Читати книгу - "Робінзон Крузо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Поки я заряджав рушницю, птахи сиділи навкруж мене на деревах, ніби тільки й чекали, доки я піду звідси. І не встиг я відійти на кілька кроків, вдаючи, ніби забираюся геть, як вони один по одному пурхали на поле і зникали поміж колосся. Я страшенно роздратувався, уявивши кожне видзьобане зернятко, з якого колись могло б вирости зо чверть бушеля хліба. Я кинувся до огорожі й вистрілив; трьох птахів убило дробом. Цього мені й треба було: з грабіжниками я вчинив так само, як чинять зі злодіями в Англії, — я підвісив їх на огорожі, щоб відлякувати інших. Навіть не уявляв собі спершу, що це справить на решту птахів таке враження: вони не лишень покинули видзьобувати моє зерно, а й узагалі забралися з цієї частини острова та не показувалися сюди, поки на огорожі висіли опудала. Мене це цілком влаштовувало, і наприкінці грудня, а то був якраз час другого врожаю, я вижав стиглий хліб.
Не мав я, на жаль, ні серпа, ні коси для жнив, тому довелося склепати собі їхню подобу з шаблі, яку я знайшов поміж зброї на кораблі. Оскільки перший врожай був невеликим, збір його не завдав мені аж такого труду. Жав я власним способом: різав тільки сам колос; колоски збирав у кошик і «молотив» руками. І в результаті з двох жменьок зерна я отримав майже два бушелі рису та два з половиною бушелі ячменю. Звісна річ, так я прикинув на око, бо не мав чим поміряти.
Я плекав надію, що незабаром зможу сам собі пекти хліб. Щоправда, і тут мене чекали труднощі: я не відав, чим змолоти зерно та як випекти з нього хліб. Не знав я також, як провіяти зерно від полови. Та якби я навіть і знав, з чого печеться хліб, де я його пектиму? Зваживши все, я вирішив цього разу нічого навіть не пробувати, а залишити все зерно на посів, а тим часом попрацювати над знаряддями, які допоможуть мені забезпечити себе хлібом.
Я розповім, як я над цим працював. Гадаю, мало хто замислюється, скільки всього треба знати, щоб виростити, змолоти, замісити і спекти всього-на-всього буханець хліба.
Я опинився сам на сам із природою, щодня змушений боротися з нею. Щогодини почував я свою безпомічність, навіть коли зібрав перші пригорщі зерна, які для мене здалися небесним дивом.
По-перше, я не мав плуга, щоб зорати землю; не було навіть лопати, щоб скопати її. Цю перешкоду я подолав, витесавши собі дерев'яну лопату. Але дерев'яна лопата ускладнювала роботу, тому я витратив на копання набагато більше часу, не зміг зробити все, як належно, та ще й лопата швидко стесалася. Я все перетерпів, навіть змирився з тим, що земля була скопана не надто добре. Борони я теж не мав, тому, коли посіяв зерно, мав перейтися полем, волочучи позаду деревце, і самотужки загорнути землю.
Поки ще хліб зростав, мені довелося багато попрацювати, щоб він дозрів: огородити плотом, захистити від птахів, потім вижати його, зібрати й принести додому, змолотити, провіяти від полови, зсипати на зберігання. Далі я хотів змолоти борошно, а щоб спекти хліб, мені потрібні були дріжджі й сіль. Щоправда, цього разу я відмовився від задуму молоти борошно й пекти хліб, — досить було й приємного відчуття, що колись-то я це зроблю.
Як бачите, праця була важкою і копіткою, та що вдієш! Та й часу я не шкодував, бо розписав собі графік і щодня мав години для роботи. Позаяк я вирішив перший урожай залишити на посів, тепер мав шість місяців на те, щоб забезпечити себе реманентом — тут мені знадобилася не лишень працелюбність, а й винахідливість.
Розділ 9
Човен
Насамперед слід було скопати велику ділянку землі, бо ж тепер я мав зерна досить, щоб засіяти цілий акр. Тиждень я втратив на виготовлення лопати. Мала вона мізерний вигляд, та ще й була такою важезною, що копати нею було вдвічі тяжче. Та зрештою земля скопана, і я посіяв зерно на двох великих ділянках чим ближче до своєї оселі, обгородив міцним плотом із кілків, які, я вже знав, швидко пускають коріння. За рік мій живопліт зазеленіє і розростеться, тож за ним не важко буде доглядати. На все про все я витратив щонайменше три місяці, тим паче, що почався сезон дощів і змушений був здебільшого сидіти вдома. Коли я ховався від дощу, я теж завжди знаходив собі роботу, а поміж ділом говорив до свого папужки — хотів навчити його розмовляти. Я швидко привчив його відгукуватися на своє ім'я, а згодом він і сам почав голосно його вимовляти — «Поль». Це було перше слово, яке я почув на безлюдному острові, окрім тих слів, які промовляв сам.
Отаким було моє заняття, яке завжди супроводжувало основну роботу, а її було чимало. Останнім часом я багато міркував над тим, як змайструвати глиняний посуд. Я шукав відповідної глини, проте поки що вона мені не траплялася. Якби я знайшов глину і виліпив горщики, то, був певен, пекуче сонце острова добре просушило б їх, щоб я міг тримати в них зерно, сушені плоди тощо — все те, що мається зберігати в сухому місці. Крім того, мені потрібне було начиння, щоб варити обід, і я вирішив зробити кілька великих горщиків і для цього.
Читач пожалів би мене чи радше насміявся б із мене, якби побачив, як я замішував глину; які дивні, безформні, бридкі посудини я ліпив; скільки з них розвалилося, а скільки злиплося на кулю, бо глина була занадто рідкою; скільки горщиків потріскалося, не витримавши занадто гарячого сонця, бо я не вмів правильно сушити їх; скільки розсипалося на скалки від одного доторку вже після того, як просохли… Одним словом, з великими труднощами я відшукав підхожу глину, приніс її додому, ліпив із неї, випалював — і після двох місяців роботи отримав тільки дві великі потворні посудини, які й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.