Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

не зіткнувся з якимось дивним звіром, що раптово з'явився з-за кущів. Ця істота скидалася на гірського козла, які жили на Хребті, але була втричі більшою й мала гігантські кручені роги. Вражало також те, що верхи на ній сидів гном, який намагався вклонитися прибульцям.

— Херт дургрімст? Філд растн? — загорлав вершник.

— Орик, Тхріфкз ментхів, оен Хретхцарач Ерагон рак Дургрімст Інгейтум. Вхарн, аз ваніалі-цархаруг Арія. Не оц Ундінз грімстбелардн.

Козел сторожко розглядав Сапфіру. Ерагон помітив, яким розумним був його погляд, хоча морду він мав звичайну, із довгастою борідкою. Зараз він був схожий на Ротгара, і Ерагон заледве не розреготався, помітивши таку подібність.

— Азт йок йордн раст, — знову озвався гном.

Без жодного наказу з боку гнома козел щодуху поскакав геть, несучи свого грізного вершника. Невдовзі кумедна парочка зникла між деревами.

— Що це було? — всміхнувся Ерагон.

— Фельдуност — одне з п'яти унікальних створінь, які живуть у цих горах, — пояснив Орик. — Кожен клан названий на честь одного з них. Але Дургрімст Фельдуност, напевно, найхоробріший та найбільш шанований з усіх тутешніх кланів.

— Чому? — не вгавав хлопець.

— Тому що ми на значну міру залежимо від Фельдуноста. Молоко, м'ясо, вовна… Без їхньої допомоги ми б нізащо не вижили в Беорських горах. Коли Галбаторікс та його підступні вершники тероризували нас, саме Дургрімст Фельдуност зважилися доглядати за нашими полями й худобою. По суті, ми у великому боргу перед ними.

— А що, всі гноми їздять тут верхи на фельдуностах? — знову спитав Ерагон.

— Тільки в горах, — гмикнув Орик. — Фельдуности, звісно, витривалі, але більше годяться для скель, а не для рівнини.

— Було б непогано пополювати на них, правда ж? — озвався до Ерагона дракон. — Щойно видасться вільна хвилина…

— Ні, Сапфіро, — заперечив юнак. — Ми не будемо кривдити гномів.

— Але ж можна буде спитатися в них дозволу, — буркнула вона у відповідь.

Дорога, яка вже довго тяглась у затінку дерев, за якийсь час вивела мандрівників на простору ділянку, що кільцем огинала Тарнаг. На поля почали сходитись люди, придивляючись до прибульців. Удалині показалося семеро фельдуностів. Їхні вершники тримали списи, прикрашені невеличкими прапорцями, які майоріли на вітрі. Наблизившись, ватажок процесії сказав:

— Ласкаво просимо до нашого міста Тарнага. Я, Торв, син Брока, маю честь запросити вас від імені Ундина й Ганела.

— А ми, представники клану Інгейтум, від імені Ротгара уклінно дякуємо вам за гостинність, — відповів Орик.

— Від імені Ісланзаді я також дякую, — додала Арія.

Торв, сяючи від задоволення, повернувся до решти вершників, які пришпорили своїх фельдуностів і вишикувались довкола гостей. Під звуки фанфар процесія рушила до Тарнага.

Місто мало зовнішній мур завтовшки із сорок футів. Саме в ньому проходив тунель до першої із численних ферм, які оточували Тарнаг. Ще п'ять ярусів, — кожен з яких був захищений укріпленими воротами, — вели через поля аж до міста.

На відміну від міцних фортечних стін Тарнага, внутрішні споруди, попри те що вони були збудовані з каміння, виглядали напрочуд вишукано, створюючи відчуття легкості. Житлові будинки й крамниці були прикрашені настінними барельєфами із зображенням тварин. Але ще більше вражав будівельний матеріал, укритий найтоншим шаром глазурі яскравих відтінків: від яскраво-червоного до ніжно-зеленого. Освітлювалося ж місто безліччю ліхтарів, чиї кольорові відблиски були провісниками темряви й довгої ночі в горах.

