Читати книгу - "Снігова королева"

почали сходитися на майдан, щоб подивитись, як спалять відьму. Стара шкапа тягнула воза, на якому сиділа Ельза. На королеві була сорочка з грубого полотна. Її коси були скуйовджені, щоки бліді, губи безгучно ворушились, а пальці знай трудилися над зеленим прядивом. Навіть по дорозі на страту вона не облишила свого заняття. Десять сорочок лежали біля її ніг, вона закінчувала одинадцяту, а натовп глумився з неї і кричав:

— Гляньте-но на відьму, що вона там шепоче? Хіба це молитовник у її руках? Ні, то чаклунство! Розірвімо його на тисячу шматочків!

І розлючений натовп посунув на неї, щоб знищити сорочки з кропиви. Але цієї миті налетіли одинадцять білих лебедів і сіли на віз. Вони ляскали великими крильми, й люди стривожено розметались навсібіч.

— Це знак із неба, що вона невинна, — шепотіли в натовпі, але ніхто не наважувався промовити це вголос.

Коли кат узяв Елізу за руку, вона поспіхом накинула одинадцять сорочок на лебедів. Ті миттю перетворились на одинадцять вродливих принців. Але у наймолодшого лишилось лебедине крило замість руки — сестра не встигла закінчити останній рукав.

— Тепер я можу говорити, — вигукнула вона. — Я невинна!

Люди, які стали свідками цієї події, схилились перед Елізою, як перед святою. А вона впала непритомна на руки братів, виснажена тривогою, стражданнями і болем.

— Так, вона невинна, — підтвердив найстарший брат. Він розказав усім, що сталось. І доки він говорив, у повітрі ширились пахощі мільйонів троянд. Кожна галузка хмизу, зібраного для вогнища — від тоненької гілочки до грубого поліна, — вкрилась трояндами. І найкраща була сяйлива біла ружа — вона світилась, як зоря. Цю троянду зірвав король — він поклав її Елізі на груди.

Усі церковні дзвони задзвонили самі, злетілася сила-силенна пташок. Коли король з королевою рушили до палацу, здавалося, ніби вони повертаюся після вінчання.

Свинопас

Якось жив на світі бідний принц. Він мав королівство — маленьке, проте його статків вистачало для того, щоб одружитись. Так він і збирався зробити. Потрібна була чимала сміливість, щоб запропонувати руку й серце доньці імператора, але він вирішив ризикнути. Скрізь його знали, тож сотні принцес із радістю прийняли б його пропозицію, але чи погодиться ота єдина? Зараз побачимо.

На могилі його батька ріс трояндовий кущ. Він розквітав раз на п’ять років, і на ньому була тільки одна троянда, зате яка! Вона мала такий аромат, що кожен, хто його відчував, забував про сум і турботи. Був у принца і соловей, який гарно співав. Троянду і солов’я принц збирався подарувати майбутній нареченій — якось поклав ті дарунки у великі срібні коробки й відіслав їй.

Імператор наказав принести дарунки у велику залу, де принцеса гралась у прийом гостей із фрейлінами. Дівчина побачила великі коробки з подарунками й заплескала в долоні.

— Хочу, щоб там було кошеня! — промовила вона.

Перший пакунок відкрили, і там виявився трояндовий кущ із чудовою квіткою.

— Як майстерно зроблено! — вигукнули фрейліни.

— Більш ніж майстерно, — промовив імператор. — Просто дивовижно!

Принцеса доторкнулась до троянди і почала рюмсати.

— Яка прикрість, татку! — вигукнула вона. — Вона не штучна, а справжня!

— От шкода, квітка справжня! — підхопили фрейліни.

— Давайте краще подивимось, що в іншій коробці, — мовив імператор.

Із коробки дістали солов’я, і він так чудово заспівав, що ніхто не міг сказати про цей спів нічого поганого.

— Шарман, шарман, — сказала одна панночок по-французьки. Усі фрейліни принцеси намагалися розмовляти французькою, але виходило у них це погано.

— Спів цієї пташки дуже нагадує мені музичну скриньку покійної імператриці, — промовив літній придворний. — Таке ж звучання, таке ж виконання.

— Це справді так, — мовив імператор і заплакав, як мале дитя.

— Сподіваюсь, пташка несправжня, — промовила принцеса.

— Та ні, справжня, — запевнили ті, хто діставав подарунок.

— То хай собі летить, — пхикнула принцеса й відмовилася зустрітись із принцом.

Але принц не засмутився. Він замурзав лице грязюкою, вбрався за простака, насунув капелюха на лоба й пішов до палацу.

— Вітаннячко, імператоре, — сказав він. — Чи не знайдеться у вас якоїсь роботи при дворі для мене?

— Ми маємо достатньо прислуги, — відповів імператор. — Вільних посад зараз нема. Втім, зажди-но хвильку! Щойно мені спало на гадку — треба чоловіка, який глядів би свиней.

Так принца призначили імператорським свинопасом. Тепер він жив у вбогій комірчині біля свинарника. Цілісінькими днями він трудився, а коли приходила ніч, майстрував горщика. На його вінцях висіли маленькі дзвіночки, й коли вода в горщику закипала, дзвіночки починали награвати мелодію:

В хліві весела свинка безжурно поживала,

І трійко поросяток весела свинка мала!

Але от що найдивовижніше: варто було піднести палець до струменя пари, що здіймався над горщиком, щоб відчути запахи всіх страв, що готувались на кожній кухні в місті. Звісно, такий винахід вражав значно більше, ніж троянда. Почула ту мелодію принцеса, спинилася й зацікавлено прислухалась. Принцеса також уміла її грати — правду сказати, це була єдина мелодія, яку вона виконувала.

— Я знаю цей наспів! — вигукнула дівчина. — Свинопас, певно, має непогану освіту. Сходіть до нього й дізнайтесь, скільки цей інструмент коштує.

Одна фрейліна пішла, щоб запитати. Аби не забруднитись у болоті, вона взула дерев’яні черевики.

— Скільки ти хочеш за свій горщик? — запитала фрейліна.

— Десять поцілунків принцеси, — відповів свинопас.

— Помилуй, Боже! — вигукнула фрейліна.

— Меншою ціна не стане, — відповів свинопас.

Принцеса поцікавилась у фрейліни, коли та вернулась:

— Яку ціну він назвав?

— Я не можу цього вам сказати, — відповіла фрейліна.

— То прошепочи на вушко.

Принцеса вислухала умову свинопаса й обурилась:

— Як нечемно з його боку!

Вона вже зібралась було йти, як дзвіночки знову заспівали:

В хліві весела свинка безжурно поживала,

І трійко поросяток весела свинка мала!

— Спитай у нього, — наказала принцеса, — чи досить йому буде десять поцілунків моєї придворної дами?

Свинопас відмовився.

— Десять поцілунків принцеси, або горщик лишається в мене, — сказав він.

— Це ж треба, яка морока, — зітхнула принцеса. — Ну що ж, фрейліни, станьте колом біля мене, щоб ніхто цього не бачив.

Дами оточили принцесу колом, затулили її сукнями, і вона десять разів поцілувала свинопаса, щоб отримати від нього горщик.

Це була неабияка розвага! Удень і вночі в горщику кипіла вода. Не лишилось такої кухні в цілому місті, про яку вони не знали б, що там готується.

— Ми знаємо, хто їстиме суп і млинці. Ми знаємо, хто їстиме кашу й котлети. Ох, як це цікаво!

— Дуже цікаво, — погоджувалась принцеса. — Але дивіться мені: не зрадьте мою