Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

рахунок у чотириста тисяч марок виставили. Це майже у півтора рази більше, ніж треба. А мені похуй. Я сміюся з них. В пику їм ті гроші кинув: «Нате, подавіться». Бачиш, як блищить? Там є один майстер, один на всю Німеччину, який усе своє життя поклав на те, щоб стати найкращим у своїй справі. Він полірує поверхню. Вісім годин на добу, п'ять разів на тиждень упродовж тридцяти років він тільки те й робить, що полірує поверхні чужих авто. Обмацує руками, вилизує язиком, шукаючи огріхи. Ідіоти! Поци темні! Ти тільки уяви собі: все життя обмацувати поверхні чужих автомобілів! Щоб колись одного прекрасного дня прийшов я — простий хлопець з Донецька і сказав їм усім: «Заверніть!» І ти би бачив їхні обличчя, коли я дістав зі свого кейса готівкою сорок пачок по десять тисяч дойчемарок у кожній і кинув перед ними на стіл. Вони там мало не попадали. А тепер іди сюди, — молодик обійшов машину ззаду і покликав до себе Василя. — Бачиш! — ткнув він пальцем у червоно-сині смуги на багажнику поруч з якими було виведено літеру «М» та цифру «5». — Знаєш, що це означає? — Василь знизав плечима і витягнув дугою губи. — Так слухай сюди, Васю, «М5» означає — супер! Ні, не просто супер, а супер-супер! «М5» — це супер, супер, супер! Отам, під тим капотом, — шестициліндровий двигун від спортивного авто. Триста п'ятдесят коняк, Васю! Ти уявляєш, триста п'ятдесят! П'ять з половиною секунд, і ти мчиш сто кілометрів на годину! П'ять з половиною секунд! Тепер дивись сюди, — молодик розчахнув двері салону, в якому відразу запалилося м'яке світло. — Сім биків, сука! Сім андалузьких биків пішло на те, щоб оздобити ці сидіння шкірою, щоб я, падло, своєю сракою терся по їхніх спинах. Передня панель ручної роботи зроблена з цільного шматка доісторичної секвої, яку знайшли у Західній Америці. Все оздоблення салону теж з тієї секвої. Тепер дивись туди, під панель, бачиш? — молодик ткнув рукою під панель. — Над цим ящиком найкращі уми Європи працювали двадцять років. То — комп'ютер. Його розроблено на базі бортових комп'ютерів, що встановлюються на космічних кораблях. На космічних, Васю, ти уявляєш?! Тут, у цій машині, все найкраще! Це — вершина цивілізації. Нічого кращого людина досі не створила. Ти розумієш, Васю?! Розумієш, я тебе питаю???!!! Відповідай, падло! Відповідай, не стій, як бовдур!

Василь, як був, знизав плечима. Йому нестерпно хотілося сміятися, на обличчі грала блаженна усмішка, а перед очима розпливалися різнокольорові смуги. Голос молодика линув здалеку, і не всі слова досягали Василевої свідомості.

Вигляд охоронця, а найбільше його тупе мовчання, вивели молодика з себе і він, підскочивши, ухопив його за петельки.

— Я тобі зараз, суко, всі зуби повибиваю! Лох! Ментяра, падло! Ненавиджу тебе, бидло! Ти — мовчазне покірне бидло! Кажи: Я — бидло! Я — бидло!

Молодик трусив Василя щосили, і ґудзики з його сорочки розліталися навсібіч. Молодик був майже на голову вищий за Василя, і сірий костюм охоронця губився під навалою ширококрилого кашемірового пальта. Врешті-решт, молодик декілька разів тицьнув Василеві кулаком у щелепу, а потім розвернув до себе спиною і дав стусана ногою в зад. Немов мішок, набитий соломою, покотився по тротуару Василь, змахнувши лишень у повітрі руками, і затих, зарившись обличчям в асфальт біля самого ґанку.

За тим усім із глибини холу спостерігав шофер. Він бачив, як упав Василь, бачив, як молодик сів у машину, і білий БМВ, ревонувши двигуном, розвернувся на дорозі через подвійну смугу і рушив у напрямку Хрещатика.

Шофер вийшов на ґанок і зрозумів, що його брутально підманули. Сто баксів, обіцяні за службу, звіялися в білому БМВ. Натомість біля ґанку на мокрому асфальті нерухомо лежало тіло охоронця.

— Гей-но, друже, підіймайся, — гукнув до тіла, розпластаного на асфальті.

Глава шоста
Коли говорить звір

5 год. 53 хв.

Розкішний білий «БМВ» повільно викотився на Хрещатик. Постовий міліціонер, що сидів у своїй буді на перехресті бульвару Шевченка і Бессарабської площі, здивовано дивився на блискучу машину, яка повагом сунула розділовою смугою. Він навіть захотів вийти з буди і перевірити у водія документи, але ніч без сну — то важко, і тепер постовому було ліньки. Швидше би закінчилася зміна.

«БМВ» проминув Бессарабську площу і рушив яскраво освітленим о цій порі Хрещатиком у напрямку Європейської площі. Жодної машини, ані душі довкіль. Тільки блимали жовтими очима байдужі до всього світлофори. Здавалося, все місто у цей недільний ранок солодко спить і бачить чудернацькі вранішні сни, коли ява змішується з вигадкою і родяться в сонній уяві химерні видіння, подібні до нашої невигаданої історії.

Чоловік за кермом білого авто кинув руки на коліна і тихо тиснув ногою на педаль газу. Йому було зручно і тепло у м'якому шкіряному кріслі. Біль, здавалося, остаточно відступив і тепер чоловік, дивлячись уперед, тільки посміхався.

Він згадував своє дитинство. Згадував мати, як вона, коли він був ще зовсім малим п'ятирічним хлопцем, якогось вечора привела до їхньої однокімнатної «хрущовки» п'яного чоловіка, якого представила як його «нового татка», бо «старий татко» відбував п'ятнадцятирічний термін ув'язнення за убивство товариша по чарці. А той «новий татко» дав малому Сергійку шоколадку «Гвардійська» з червоною зіркою на обкладинці. А вночі, коли він буцім вже спав, почав «душити» маму так, що вона билася, зойкала і стогнала під його важким тілом. Тоді малий схопився з ліжка, ухопив дитячу