На відміну від Тронжхейма, Тарнаг був збудований за стандартами гномів, без огляду на можливість його відвідин людиною, ельфом чи драконом. Наприклад, двері тут були заввишки з п'ять футів, але найчастіше лише чотири з половиною фути. Ерагон мав середній зріст, утім наразі він почувався велетнем, котрий потрапив на сцену лялькового театру.

Вулиці міста були широкими й залюдненими. Гноми з різних кланів поспішали у своїх справах або гендлювали по численних крамницях. Багато хто з них був убраний у дивні екзотичні костюми, як, наприклад, гурт злих чорнобородих гномів у срібних шоломах, що скидалися на вовчі голови.

З особливим інтересом Ерагон розглядав жінок-гномів, оскільки в Тронжхеймі бачив їх лише кілька разів. Вони були повніші за своїх чоловіків, обличчя мали широкі, очі блискучі, а волосся масне. На руках тримали своїх малесеньких діточок. Жінки тут не носили жодних прикрас, окрім невеличких кам'яних або залізних медальйонів.

Зачувши гучний поступ фельдуностів, мешканці міста оберталися й розглядали прибульців. Утім, гноми не вітали їх, як очікував Ерагон, а лише кланялися й бурмотіли: «Убивця Смерка». Коли ж вони побачили молот і зірки на його шоломі, то захват від цього швидко змінився на обурення. Декілька розгніваних гномів оточили фельдуностів, пильно вдивляючись в Ерагона й вигукуючи якісь прокльони.

— Здається, зробивши мене членом свого клану, Ротгар прийняв не найкраще рішення, — зіщулився юнак.

— Так, — відгукнулась Сапфіра. — Може, він покращив свої стосунки з тобою, але погіршив їх щодо решти гномів… Ліпше нам забратися звідси, перш ніж проллється кров.

Тим часом Торв і почесна варта продовжували врочисто просуватися вулицею, ніби й не помічаючи розгніваної юрби, аж поки брама не відокремила їх від натовпу біля Сельбедейла. Тоді Торв повернув ліворуч, в'їжджаючи до великої зали. Аж тут несподівано гурт озброєних гномів кинувся навперейми прибульцям, беручи їх у коло й блокуючи вулицю. Довгі пурпурові накидки, схожі на кольчужні шоломи, закривали їхні обличчя й спадали на плечі.

Варта нервово пришпорила фельдуностів, їхні обличчя напружились.

— Що сталося? — запитав Ерагон в Орика, але той тільки похитав головою й схилився вперед, тримаючи руку на сокирі.

— Етзіл найтгеш! — гнівно вигукнув один із гномів, стискаючи кулаки. — Формв Хретхцарач… формв Джургенцармеітдер нос ета горотх бахст Тарнаг, дур енцесті рак кітхн! Джок із варрев аз барзулегур дур дургрімст, Аз Свелдн рак Ангуін, могх тор рак Джургенврен? Не удім етал ос раст кнурлаг. Кнурлаг ана…

— Вррон! — раптом гаркнув Торв, урвавши зухвальця, після чого обидва гноми почали сперечатися між собою. Незважаючи на різкий тон, Ерагон помітив, що Торв ставиться до співрозмовника з повагою.

Хлопець відійшов убік, намагаючись роздивитися фельдуноста, що тупцяв з нетерплячки під Торвом. Гном у накидці раптово змовк, із жахом утупившись в Ерагонів шолом.

— Кнурлаг квана квірану Дургрімст Інгейтум! — знову загукав він. — Кварзул ана Ротгар оен волфілд!

— Джок із фрек дургрімстврен? — втрутився Орик, знову беручись за сокиру. Переляканий Ерагон глипнув на Арію, але та була надто збентежена суперечкою, щоб звертати увагу на юнака. Тож він і собі потайки схопився за руків'я Зарока.

Незнайомий гном похмуро глянув на Орика, потім дістав з кишені залізне кільце, висмикнув три волосини з власної бороди, обмотав ними кільце й жбурнув на землю, плюнувши вслід. Не кажучи ані слова, гноми в пурпурових шатах забралися геть.