read-books.club » Фентезі » Ті, що не мають коріння 📚 - Українською

Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ті, що не мають коріння" автора Наомі Новік. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 130
Перейти на сторінку:
на кухню.

— Гаразд, — рикнув він і шпарко утік до своєї бібліотеки, але запитання без відповіді він стерпіти не міг. Перш ніж у мене бодай зварився курячий суп, він знову з’явився за кухонним столом, принісши новий том у блідо-блакитній шкіряній палітурці зі срібним тисненням, великий і вишуканий. Він поклав книжку на стіл поряд із колодкою для рубання м’яса і твердо сказав:

— Звісно. Річ у тому, що ти маєш схильність до цілительства, і це допомогло тобі чуттям знайти істинне заклинання — хоч ти вже й не можеш точно згадати деталі. Це пояснило б твою загальну нездарність: цілительство — зовсім особлива галузь чародійських мистецтв. Я сподіваюся, що ти просуватимешся вперед значно краще, щойно ми зосередимо увагу на цілительських дисциплінах. Почнемо з малих заклинань Ґрошна, — він поклав руку на том.

— Не почнемо, доки я не пообідаю, — сказала я, не зупиняючись: я різала моркву.

Він пробурмотів собі під ніс щось про впертих ідіоток. Я не звернула на нього уваги. Він був доволі радий сісти та поїсти супу, коли я дала йому миску з товстим шматком селянського хліба, який спекла — як я усвідомила, позавчора: за межами вежі я пробула лише одну добу. Здавалося, ніби минула тисяча років.

— Що сталося з химерою? — запитала я, не відкладаючи ложки, поки ми їли.

— На щастя, Володимир не дурень, — сказав Дракон, витерши собі вуста начаклованою серветкою. Лише за мить я зрозуміла, що він говорить про барона. — Відправивши свого гінця, він приманив тварюку до кордону, розставивши телят і відправивши своїх пікінерів дошкуляти їй з усіх інших напрямків. Він втратив десять чоловік, але йому вдалося затримати її менш ніж за годину їзди від гірського перевалу. Я зумів швидко її вбити. Вона, щоправда, була маленька — хіба завбільшки з поні.

Говорив він про це з дивною похмурістю.

— Це ж, звичайно, добре? — поцікавилась я.

Він роздратовано на мене глянув.

— Це була пастка, — відрізав він, неначе це було очевидно будь-якій розумній людині. — Мене потрібно було затримувати, доки зараза не захопить увесь Двернік, а тоді не вщухне до мого прибуття, — він опустив погляд на руку, розтиснувши та стиснувши кулак. Чаклун зодягнув нову сорочку — із зеленої вовни та з золотою пряжкою на зап’ястку. Вона закривала йому руку; я замислилася, чи немає під нею шраму.

— Отже, — припустила я, — я добре вчинила, що пішла?

Обличчя в нього було кисле, як молоко, яке не сховали посеред літа.

— Якби ж то так можна було сказати, коли ти менш ніж за день вилила п’ятдесятирічний запас мого найціннішого зілля. Тобі ніколи не спадало на думку, що, якби їх можна було так легко витрачати, я б віддав із півдюжини флаконів кожному сільському старості й не став клопотатися тим, щоб узагалі виходити в долину?

— Вони не можуть бути вартими більшого, ніж людські життя, — із запалом відповіла я.

— Життя, що триває перед тобою зараз, не варте сотні деінде три місяці по тому, — сказав він. — Послухай, недотепо, зараз у мене очищується одна пляшечка вогнесерця; я почав над нею працювати шість років тому, коли король зміг дозволити собі дати мені на неї золота, а готова вона буде за чотири роки. Якщо ми витратимо весь мій запас до того часу, чи гадаєш ти, що Росья великодушно втримається від спалення наших полів, знаючи, що ми змучимося від голоду й попросимо миру, перш ніж зможемо віддячити? А кожен інший флакон, який ти використала, має подібну ціну. Тим більше, що в Росьї є троє майстрів-чаклунів, які можуть варити зілля, а у нас — двоє.

— Але ж ми не воюємо! — заперечила я.

— Почнемо навесні, — сказав він, — якщо там почують пісню про вогнесерце, кам’яну шкіру та марнотратство й подумають, що, можливо, отримали реальну перевагу, — він зупинився, а тоді важко додав: — Або якщо почують пісню про цілительку, достатньо сильну, щоб вичищати заразу, та подумають, що скоро, коли ти вивчиш­ся, рівновага, навпаки, зміститься на нашу користь.

Я ковтнула й опустила очі на свою миску із супом. Його слова про те, що Росья оголосить війну через мене, через те, що я зробила, чи через те, що, як там подумають, я можу зробити, були неймовірними. Та я знову згадала жах, який відчула, коли побачила запалені маяки під час його відсутності, знаючи, як мало я можу зробити, аби допомогти близьким. Я й досі зовсім не шкодувала, що взяла із собою зілля, та більше не могла прикидатися, ніби геть не має значення, чи вивчила я хоч одне заклинання.

— Ви гадаєте, що я могла б допомогти Єжи після того, як вивчуся? — запитала я його.

— Допомогти вже повністю зараженому чолов’язі? — Дракон насупився. Але потім він знехотя визнав: — Ти не повинна була б мати змоги допомогти мені.

Я взяла свою миску та висьорбала решту супу, а тоді відставила її та подивилася на нього з іншого боку подряпаного й рябого від дірок кухонного столу.

— Гаразд, — похмуро сказала я. — Візьмімося за це.

На жаль, готовність навчатися чародійства не була рівнозначною хоч якомусь хисту до нього. Малі заклинання Ґрошна не далися мені зовсім, а заклини Метродори вперто не заклиналися. Ще за три дні, протягом яких я дозволяла Драконові натаскувати себе на цілющі заклинання, серед яких усі здавались такими ж незграбними й неправильними, як завжди, я наступного ранку вирушила в бібліотеку з маленьким потертим журналом у руці й поклала його на стіл перед ним, а сам він при цьому набурмосився.

— Чому ви не навчаєте мене за цим? — поцікавилась я.

— Тому що навчати цього неможливо, — відрізав він. — Мені заледве вдалося кодифікувати найпростіші примови в якусь придатну до використання форму, а з вищими діяннями геть нічого не вийшло. Хай яка вона скандально відома, на практиці це не варте практично нічого.

— Як це — скандально відома? — запитала я, а тоді опустила очі на книжку. — Хто це написав?

Він похмуро глянув на мене.

— Яга, — сказав він, і я на мить захолола й застигла. Баба Яга померла давно, але пісень про неї було не надто багато, і барди зазвичай співали їх з обачністю, лише влітку, у полудень. Вона вже п’ятсот років як лежала в землі мертва, та це не завадило їй з’явитись у Росьї всього сорок років тому на хрещенні новонародженого принца. Вона обернула на жаб шістьох вартових, які спробували її зупинити, приспала двох інших чаклунів, а тоді підійшла до немовляти й похмуро глянула на нього. Потім вона випросталась і роздратовано оголосила: «Я випала з часу», — а тоді зникла у великій димовій хмарі.

1 ... 26 27 28 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ті, що не мають коріння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ті, що не мають коріння"