Читати книгу - "Замкнена кімната"

ураганом підіймальний кран, і головою вгатився в підвіконня з протилежного боку від дверей. Силою інерції його могутній тулуб описав дугу, і таку невдалу, що витиснув задом шибки й вивалився надвір у хмарі дрібніших і більших скалок. Аж останньої миті Гунвальд Ларсон випустив пістолет і вхопився за раму. Так він повис на висоті п'ятого поверху, відчайдушно тримаючись за вікно правою рукою і ще правим коліном. З порізаної склом руки цебеніла кров, холоша на нозі також почала червоніти..

Ренн не був такий меткий, а проте встиг опинитися за порогом саме-тоді, коли двері на рипучих завісах відкинуло назад. Вони з розгону луснули його в лоб, він упустив пістолет і впав горілиць на сходовий помісток.

Коли двері, наштовхнувшись на Ренна, знов відчинились, до квартири вскочив Кольберг. З першого ж погляду він переконався, що в кімнаті нікого немає, тільки видніють з вікна рука й нога Гунвальда Ларсона. Він кинувся до нього і обома руками вхопився за його ногу.

Гунвальд Ларсон от-от міг упасти й розбитися. Кольберг, усією вагою свого тіла налігши на Гунвальдову ногу, правою рукою спіймав його другу руку, якою той силкувався дотягтись до рами. Кілька секунд їхнє життя висіло на волосині, здавалося, що вони обидва полетять униз. Проте Гунвальд Ларсон міцно тримався за раму порізаною правою рукою, і нарешті Кольберг, натужившись до краю, спромігся витягти свого невдатного колегу на підвіконня, де він, хоч і порізаний до крові, все ж таки був уже не в такій небезпеці.

Ренн, падаючи, не зомлів, і тепер рачки переповз через поріг, шукаючи свого пістолета.

Наступним до квартири вбіг Цакрісон, а слідом за ним ускочив собака. Цакрісон побачив, що Ренн рачкує долі і з лоба в нього йде кров, побачив на підлозі пістолет, а коло розбитого вікна таких самих закривавлених Кольберга й Гунвальда Ларсона.

І він закричав:

— Ані руш! Поліція!

Тоді звів пістолет, вистрілив угору і влучив у скляну кулю під стелею. Лампа брязнула навсібіч скалками.

Цакрісон обернувся на підборах, знов вистрілив і влучив у собаку. Той осів на задні лапи й страхітливо завив.

Третя Цакрісонова куля влетіла крізь відчинені двері до ванної і пробила трубу. З дірочки, засичавши, до кімнати довгою цівкою вдарила гаряча вода.

Примчав провідник собаки.

— Ці бандюги застрілили Боя! — заверещав він і витяг зброю.

Вимахуючи пістолетом, він почав гарячково шукати винного, щоб помститися за собаку, який вив тепер ще моторошніше.

До квартири вбіг поліцай у синьо-зеленому броньованому жилеті й з автоматом у руках, перечепився об Ренна і простягся на підлозі. Падаючи, він випустив автомат, і той закотився в куток. Собака, що, видно, не був поранений смертельно, вп'явся зубами в його литку. Поліцай накричав не своїм голосом.

— Рятуйте!

Кольберг і Гунвальд Ларсон на цей час опинилися вже в кімнаті, порізані склом і змучені. Проте голови в ній були ясні, й обидва зрозуміли, що, по-перше, у квартирі не було нікого — ні Мальмстрема, ні Мурена, а по-друге, двері до неї стояли незамкнені, може, навіть не зачинені як слід.

Струмінь гарячої води з труби у ванній ударив просто в обличчя Цакрісонові.

Поліцай у захисному жилеті поплазував у куток по свій автомат, тягнуча за собою собаку, який не відпускав із зубів його м'ясистої литки.

Гунвальд Ларсон підняв закривавлену руку й заревів.

— Перестаньте, хай вам грець!

Тієї самої миті експерт по газові кинув у квартиру дві гранати. Вони впали на підлогу між Ренном та провідником собаки й відразу вибухнули.

Гримнув ще один постріл. Хто, саме стріляв, невідомо, мабуть, провідник собаки. Куля влучила в батарею за сантиметр від Кольбергового коліна, свиснувши, відскочила рикошетом на сходовий майданчик і влучила в плече експертові по газових гранатах.

Кольберг хотів гукнути: «Ми здаємося! Ми здаємося!» — але замість голосу з горла в нього вихопилось якесь хрипке крякання.

Газ миттю поширився по квартирі, змішавшись із парою та пороховим димом. У кімнаті стояла пекуча отруйна імла, в якій стогнали, плакали й кашляли п'ятеро чоловіків і собака.

Шостий сидів на сходах і голосив, притискаючи праву долоню до лівого плеча.

Десь ізгори примчав Бульдозер Ульсон і схвильовано спитав:

— Що тут робиться? В чім річ? Га?

З наповненої газом кімнати долинали моторошні звуки: пес глухо скавулів, хтось жалісливо кликав на допомогу, хтось бурмотів прокльони.

— Припиніть операцію! — наказав Бульдозер, але голос у нього зірвався, він закашлявся й захарчав.

Він почав відступати сходами вгору, проте хмарка газу попливла слідом за ним. Він випроставсь і обернувся в напрямку дверей, яких майже не видно було крізь їдку імлу.

— Мальмстреме й Мурене! — владно гукнув він, заливаючись слізьми. — Кидайте зброю і виходьте! Ви заарештовані!

XIX

Вранці в четвер шостого липня 1972 року спецгрупа для боротьби з пограбуваннями банків зібралась у повному складі у своєму штабі. Всі були бліді, похмурі, і в приміщенні панувала гнітюча тиша.

Згадка про вчорашні події нікого не тішила, а надто Гунвальда Ларсона.

Може, в кіно й смішно дивитись, як хтось вивалюється з вікна і, зачепившись за раму, борсається в повітрі на висоті п'ятого поверху. Але в житті такі ситуації зовсім не смішні. Та й порізані руки і подертий костюм також не сприяли веселому настроєві.

Мабуть, найдужче йому було шкода костюма. Гунвальд Ларсон був до вбрання дуже вимогливий і витрачав на нього більшу частину своєї платні. І ось знов, уже вкотре, його найкращий костюм ляснув під час виконання службових обов'язків.

Ейнар Ренн також був невеселий, і навіть Кольберг не міг оцінити явного комізму ситуації. Він надто добре пам'ятав моторошний лоскіт у животі, коли йому здавалося, що секунд через п'ять вони з Гунвальдом Ларсоном лежатимуть розбиті на землі. До того ж він не вірив у бога й у те, що на небі може існувати управління поліції з крилатими слідчими.

Бій на Данвікскліпан був докладно проаналізований, але рапорт про нього складено дуже ухильно, з багатьма обтічними формулюваннями. Написав його Кольберг.

Проте втрат не можна було ні приховати, ні виправдати.

Трьох чоловік довелось відвезти до лікарні — хоч, щоправда, інвалідність їм не загрожувала. В експерта по газових гранатах — рана плечових тканин, у Цакрісона — опіки на обличчі. Крім того, лікарі запевняли, що в нього шок і що він справляє дивне враження, оскільки не може до пуття відповісти на найпростіші запитання. Але, мабуть, їм так здалося тому, що вони не знали Цакрісона й переоцінювали його розумові здібності.

Поліцай, якого покусав собака, мав просидіти кілька.