, не кажучи вже про пріле листя.
Але кожного разу Кирилко зривався з ліжка й біг зі своєї руїни до колодязя, хапав рогатку й жбурляв нею у ворога камінчик, обмотаний мотузкою.
Пілотяги вже знали його:
— Хуйнуть, што ль? — сміялися, трясучи амуніцією.
— Да он патрона нє стоїт-то, дажь холостого.
— Во гадьониш.
— Да чьо там, іграєтца пацан.
Одгуркотіло, а Кирилко здивовано дивився навздогін, потім знесилено оглядав свою рогатку й обережно клав на цямрину.
Серед поруйнованих садиб колодязь видавався монументом — ще дуже давно, коли був живий батько, то змурував, а корбу надбав із нержавійки десь із Західної, ланцюга морського аж із Криму, словом, було на що глянуть, чим похвалитися перед людьми.
Навіть перед тими, хто надлітав на бриючому польоті.
— Ану, сматрі-ка: вискочіт хахльонок ілі нєт?
— Наспор? — скривився пілот пещеним лицем.
— Да нєтушкі, тут запросто проіграєш, — кричали вони поміж себе в лінгафони, завертаючи свої «Чорні акули» вздовж розбомбленого азимуту, — і справді, хлопець щоразу вибігав, стріляв з рогатки і ще довго погрожував небу кулачком.
— Гади прокляті, — кричав, — всю рибу розігнали!
Він не розумів, чому його зброя така безсила, тому лазив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Укри. Бойова проза», після закриття браузера.