Читати книгу - "Закляття відьмака"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І, коли за якийсь час почав готові страви витягати з печі, почувся басовитий голос:
— А хто це?
Хлопець повернувся і побачив: на всі двері постав сильний, високий чоловік, вбраний у дорогий одяг, при довгім, вузькім мечі на поясі. Перш за все хлопець звернув увагу на меч. Низько вклонився, потім мовчки випростався.
— Хто ти? Чого тут?
— Мене Тимком звуть. Я допомагаю їм куховарити.
— Ану скуштуємо, що ти тут готуєш.
Чоловік покуштував локшину, потім юшку, відщипнув шматочок зайчатини, ще й смаженої качки.
— Ти в кого служиш?
— Ні в кого я не служу, господине мій.
— А чий ти? Холоп? Закуп? Вільний?
— Ні, господине, я вільний… Сирота…
— Ну що ж… Хочеш до мене в службу піти? Будеш куховаром?
— Як, господине мій, скажеш…
— Гарно в тебе виходить. Тільки дивись мені: щоб не крав і не байдикував. Щоб завжди був на місці, при ділі.
Як чогось забажаю, щоб мені зразу ж і зготував. Я люблю свіжу страву. Вчорашнього не їм. Зрозумів?
— Так, мій господине…
— Особливо рибу люблю.
— Так, мій господине.
— А платня буде тобі — одяг на рік, харч з мого столу і два гроші срібних на рік! Згода.
— Згода, мій господине.
— І головне — не красти.
— Я ніколи не крав, мій господине! Навіщо мені красти?..
— Ну годі, розбазікався! Зайвих розмов я не люблю. Що тут побачив, почув — нікому ані гу-гу, десь ляпнеш у місті — голову зніму! Вони знають… — кивнув широким підбороддям до татарки й молодиці, що стояли біля печі, сховавши руки під фартушки, і за кожним поглядом господина кланялись.
— Добре, мій господине.
— Так чия ти дитина?
— Батька звали Іваном, а матір Марією…
— То де вони подівались?
— Від матері я пішов. А батька не знаю, його татари посікли.
— Це в той наїзд?
— Так.
— Ага, знаю. Ми тоді багатьох відбили. Але багатьох так і не вдалося… Зате у мене ось це надбання! — Він простяг руку до татарки.
Татарка мовчки схилила голову.
— Ну, готуй страву. Сьогодні ввечері гості будуть. Що в тебе якнайкраще виходить?
— Гуска смажена…
— Візьми гроші на гусей. Зайди в будинок до ключниці. І щоб до вечора зготував. Гості після вечірньої служби прийдуть.
Розчервонілий, спітнілий парубчак витер рушником лоба, обполоснув руки над різанкою і, швидко вдягтись, проскочив через подвір’я до будинку одержати гроші на гусаків. Там зіткнувся лице в лице з кучерявим чоловіком. Аж скрикнув, побачивши його обличчя зі звернутим набік носом, вдавленим межи вилиць. Кучерявий невдоволено сплюнув, відтрутивши від себе парубчака. Парубчак же піднявся на ганок і застукав до дверей, щоб увійти. Двері самі відчинились, і перед ним стала ключниця, червона, з золотими нитками кирсетка під розкритою свитою, фартушина вишита червоними й жовтими великими квітами. Плахта картата, і коралі на шиї. Посередині палав справжній золотий дукач. Хлопець зустрівся з її насмішкуватим поглядом сірих очей з-під пухнастих чорних вій:
— Ну от і нам служитимеш. Тобі гроші на що?
— На гусей!
Одержавши монети, війнувся повз воротаря. Здоровило облаяв його, що летить мов скажений.
Хлопець, виправдовуючись, пояснив:
— Господар послав! Треба встигнути на базар.
Він купив трьох гусаків за півціни — їх не встигли продати за цілий день.
Поспішав з тими гелготячими гусаками за Щекавицю. Одна перекупка штовхнула другу:
— Шкода, що ти не бачила! Оно туди, за ріг, до Щекавиці побіг парубчак. Потяг аж три гусаки!..
— Що за хлопець?
— Такий, у ходаках, кобеняк темний. А шапка дорога — повстяна, з кунячим хутром…
Друга молодиця скривилась від тих патякань, наче їй кислицю дали розжувати.
— А чого ж ти мені раніше не сказала? Я б роздивилась, що то за хлопець…
— Так, нічого особливого. Зовсім молоденький парубчак… Не про нас із тобою. Замолодий і ще зелений… — хихикнула єхидно перекупка,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.