Читати книгу - "Світогляд українського народу"

собакою, цапом, півнем, бараном, часом помершими людьми, навіть священиком, аби тільки піддурити чоловіка. Розказують, як один чоловік вертався з весілля і на греблі побачив священика. Він підійшов під благословення, а священик зареготався й щез. Раз чоловік продав вівцю на базарі і вертався ввечері додому, коли дивиться, аж його вівця ходить по дорозі. Чоловік піймав її та й <90> каже: «бідна моя овечка!», а вівця вирвалась з рук, зареготалась та й собі каже: «бідна моя овечка!». Другий чоловік, вертаючись з базару, знайшов на дорозі зв'язаного півня, привіз додому, посадив під піч і жде, поки він заспіває. Прийшов уже час співати, а півень не співа. Чоловік засвітив світло; коли гляне, аж перед півнем лежить золото та срібло. Він тоді одніс півня і кинув з мосту в воду. Захвилювала річка, схопився вітер і трохи не звалив чоловіка з мосту в воду. Вернувся він додому і знайшов тільки смолу, де лежало золото та срібло. Чорт з'являється часом і урядником. У такім образі, кажуть, він приходив уночі до одного слабого чоловіка, щоб написати йому духовну. Розказують, що чорти, перекинувшись панами, затягували до себе людей, а найбільше музик, приводили їх у розкішні палати, заставляли грати цілу ніч, давали їсти й пити, танцювали цілу ніч і щедро платили червінцями. Але як тільки заспівали півні, все щезало, і піддурений чоловік лежав у пущах, у нетрях, у болоті. Замість грошей в кишені були черепки. Розказують, що чорти показуються часом і в церкві, вишкіряють зуби з вікон уночі. Чорти женяться, справляють весілля по-панськи, родять дітей і ніколи не вмирають. Чорти мають незліченну силу грошей, та все золотих. Щоб розбагатіти, то треба дати чортові записку на свою душу, написавши її своєю кров'ю з мізинного пальця. Одному чоловікові чорт насипав повен льох золота. Про того, хто швидко забагатіє, народ каже, що він накладає з чортом, і зве таких людей фармазонами. З чортами накладають мірошники, знахарі й відьми. Чорти приходять в <91> образі мерців до тих жінок, що притужять своїх чоловіків, літають до дівчат перелесниками, приймаючи на себе образ тих хлопців, за котрими дівчата дуже побиваються в розлуці. Чорти з'являються і в вихорах, і треба на тому місці, де крутиться вихор, застромити ножа, що ним ріжуть свячену паску, то на землі буде кров. Ту одежу, те полотно, що вхопить вихор, оддають на церкву, бо покрутить того, хто її носитиме. В градових хмарах пищить чорт.[77] Як іде дощ при сонці, то кажуть, що з відьмою жениться чорт.

З усіх показаних фактів ми бачимо, що чорт — то водяний дух, то образ чорних, негарних осінніх і зимових хмар, сумних і грізних. Чорти — то ті самі темні сили, що в колядках звуться жидами та давнім звірем туром-оленем; тим-то народна фантазія дає чортам місце на землі нечисте, гнояне й болотяне, так як од осінніх і зимових дощів стає на землі грязь і болото. Сатана радився з ними на морі, а море на язиці міфології то небо. В тих краплях з пальця сатани, з котрих стались усі чорти, легко впізнати те з'явище: як з одної хмари розростаються другі хмари і застеляють усе небо, або як з одної хмари без ліку сипляться дощові краплі. Чорт пищав у піні, свистить у градовій хмарі, як свистять і виють осінні й зимові вітри, а його охота танцювати під музику пригадує рух хмар на небі і показує, що він належить до категорії водяних духів, русалок і мавок. Кажуть, що чорти вилазять вночі з води і співають пісень, як і морські русалки, а люди підслухують і <92> вчаться. Любов чортів до музики і пісень натякає на шум хмар і дощу, на свист вітру. Тим-то кажуть, що свистіти в хаті гріх, бо свистять тільки чорти, а свистом можна прикликати чортів. Звіриний образ чорта, з рогами, з хвостом, з шерстю показує його давніший образ міфічного тура-оленя з дев'ятьма рогами. Чортові гроші, чортове золото, срібло й багатство — то блискавка, захована в хмарах, або та плодюча сила дощової води, котра хоч і захована в чорних, болотяного цвіту хмарах, все-таки сипле на землю багатство, урожай хліба. В народних оповіданнях чорти розливаються смолою, як тільки вдарить їх грім. Та смола — то темна дощова вода, чорна грязь од дощу в осені або зимою. Треба пам'ятати, що в народних оповіданнях чорти виходять не такі лихі й страшні, як їх показує християнство. Видно, що народ ще не зовсім притулив до їх моральний елемент і дивиться на них як на стихійних духів. Чорти собі веселі, жартовливі, танцюристі, реготуни, люблять дуріти, як веселі пани давнього часу, підводячи чоловіка, як кажуть, під монастир, але ніколи не шкодять серйозно. Звідтіль і вийшли приказки: «не такий чорт страшний, як його малюють; чорт не такий лихий, лиш його люди на зуби взяли; і чортові часом треба свічку поставити». В українських казках чорт скрізь описується дурненьким: його дурять навіть молодиці й баби. Є казки, де чорт описується добрим. В одній казці розказують як парубок пас товар коло ставу і побачив, що вовк закрадається до якогось сонного чоловіка і хоче його з'їсти. Парубок крикнув, вовк утік, а чоловік пірнув у ставок. Потім як парубка <93> вловили песиголовці і хотіли зарізати, той чорт визволив парубка, набрав для нього у песиголовців грошей ще й на своїй спині привіз його додому.[78]

Доля і Злидні

Народ вірить, що Доля буває лиха й добра. Лиха доля часом зветься Недолею або Бідою і Злиднями. В кожного чоловіка є своя Доля. Вона родиться разом із чоловіком; мати дає дитині Долю, так само як дає життя:

Породила мене мати в нещасну годину,

Дала мені злую Долю; де ж її подіну?

Ой чого ж ти, Бідо, за мною вчепилася?

— Я з тобою, безталаний, з тобою родилася?

Ой чого ж ти, Бідо, за мною вв'язалася?

— Я з тобою, безталаний, з тобою вінчалася.

Доля не одходить од чоловіка до самої смерті: вона з ним вінчається, ходить за ним слідком, куди ступить він ногою. Од Долі не можна ні втекти, ні сховатись. У піснях співається, як дівчина хотіла одкаснутись од лихої Долі, проклинала її, щоб вона втопилась, щоб вона заблудилась у лісі; Доля каже, що вона вчепиться їй на шию, як вона прийде купатись, що вона знайде її в лісі, як вона прийде калини