read-books.club » Інше » Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури 📚 - Українською

Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури" автора Ніла Зборівська. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 179
Перейти на сторінку:
насилу-то, насилу / Мене одірвали / Од матері неживої. / Що я вже просила / Московського копитана, / Щоб і мене вбили. / Ні, не вбили, а пустили / Москалям на грище!». Отже, дівчина пригадує, як після насильницької психічної травми, пережитої у зв’язку зі знищеною родиною на батуринському пожарищі, вона умилостивлює ненависного переслідувача, по-рабськи підкоряється йому. Гріх усвідомлюється у потойбіччі: «І за що мене карають, / Я й сама не знаю! / Мабуть, за те, що всякому / Служила, годила… / Що цареві московському / Коня напоїла!..»[259]. Третій гріх підкреслює семантику несвідомості. Однак несвідомість учинку тут особливо акцентується, адже це вчинок немовляти. Будучи немовлям, яке ще не вміло говорити, дівчатко усміхнулося російській цариці, після чого раптово померло разом зі своєю матір’ю («в одній ямі / Обох поховали!»[260]). Індивідуальна провина тут знову фіксується у контексті єдиної несвідомої провини: «Чи я знала, ще сповита, / Що тая цариця — / Лютий ворог України, / Голодна вовчиця!..»[261].

Якщо перші три білі, «як сніг», душі символізують несвідомі лібідозні імпульси, що заважають ненавидіти ворога, то інші три — чорні ворони, символізують злоякісні деструктивні імпульси. Українська пригощає «злом» російську і польську. Розмова трьох слов’янських душ пов’язана з порівнянням інстинктів смерті. Садистська смертоносна дія виписується в контексті інстинктивного ерогенного задоволення. З усіх трьох душ найвиразніше виписана українська. Польська майже безголоса, вона представляє «поганців поганих», які бенкетують у Парижі, забуваючи про розлиті ріки крові і загнану в Сибір аристократію (шляхту). Основний діалог — українсько-російський. Зіставляючи свій інстинкт смерті з російським, українська «ворона» зізнається, що навіть зі своєю тотальною деструкцією не може зрівнятися з імперським потягом до руйнування: «І я люта, а все-таки / Того не зумію, / Що москалі в Україні / З козаками діють. / Ото указ надрукують: / «По милості Божій, / І ви наші, і все наше, /  І гоже, й негоже!»[262]. Опозиція «козак — москаль» у містерії, як у творчості Шевченка загалом, дуже важлива. Москаль — це мертва душа, на що вказує семантика назви (прив’язаність до Москви), козак — жива душа, топос якої асоціюється зі степом. Основна подія містерії зводиться до того, що москалі в Україні закували живу душу, а також усе розграбували, залишилося єдине — розкопати Великий льох. Тому таїнство Великого льоху — головний акцент містерії. Асоціативно це таїнство можна відчитати у контексті міфу про золоте руно.

Один із епізодів міфу про золоте руно розповідає про подорож аргонавтів за золотим руном до варварської країни Колхіди. Золоте руно — це шкура, знята з барана, принесеного у жертву Зевсу. Оскільки жертва була прийнята богом, то руно стало сакральним для Колхіди, тобто таким, що містить у собі код — зв’язок із божественним батьківським світом. Еллін Ясон вирішує викрасти його для своєї аристократичної Еллади. Йому це вдається через Медею-батьковбивцю, яка заради ерогенної пристрасті зраджує свою родину, а разом з нею і варварську Колхіду. Знаменитою є інтерпретація міфу про золоте руно Евріпідом у трагедії «Медея»: Ясон, викравши золоте руно із варварської Колхіди, поступово прозріває, що разом з ним він в «дім еллінський» «з країни дикої» привіз одержиму сексуальним інстинктом Медею, цю «страшну потвору», яка заради бажаного її тілу чоловіка «рідний край і свого батька зрадила», «брата вбила»[263], і це був лише почин, який вивершився в Елладі дітовбивством. Тобто в історії з золотим руном Ясон в Евріпіда побачив відмінність еллінства від варварства: жінки елладські (аристократичні жінки, які знають міру, гармонію чуттів і розуму, або несвідомого і свідомого) не зважилися б на страшне дітовбивство, яким Медея («Чуттями, а не розумом керована»[264]) мститься Ясону за зраду. Ясон страшно покараний богами за те, що, будучи засліплений сексуальним інстинктом, привозить в Елладу варварство, психічну інфекцію, як перевагу інстинкту над свідомістю, що веде аристократичну Елладу до варварського самознищення. А чуже руно (вкрадений код) не рятує країну. Аналогічною опозиції «еллінство — варварство» є опозиція у містерії «Великий льох»: «українство — москальство». Ясоном в українській ситуації постає Богдан Хмельницький, який приводить в аристократичну Україну російське варварство.

Запросивши на «москальські» розкопки українського Великого льоху польську і російську «ворон», українська «ворона» пояснює їм суть події: «Тепер уже заходились / Древности шукати / У могилах… бо нічого / Уже в хаті взяти…»[265]. Йдеться про пошуки сакрального історичного коду України, який прагне присвоїти собі Російська імперія. У ніч, коли будуть розкопувати Великий льох, в Україні мають народитися близнята, отже, знову мовиться про символічне народження братів. Це місце особливо важливе, адже Шевченко, інтуїтивно проникаючи в український філогенез, виявляє в ньому комплекс вбивства Бога-отця, що обертається реальним братовбивством. Національний злочинний комплекс втілюють численні мотиви творчості Шевченка: «По своїй по землі / Свою кров розлили / І зарізали брата»[266].

У містерії «Великий льох» два брати викликають асоціацію з Авелем і Каїном, а також козаком Іваном і козаком Петром зі «Страшної помсти» Гоголя. Щодо семантики народження двох братів-близнюків у містерії Шевченка, то українська ворона відчитує дві можливі моделі пророцтва: перша — позначена злоякісним братством («Сю ніч в Україні / Родяться близнята. / Один буде, як той Гонта, / Катів катувати! / Другий буде… оце вже наш! / Катам помагати»[267]); друга — означає характерну для шевченківської психологіки бажану духовну солідарність братів, що відсилає до епохи Золотого віку: «А я начитала, / Що, як виросте той Гонта, / Все наше пропало! / Усе добро поплюндрує / Й брата не покине!/ І розпустить правду й волю / По всій Україні!»[268]. У цих словах — своєрідне моделювання в Україні органічної духовної перспективи, пов’язаної з подоланим комплексом братовбивства. Три демонічні душі прагнуть запобігти божественному плану розвитку, насилаючи на матір божевілля. Божевільна, позбавлена божественної свідомості мати народжує синівську страхітливу перспективу для України, символізовану в метафорі нерозрізнення імен: «О!.. Сміється і ридає / Уся Україна! / То близнята народились, / А навісна мати / Регочеться, що Йванами / Обох буде звати!»[269].

«Великий льох» написаний після «Страшної помсти» Гоголя, в якій Іваном звали не лише жертву Петра, але і його ката, тобто психологія Івана у Гоголя символізувала собою ще й провідний імперський садомазохістський психотип, де ім’я також відсилає до поширеного російського імені й свідчить про переродженого національного брата. Нерозрізнення близнят (обоє Івани) як символічне нерозрізнення імперського і національного суб’єктів наголошується

1 ... 26 27 28 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» жанру - Інше:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"